Велика помста нафти

Спеціально придуманий пропагандистами інформаційної війни мем про те, що «Путін всіх перехитрив», усе частіше дає збої. Нарешті ця тенденція накрила і сферу менджування Росії з енергоносіями, які стали для Путіна особливим видом зброї масового ураження. На днях, після кількох тижнів катастрофічного падіння цін на нафту, Путін заявив, що під час розмови з Дональдом Трампом погодився на скорочення видобутку на 10 млн барелів. Вартість нафти Brent виросла на 8 доларів, але згодом знову скоротилася до 29—30 доларів. А російський сорт Urals узагалі оцінили в 10,5 долара, тобто він став збитковим, адже собівартість його для постачальників становить 25 доларів. Росія закладала в бюджет ціну цього сорту по 42,4 долара за барель. Однак скоротити видобуток і продаж не погодилися ні США, ні країни ОПЕК. Росія знову виявилася в глухому куті. Лише в березні збитки бюджету вже становили понад 22 млрд рублів, за рік вони можуть скласти 3-4 трлн рублів. Росія ініціювала зустріч членів ОПЕК, яка мала відбутися 6 квітня з участю США, і мала намір добитися скорочення видобутку хоч на 6 млн барелів у день. Однак екстрену нараду через незгоду учасників уже перенесено або на 8, або на 9 квітня, хоча є сумніви в тому, що вона взагалі відбудеться. 

КОЛІЗІЯ З КОРИСНИМИ КОПАЛИНАМИ В СВІТІ

Якби світом керували справедливі закони, то всі корисні копалини Землі, а також всі дари природи, мали б бути визнані власністю всього населення планети без розрізнення кордонів і країн. І справді, маленька за територією Японія, як і інші дрібні країни світу, практично не має корисних копалин, зате дорогі нафта, газ, золото, алмази тощо, а також багатства різнорідних природних комплексів, дісталися кільком країнам, причому деякі з них, як, наприклад, Росія, отримали їх не від Бога, а шляхом кровопролитних і жорстоких війн, які вели століттями і розширили відведену Богом територію в десятки разів. Так, багата на копалини Північ, Сибір і Далекий Схід, Азійські простори, Південь Росії не дісталися їй від народження, а захоплені війнами в інших народів. І сьогодні Росія продовжує свою експансію — відібрала шляхом анексії Криму чорноморський і азовський шельф, на якому незаконно видобуває газ, простягає свої щупальця вже на Арктику і Світовий океан.

Цю нерівність розподілу природних багатств у справедливих країнах намагаються чимось компенсувати. Наприклад, арабські країни, які проголосили нафту і надра власністю всіх громадян, виплачують від народження їм ренту за видобуток і продаж копалин, повертають їх вартість у формі безоплатної охорони здоров’я, освіти, соціального забезпечення тощо. Компенсації за видобуток корисних копалин виплачує своїм жителям навіть штат Аляска, який колись належав Росії. 

У Росії ж замість розподілу прибутків від продажу корисних копалин між власними громадянами, вони використовуються як на збагачення верхівки владців (за твердженням фінансової розвідки, Путін є найбагатшою людиною планети), так і на озброєння та ведення нескінченних воєн.  

РОСІЯ СПОЖИВАЛА УКРАЇНСЬКИЙ ГАЗ ПРАКТИЧНО ЗАДАРМА

Від часів царату політика Росії полягала в тому, щоб розвідувати та експлуатувати природні багатства захоплених окраїн, як алмази Якутії, чи нафту і газ, що розташовані на території упокорених України, чи азійських або північних народів.  

Ще зі шкільного курсу економічної географії відомо, що розробка нафтогазових родовищ Росією почалася ще 1771 року саме з Західної України, де були відкриті поклади в нинішній Івано-Франківській області,  а пізніше, з 1820 року, в Бориславі, потім в Дашаві та Шебелинці.  1951 року газопровід з Дашави був продовжений до Брянська і Москви. У 1955 році — до Мінська, а потім до Вільнюса та Риги. Після відкриття родовища Шебелинського газу був збудований газопровід до Білгорода, Курська, Брянська. Причому,  паливо продавалося від імені «союзу» і прибутки осідали в союзному бюджеті. Ба більше,  український газ, який ішов у Росію, тоді оплачувався споживачами за копійчаними цінами, на які Україна фактично не мала впливу, бо їх встановлював «госплан». Із часом українські родовища нафти і газу були в основному вичерпані. Сьогодні Україна належить до країн з дефіцитом власних вуглеводневих ресурсів, і за рахунок власного видобування забезпечує 34% потреб газу і до 15% нафти (дані 2011 року).

І ось сьогодні Путін то шантажує Україну, що не продаватиме нам газ узагалі, або ж перекриває газопровід у Європу і заявляє, що його перекрила Україна, то будує обхідні газо- і нафтопроводи, щоб не постачати паливо «братньому» народові, то продає Україні газ за захмарними цінами. До речі, Росія будує обхідні трубопроводи в обхід України, зокрема обидва канали «Північний потік», як вважають експерти енергетичної галузі, не для кращого забезпечення Європи паливом, а для того, щоб мати можливість вибірково відключати  Білорусь, Польщу, Німеччину, Угорщину, Болгарію, Румунію та Грецію, чим знизить надійність їх енергетики та поставить їх, як і Україну, в залежність від Росії.

Як відомо,  після Євромайдану знижку, передбачену Харківськими угодами 2010 року, було скасовано, і «Газпром» зажадав від України 485 доларів США за тисячу кубометрів газу. Це було майже вдвічі більше, ніж платили споживачі в країнах Євросоюзу. Україна відмовилася платити таку ціну, а з листопада 2015 року взагалі не купує газ у Росії. А що сказав би Путін, якби він на той час був керівником держави, якби Україна зажадала, щоб московські споживачі українського газу з Дашави і Шебелинки в 1950-х роках платили нам по 485 доларів за тисячу кубів?  Чи може він сьогодні доплатить Україні за спожитий тоді Росією газ до рівня нинішніх його цін?

РОСІЯ НЕ МОЖЕ НЕ ЕКСПОРТУВАТИ ГАЗ І НАФТУ

Росію погубили її завоювання і великі простори. Якби вона не вела свого часу завойовницьких воєн, не експлуатувала задаремно природні багатства сусідніх народів, а жила і творила на власній території, то за рівнем розвитку сьогодні вона могла б бути, як Німеччина чи, як Японія. І це на тлі того, що сьогодні навіть Китай, який активно розвивав технології та виробництво, сьогодні вже не є залежним від експорту сировини, а продає на світовому ринку багато високотехнологічної продукції.

Крім того, через репресії і «будівництво комунізму» Росія (шкода, що разом з іншими країнами колишнього Союзу) втратила для розвитку практично все ХХ століття, і тепер вона вже ніколи не наздожене не те, що США, але ні Японію, ні Німеччину. Сьогодні Росія це сировинна експортно залежна країна, яка, щоб жити, не може не розпродавати запаси нафти, газу, деревини, алмазів та інших природних копалин, свого часу відібраних у інших народів. Левову частку її бюджету складають надходження від продажу цієї сировини. Ось чому Путін і інші керівники Росії все роблять для того, щоб тримати високу ціну на експортне паливо на світовому ринку, бо в разі падіння ціни наступає колапс для їхньої економіки. І головне — не буде за що утримувати армію, розвивати озброєння, вести війни не лише в Україні, а й у Сирії та інших країнах світу. Ось чому Росія зацікавлена в підвищенні цін на нафту, а світ — у їх зниженні, бо це дає світу можливість стримувати Путіна як агресора, добиватися припинення його завойовницьких планів. «Газпром» для Путіна — це каса для його війська, фінансист його озброєння і його воєн. Тому учені і дослідники глобальної політики говорять уже про необхідність «примушення Росії до миру» шляхом енерго-фінансового стримування.  Такий висновок зробили експерти Центру глобалістики «Стратегія-ХХІ» у книжці «Війни-ХХІ. Полігібресія Росії». 

СВІТУ НАБРИДЛИ СПЕЦОПЕРАЦІЇ РОСІЇ

Намагання Росії вести по всьому світу гібридні війни, зокрема й у енергетичній сфері, вже ні для кого не секрет. Наприклад, колишній голова комітету з міжнародних справ Ради Федерації Михайло Маргелов ще 2011 року казав, що «...нефтегазовая политика должна быть не просто важной составной частью, но и одним из главных инструментов внешней политики России».

Історія нинішнього обвалу цін на нафту має корені в 2014 році, коли після анексії Криму вона впала з 112,6 доларів за барель до 49,7 доларів. Відповідно вдвічі знецінився російський рубль. Згодом ціна зросла до 83 доларів, але вже не вище цього рубежу. Щоб підняти ціни Росії потрібен був конфлікт на Близькому Сході. 14                вересня 2019 року «невідомі» дрони і ракети розгромили найбільше нафтове підприємство Саудівської Аравії. Відповідальність взяли на себе Йеменські терористи, однак для світу не залишилося секретом, що наводились дрони на ціль супутниковими системами Росії. Кількість нафти на торгах впала, але вона була швидко заміщена Росією і США. А коли на світовій арені з’явився коронавірус і споживання нафти значно скоротилось,  Росія спробувала домовитись з Саудівською Аравією про скорочення видобутку для підтримання цін у межах ОПЕК+ (ОПЕК та + Росія для регулювання видобутку і цін), але Саудівська Аравія, розуміючи, що ноги всіх нападів ростуть із Москви, відмовилась скоротити видобуток. Ба більше, вона почала відверто демпінгувати, пропонуючи скидку на свою нафту по 10 і більше доларів з бареля. Ціна нафти обвались спочатку до 45, потім до 30, потім до 25               доларів, що завдало російському бюджетові, а значить можливості Росії вести і далі війну, зокрема й в Україні, значної шкоди. Нафта, нарешті, помстилася Росії за її загарбницьку політику.

Путін спробував, як бачимо, домовитись із Дональдом Трампом. Але це не дало результатів, бо і президент США добре знає, що корені багатьох воєн у світі, зокрема й причини світової нестабільності             — в ціні на експортну нафту Росії.  Тому світ не охоче йде на новий раунд перемовин, у всякому разі намагається уникнути тиску Росії. Бо добре розуміють, щоб підняти ціну Путін намагається примусити скоротити пропозиції нафти на ринок іншими країнами, але зберегти власні обсяги продажу.

У Росії два виходи: або ж урізати бюджет і скорочувати війни, допомогу маріонеточному Донбасу, Сирійському режиму і неспроможному Криму, зменшувати темпи озброєнь, що й треба було довести, або ж знову шукати нові джерела нестабільності в світі та планувати спецоперації. Якби Путін був економістом, він би вибрав перший шлях, але Путін не економіст, в чому і криється небезпека для всього світу.