Український полігон помилок,

Однак це не завадило директору-розпоряднику Міжнародного валютного фонду (МВФ) Мішелю Камдесю заявити минулого тижня, що апогей світової фінансової кризи вже позаду. Оптимістичний аналіз М.Камдесю грунтується на тому, що головні світові економічні держави «виглядають здоровими», становище в Азії явно поліпшується, а Бразилія «посилює свою макроекономічну політику». Глава МВФ підкреслив, що поліпшення ситуації в країнах, уражених кризою, відбувається «завдяки їхнім зусиллям і здійсненню програм сміливих реформ». Нарівні з Таїландом і Південною Кореєю він вітав у цьому плані Філіппіни й Індонезію серед тих 60 країн, які здійснюють реформаторські програми МВФ. «Світова фінансова система має засновуватися на міцних національних фінансових установах, що спираються на визнані міжнародні критерії регулювання та контролю», — зазначив глава МВФ у своєму виступі в Асоціації зовнішньої політики.

Ця думка Мішеля Камдесю, мабуть, один з небагатьох постулатів, з якими погодилися б усі без винятку критики програм МВФ. У тому числі й Джордж Сорос з Джефрі Саксом. Так, Джордж Сорос у інтерв’ю польському часописові Wprost прямо пов’язав відносно благополучний стан польської економіки (і це попри

5-відсотковий спад виробництва тільки в минулому січні!) з проведенням зваженої, прагматичної і, головне, «власної» економічної політики.

Однак у позиції МВФ і Дж.Сороса зберігаються й принципові розходження. Джордж Сорос неодноразово пропонував Міжнародному валютному фонду взяти на себе функцію світового центрального банку. На його думку, якщо фонд погодиться грати роль кредитора «останньої інстанції», це дозволить значно пом’якшити «хронічно нестабільний стан» світової економіки. Але МВФ з цією пропозицією не погоджується, як не погоджується з ним американське Міністерство фінансів і Федеральна резервна система США (тобто американський «нацбанк»). Минулої середи агентство Bloomberg з посиланням на Мішеля Камдесю повідомило, що Міжнародний валютний фонд не збирається брати на себе функції світового центрального банку чи кредитора «останньої інстанції» або, інакше кажучи, не збирається істотно змінювати усталену практику допомоги потерпаючим країнам.

Втім, однозначної точки зору на місіонерство МВФ досі немає. «Робота МВФ у Бразилії протягом останніх двох років являє собою взятий із підручників приклад невдалого монетарного управління», — вважає директор Гарвардського інституту міжнародного розвитку Джефрі Сакс. Він продовжує: «МВФ, уряд США та Бразилія розробили абсолютно безплідну стабілізаційну програму, яка засновується на продовженні режиму фіксації валютного курсу». Більш того, він упевнений, що МВФ часто перешкоджає відродженню здорової фінансової системи в нестабільному економічному середовищі.

Може видатися, що дискусія, котра ведеться у вузькому колі фінансистів світового рівня, абсолютно не має відношення до України. Тим часом Україна принаймні ще протягом поточного року відіграватиме роль горезвісного «прикладу з підручника». Багато в чому тому, що «власної економічної» програми у неї просто немає. Тому єдине, що їй залишається, це повторювати чужі помилки. Зауважимо, однією з них, на думку Сакса, є прихильність фіксованому валютному курсу без якихось на те «мікроекономічних» підстав.

У рамках домовленостей із МВФ 11 лютого Нацбанк відновив девальвацію курсу гривні на торгах Української міжбанківської валютної біржі, який до цього протягом 3 місяців утримувався на позначці 3,4270 UAH/USD. У результаті з початку місяця гривня на торгах УМВБ знизилася на 4,55%. Щоб намацати так званий рівноважний курс гривні, минулого тижня Національний банк збільшив граничний розмір відхилень курсів гривні в пунктах обміну готівкової іноземної валюти від офіційного курсу з 5% до 10%. Втім, судити про ефективність цього заходу поки рано. Судячи з девальваційних очікувань, до дефіциту готівкової гривні й зупинення її падіння ще далеко.

Фахівці Нацбанку паралельно із здешевленням національних грошей роблять все можливе, щоб скоротити обсяги вільних грошей на рахунках банків. Минулого тижня стало відомо про перші кілька десятків можливих жертв з числа найбільш неповоротких банків. Їм просто не пощастило: за останній рік фінансової плутанини вони так і не заручилися надійною опорою ні в уряді, ні у «грошовитих» партнерів. Так як, наприклад, це зробив «Приватбанк». Дійсно, неоплачена кругленька сума боргу з ОВДП безпосередньо «Приватбанку» не позбавила його почесного голову рідкісного у нас оптимізму.

Вочевидь, голова правління «Приватбанку» Олександр Дубілет упевнено дивиться в майбутнє, що дозволяє йому екстраполювати свої відчуття на всю банківську систему. «На сьогодні не всі, але чимало банків мають достатній запас ліквідності для того, щоб пережити якісь можливі сплески на ресурсному ринку, на валютному ринку... Я не думаю, що в цьому році банки будуть агресивні в області інвестування. Безумовно, банки продовжуватимуть активні операції, але спрямованість цих операцій зміниться, і зміниться як у обсягах, так і якісно», — сказав п. Дубілет. Дійсно, обрана Нацбанком тактика повільного й керованого девальвування гривні дасть можливість великим банкам пристосуватися до заробляння інфляційного прибутку. А відсівання дрібних банків буде подано як «зміцнення банківської системи», що також узгодиться з рекомендаціями МВФ.

Інша справа — тактика уряду. Тут, як і раніше, панують подвійні стандарти: для своїх — одні, для решти — інші. 24 лютого прес-секретар президента Олександр Мартиненко проінформував про нову «корекцію» економічної політики. Пан Мартиненко послався на деякі нові умови оподаткування українських підприємств, які стимулюють їхню активність. «Не думаю, що для закріплення такої переорієнтації потрібен якийсь особливий указ. Більшість указів Президента якраз і спрямовані на це. Я гадаю, з метою дійсного захисту українських підприємств як мінімум потрібно зосередитися на нових умовах оподаткування, інших способах стимулювання економічної активності підприємств, фінансуванні пріоритетних проектів», — сказав Мартиненко. На практиці це, очевидно, виявиться у запровадженні нових податків і зборів, на зразок тих, які минулого тижня були введені президентськими указами. 23 лютого Президент Леонід Кучма підписав указ про запровадження додаткових зборів у Пенсійний фонд — збору в розмірі 1% від вартості нерухомості, що купується юридичними та фізичними особами, і збору в розмірі 10 гривень за кожний мобільний телефон, проданий операторами мобільного зв’язку.

У свою чергу уряд готує «спеціальні заходи» зі збільшення бюджетних доходів із метою погашення боргів по заробітній платні в бюджетних організаціях. Про це сказав на прес-конференції прем’єр-міністр Валерій Пустовойтенко. «Ми дуже активно працюємо в цьому напрямку, розробляємо спеціальні заходи, сьогодні (25 лютого. — Авт.) у мене (з цього приводу) буде нарада», — сказав він. Для тих, хто забув, як вирішує подібні питання п. Пустовойтенко, нагадаємо, що стягнення боргів і податків зазвичай відбувається у закритих приміщеннях або на полігонах в основному за допомогою заходів психологічного тиску. Адже інакше, використовуючи законодавство і прозорі процедури повернення боргів, «своїх» явно не уберегти від розорення.

Наприкінці минулого року, коли МВФ припинив програму співробітництва з урядом, деякі наївні спостерігачі вважали це за ознаку появи у Фонду розуміння суті реальних політекономічних переваг влади. Тепер, після тримісячного узгодження взаємних поступок і особливо після запевнення прем’єра, ніби Україні залишилося виконати тільки дві з усього переліку умов Міжнародного валютного фонду, необхідні для поновлення фінансування, доводиться погодитися з діагнозом, поставленим МВФ професором Саксом.

Місяць тому, ставлячи сам собі запитання про те, чому МВФ став одним з учасників такої руйнівної (мається на увазі Бразилія) і неефективної політики, яка, до речі, вельми нагадує вітчизняну, Сакс відповідав: «По-перше, починаючи з середини 90-х років, МВФ і міністерство фінансів США дуже прислухалися до порад з Уолл-Стріт. Інвестори США хотіли одержати свої гроші… без збитків, пов’язаних із девальвацією. По-друге, МВФ вважає, що може обійти ринок, хоча насправді ринок обходить МВФ… По-третє, як приклад антиінфляційного фанатизму, МВФ спокійно сприймає глибокі рецесії (і деградацію економіки. — Авт.), якщо вважає, що колапс, який витікає з цієї рецесії, дасть можливість заощадити кілька відсотків на цінах. І останнє, МВФ залишається глухим до критики».