Великі небезпеки малих шахт

Кількість аварій на шахтах і смертність гірників в Україні наполегливо не зменшуються. Серед причин — існування так званих малих шахт, де немає можливості приділяти увагу охороні праці й техніці безпеки. Всі сили кинуті на видобування й отримання прибутку.

До таких сумних висновків прийшли фахівці Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці й гірського нагляду. У квітні-травні вони провели цільову перевірку виконання малими шахтами недержавної форми власності вимог законодавства про охорону праці. Були обстежені 89 таких підприємств (42 — у Луганській області і 47 — у Донецькій), і виявлено понад три тисячі порушень правил промислової безпеки. На багатьох малих шахтах сьогодні навіть немає служби охорони праці, і виконання правил і норм техніки безпеки практично ніхто не контролює. Звичайні обстеження таких шахт мають формальний характер, і в їх ході звичайно виявляються три-чотири неістотні порушення. Але незабаром спеціальні інспекторські перевірки фіксують відразу 15—20 порушень. За їхніми результатами навіть виносять постанови про припинення діяльності перевірених підприємств.

СЛІДАМИ «КОПАНОК»

Як демонструє практика, насправді малі шахти недержавної форми власності від горезвісних нелегальних «копанок» відрізняються дуже мало. Безумовно, приватні вуглевидобувні підприємства, на відміну від «саморобних» шахт, уже мають ліцензії на вуглевидобування й цілу низку інших дозвільних документів. Нерідко малі шахти діють на базі великих державних шахт і, по суті, багато в чому копіюють їхню організацію праці. Але це «наслідування» обмежується, в основному, наземною частиною виробничого процесу, тоді як під землею все йде абсолютно не так, як зазначено в ліцензіях.

Більшість малих шахт, які беруть у розробку старі виробки великих державних підприємств, навіть не намагаються якось «облагородити» ці ділянки видобування — власники не бажають вкладати гроші в безпеку. У результаті безпека праці на таких шахтах, як і раніше, залишається на рівні «копанок». Ще гірше справа йде з роботою у вже закритих виробках ліквідованих вугільних підприємств, які роками простоювали без технологічної підтримки й сьогодні являють собою дуже велику небезпеку. До речі, Міністерство вугільної промисловості не перешкоджає власникам малих шахт, що домагаються цих виробок, хоча всі фахівці з промислової безпеки в один голос запевняють: такий підхід призведе до подальшого погіршення рівня промислової безпеки.

Як повідомив перший заступник міністра вугільної промисловості України Юрій Зюков, стан більшості вугільних шахт України (і малих, і великих) залишає бажати кращого. За його словами, фактично всі шахти України є небезпечними щодо умов праці: понад 75% шахт у нашій країні газові, 60% — небезпечні за вибухами вугільного пилу, 45% — за метановими викидами, а ще 25% — за спалахуваннями вугільного пилу. На багатьох ці чинники складаються в різних комбінаціях.

При цьому, крім природних чинників ризику, керівництво підприємств нерідко створює ще й додаткові загрози життя людей, невірно встановлюючи кріплення підземних виробок, не дотримуючи норми провітрювання й правил пило-газового режиму, користуючись обладнанням, термін експлуатації якого давно закінчився, порушуючи правила пожежної безпеки й нехтуючи правилами безпеки під час експлуатації внутрішньошахтного обладнання. Гірникам часто не видаються навіть елементарні засоби самозахисту: наприклад, як з’ясувалося в ході рейду, на ТОВ «Карбон» і «Комплекс» гірники не були забезпечені навіть саморятівниками. Наприклад, на одній з ділянок ТОВ «Углемаш» не був встановлений вентилятор місцевого провітрювання, внаслідок чого у виробку не надходила достатня кількість повітря. Ще більший ризик являє собою обладнання, яке працює, що називається, «на межі». Нерідко на шахтах відсутні документи, в яких повинен бути описаний весь технологічний процес. Гірники не завжди знають, яке граничне навантаження того чи іншого обладнання.

На більшості малих підприємств нехтують протипожежною безпекою. Не вистачає елементарних засобів пожежогасіння, немає фахівців, які могли б ліквідувати аварію й провести рятувальні роботи. Наприклад, на шахті ТОВ «Аякс» відсутні протипожежні трубопроводи, у виробках немає піску й вогнегасників. На підприємстві немає ні гірничорятувальної служби, ні планів ліквідації можливих аварій.

До речі, як розповідають, на умовах анонімності шахтарі повідомляють про те, що керівництво буквально примушує їх не звертати уваги на застережні сигнали обладнання, які сигналізують про задимлення у виробці або фіксують високий вміст у повітрі метану.

СВІЖА СТАТИСТИКА

У 2006 році на малих вугільних підприємствах двох областей було зафіксовано 212 нещасних випадків, у тому числі 20 смертельних. При цьому тільки за перші чотири місяці 2007 року зареєстровано вже 67 фактів травматизму й 11 смертельних випадків. Коефіцієнт смертельного травматизму на малих шахтах досяг уже 14,5 осіб на мільйон тонн видобутого вугілля (у 2006 році він був трохи нижчим — 11,2), і в багато разів перевищує аналогічний показник державних підприємств, де він рівний лише 2,07 особи на мільйон тонн.

Ці коефіцієнти не можуть сприйматися як щось абстрактне. У 2006 році на вугільних підприємствах України загинуло 168 осіб. Із них 70 — на малих шахтах. Із початку цього року Україна не долічилася 54 гірників, кожний п’ятий з яких працював на малих шахтах.

Безумовно, ці страшні цифри нижчі за аналогічні показники, зафіксовані у 2001—2005 роках, однак якщо сьогодні кількість аварій і аварійних ситуацій на шахтах країни загалом знизилася на 12%, то показник смертельних випадків продовжує зростати. У 2007 році — на 8%.

І найбільша загроза полягає в тому, що на всіх шахтах відчувається гостра нестача фахівців, які відповідають за охорону праці. На більшості малих шахт навіть не знають, як надати допомогу гірникам, що потерпіли в аварії. Наприклад, на одній з перших приватних шахт Донеччини — «Воскресенській» — досі немає головного технолога, головного геолога, головного маркшейдера й начальників видобувних і підготовчих ділянок. А на шахті ТОВ «Антрацит» навіть не розроблені посадові інструкції для начальника відділу з техніки безпеки та його заступника, а працівники підприємства уявлення не мають про норми особистої безпеки на виробництві.

Проте, як демонструє практика, неувагою до питань безпеки грішать не тільки власники малих шахт, але й керівники великих державних підприємств. Найяскравіший приклад — шахта «Краснолиманська» (ГП «Вугільна компанія «Краснолиманська»), на якій 9 травня сталася серйозна аварія, що забрала життя чотирьох гірників. За підсумками колегії Держгірпромнагляду, робота керівництва шахти з ліквідації аварії була визнана незадовільною й неефективною, хоча генеральний директор держпідприємства Зіновій Пастернак запевняв, що на підприємстві все благополучно. Експерти визначати, що на шахті були спочатку створені небезпечні умови праці. У результаті за фактом групового нещасного випадку органами прокуратури порушена кримінальна справа.

Як зазначали учасники колегії, у 2007 році на «Краснолиманській» було проведено понад 300 обстежень стану охорони праці й промислової безпеки, у ході яких виявлено понад дві тисячі порушень. При цьому в 2006 році на шахті було зареєстровано близько 50 травм, із них три нещасні випадки — зі смертельним кінцем. І ситуація не поліпшується. Уже в першому кварталі зафіксовано 12 нещасних випадків, із них один — смертельний.

Проте на підприємстві, за даними експертів, нічого не змінюється. Уже після аварії на шахті було проведене комплексне обстеження, яке виявило ще близько 400 порушень різного характеру. У результаті в 25 випадках була винесена заборона на ведення робіт. 96 посадових осіб були притягнуті до адміністративної відповідальності.

ЩО РОБИТИ?

Як стверджують фахівці, безкомпромісні звільнення в боротьбі за безпеку на шахті — не метод. Вони підходять лише для державних підприємств, а ось із малими приватними шахтами все набагато складніше — ними завідують власники, яких звільнити або усунути з посади не може ніхто. Єдиним методом боротьби з недбалими керівниками поки що залишаються тільки штрафи, однак і це не вихід: суми насправді виявляються незначними в порівнянні з прибутком, що отримується від роботи на фактично незахищеному підприємстві...

Ще один спосіб — впровадження різних загальнодержавних програм боротьби з виробничим травматизмом. Наприклад, в Україні ще в 2002 році була розроблена чотирирічна програма підвищення безпеки на вугільних шахтах. У результаті вдалося підвищити рівень промислової безпеки на 40%, зменшити збиток від аварій і досягнути стійкої тенденції зниження рівня виробничого травматизму й смертності. Однак як тільки ця програма перестала діяти, ці показники знову повернулися на колишній рівень. У минулому році в нашій країні знову з’явилася аналогічна програма, розрахована вже до 2010 року. У 2007 році на неї виділено вісім мільйонів гривень. Особлива увага в ній приділяється малим вугільним підприємствам.

Однак і ці розробки не панацея. За словами фахівців, безпека на шахті не може бути нав’язана загальнодержавним «рішенням зверху», цим повинні турбуватися передусім ті, хто безпосередньо пов’язаний з самим процесом вуглевидобування. І не завжди ініціатива повинна виходити виключно від самих власників, які можуть на багато що закривати очі. Піклуватися про власну безпеку повинні передусім самі працівники шахт, профспілки, які зобов’язані наполягати на створенні нормальних умов праці.

І тут потрібно розвінчати міф, який уже устоявся, про те, що шахтарі мовчать про недоліки в охороні праці через острах втратити роботу. На сьогодні вакансій на вугільних підприємствах України й сусідній Росії в два рази більше, ніж бажаючих ці місця зайняти. Тому шахтарям сьогодні простіше змінити роботу. І вже їм абсолютно немає сенсу триматися за підприємство, де існує загроза для життя.