Усі — в коридор!

«Від уряду хтось прийшов? Хто буде представляти уряд?» — з надією запитували ведучі круглого столу про валютно-курсову та монетарну політику, який відбувся в понеділок у столичному Українському домі. Запанувала тривожна тиша. «Ну, можливо, певною мірою я», — невпевнено відгукнувся Віктор Скоршевський, керівник групи радників першого віце-прем’єра. Присутні подивилися на нього з підбадьоренням і співчуттям. Проте, як показало обговорення, офіційно, на рівні Мінекономіки та Мінфіну, позиція уряду представленою не була. І даремно, тому що в ході дискусії, організованої Асоціацією українських банків і «Экономическими известиями», самовпевненим кабмінівським економістам було б що послухати та з ким посперечатися.

Першим слово взяв Валерій Литвицький, який розпочав свій виступ iз інфляційних показників. За його словами, протягом останніх місяців зростання інфляції скоротилося вчетверо, але в цей же час з’явилася загроза різкого уповільнення темпів зростання економіки. Що в кінцевому результаті знову може призвести до інфляційного стрибка. Рясно пересипаючи свій виступ статистичними даними, експерт Нацбанку поспішив запевнити, що НБУ більше не має наміру допомагати уповільненню інфляції і темпів зростання економіки, чому чимало сприяла квітнева ревальвація. Він постарався заспокоїти стривожену громадськість, передаючи через пресу прогнози майбутньої стабільності курсу. За його словами, всі побоювання щодо можливого курсового стрибка не мають під собою реальної основи, оскільки базовий обмінний курс триматиметься на наявній позначці (5,05) до кінця року.

Щоправда, чим більше старався В. Литвицький обнадіяти присутніх, тим сильніше ставало зрозуміло, що аж ніяк не все залежить від НБУ. Що й підтвердив сам експерт, назвавши «чотири» сосни інфляції, між якими блукає уряд. «Сосни» такі: 1) тиск на наш ринок зростання світових цін на нафту; 2) м’ясна криза (третина від усієї інфляції); 3) відсутність контролю за цінами на послуги вітчизняних монополій; 4) уповільнення темпів економічного зростання. У таких «військових» умовах Нацбанк має вирішити свою основну трилему: уникнути різких стрибків курсу, вкластися в інфляційний поріг і зберегти ліквідність банківської системи. А ще бажано дати наприкінці року показники інфляції до 10%. Звісна річ, ще одна ревальвація аж ніяк не може стати кращим інструментом для вирішення цієї проблеми.

Утім, для більшості присутніх останнє новиною не було. Основним опонентом Литвицького був звільнений за незгоду з монетарною політикою Нацбанку заступник голови Сергій Яременко. Дискусія Яременка та Литвицького була настільки запеклою і настільки часто зривалася з професійних тем на особистості, що просто викликала подив усіх присутніх. Яременко наголосив, що особисто він попереджав про те, що ревальвація може призвести до охолоджування економіки. За його словами, ревальвація в жодній країні не застосовується для боротьби з інфляцією, оскільки одночасно з нею має відбутися підвищення цін, що саме по собі досить утопічне. Іншою проблемою, що може постати перед валютним ринком, Яременко назвав нестійкий курс, який пропонує міністр економіки Сергій Терьохін. На думку експерта, прагнення вивести валюту «в коридор» призведе лише до того, що курс почне хитатися то в один, то в другий бік. Це приверне до країни спекулятивний капітал, який просто почне вимивати гроші з України. Назвавши головних економічних міністрів (Терьохіна і Пинзеника) «неогайдариками» за прагнення сліпо дотримуватися рекомендацій МВФ, що вважає нестійкий курс панацеєю від інфляції, С. Яременко закликав пригадати, що інструментарій, що застосовується для розвинених країн, не завжди може бути використаний в Україні. Прагнення відпустити валюту з цінового якоря у вільне плавання призведе тільки до зайвих потрясінь. С. Яременко особливо наголосив на шкоді квітневої ревальвації: вона підірвала довіру до курсової політики НБУ. Такі потрясіння до того ж відштовхують від країни інвесторів, на чию допомогу розраховує практично все керівництво. «Якщо ми говоримо, що інвестиції нас виведуть у люди, ми не повинні боятися їх приймати», — наголосив він, заявивши, що поки що, схоже, ми їх просто боїмося і не знаємо, що робитимемо тоді, коли вони справді прийдуть. Тому й створюється замість інвестиційного бюджету, що допомагає зростанню економіки, соціальний бюджет подачок населенню.

Із цією думкою погодився і єдиний проурядовий експерт Віктор Скоршевський, який, утім, періодично висловлює думки на зразок опозиційного політика. Дорікнувши бюджету в утриманстві, він заявив, що зараз інвестицій катастрофічно бракує і що в першому півріччі кількість прямих інвестицій скоротилася на 14%, чому чимало посприяла, нарівні з реприватизацією та змінами в законодавстві, і валютна політика Нацбанку. Якщо він і надалі застосовуватиме монетарні методи, це призведе лише до подорожчання кредитних ресурсів i охолодження зростання економіки. Треба нарешті встановити зрозумілі правила гри, в тому числі й валютні, тільки тоді інвестиції можна буде залучити в нашу країну. А вони в свою чергу зменшать інфляційний тиск.

Утім, інвестиції були одним зі спірних питань. Не заперечуючи того, що економіці без них погано, член Ради Нацбанку Ігор Юшко закликав до обережності. За його словами, якщо їх буде справді багато, перед економікою постане нова небезпека — перегрів. Нам до цього ще, звісно, дуже далеко, однак, як він наголосив, уже тепер треба думати про цю проблему. А причина нинішньої інфляції — аж ніяк не інвестиції і, тим паче, не підвищення зарплат і пенсій. Юшко нагадав, що, коли він був міністром фінансів, Кабінет підвищував соцвиплати щоквартально, але загрози нинішнього масштабу інфляції не було. Ностальгійно назвавши той період «бабиним літом», він зазначив, що основна причина таких нападів фінансової лихоманки — відсутність елементарного діалогу між представниками економічного блоку Кабміну та Нацбанком: вони просто не чують один одного.

А ось представник реального сектора економіки — голова правління «Укрсоцбанку» Борис Тимонькін — обвинувачує уряд у безвідповідально соціальному бюджеті. За його словами, новому керівництву було досить підтримувати рівень соцзобов’язань на рівні, взятому урядом Януковича, а не збільшувати обсяг соцвиплат учетверо, пропонуючи заткнути прогалину в бюджеті за рахунок промислового та фінансового секторів. При цьому він не обвинувачує Нацбанк у потуранні Кабміну. За його словами, в тому, що призначений на посаду голови Нацбанку В. Стельмах вимушений постійно озиратися на державну політику та намагатися вгадати, що робити, винен створений прецедент зі зміною голів Нацбанку. Тепер кожен наступний кандидат боятиметься за свою посаду. Крім того, Б. Тимонькін підтримав думку про те, що ревальвація — дуже слабкий і дорогий засіб спрощення інфляції. Вона, на думку банкіра, лише допомогла експортерам отримати надприбуток.

Однак що зроблено, те зроблено, тепер треба готувати новий бюджет, із приводу якого думки розходяться. Багато експертів вважають, що треба захищати вітчизняного виробника навіть ціною зростання інфляції. Інші ж, навпаки, впевнені, що прихід нових операторів на ринки лише сприятиме покращанню якості продукції та зниженню цін. Наприклад, Валерій Литвицький наперекір запевненням головного наукового співробітника Інституту економічного прогнозування НАН України Сергія Корабліна про мале поголів’я худоби запропонував прочинити вхід для імпортного м’яса. Звісно, Національного банку й валютного курсу це стосується віддалено, однак саме м’ясо заклало 3% в наявний рівень інфляції, з якою Нацбанк вимушений боротися шляхом ревальвації.

У принципі, очевидно, що ревальвація була вибрана як метод уникнути жахливої інфляції, і те, що вона вдарила по виробниках, не означає, що її відсутність не стала б ще більшим ударом. Цю думку намагався донести до всіх Валерій Литвицький. Натомість він отримував сентенції про любов бізнесу до стабільності та постійного курсу. Хто ж переможе: інтереси бізнесу та платників податків чи чудова кабмінівська суміш монетарного фундаменталізму та передвиборного популізму? Запитання залишається відкритим. Принаймні, Нацбанк мовчить.