Вертикальний супротив

В Україні зафіксовано відчутне зростання цін на нафтопродукти. Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко пояснює це подорожчання підвищенням з 1 квітня Росією мита на нафту з $83 за тонну до рекордно високих $102,6 за тонну. «Ось і ціни на паливо, які ви тепер бачите. Можемо ми тут вплинути? — Абсолютно не можемо. Тут не від регулятивних інструментів уряду залежить, хоча ми докладаємо всіх зусиль до переговорного процесу з Російською Федерацією». Майже всі українські НПЗ, за словами прем’єра, належать Росії. І нафта, на ціні якої позначиться збільшене мито, піде на ці заводи, що мають в Україні монополію на постачання нафтопродуктів. «Ось те, до чого ми догосподарювалися», — характеризує ситуацію Тимошенко. І все ж вона збирається добиватися від нафтопереробних заводів виконання меморандуму про постачання сільгоспвиробникам 600 тис. тонн дизельного палива за пільговою ціною 2400 грн. за тонну. «У нас є меморандуми з кожним виробником, і ми будемо вимагати, щоб вони їх дотримувалися», — заявила прем’єр-міністр у понеділок на зустрічі з аграріями в Києві. Нагадаємо, що НПЗ наприкінці березня припинили відвантаження дизпалива за пільговою ціною, запропонувавши підвищити її до 2800 грн. за тонну. За словами нафтотрейдерів, право на це, відповідно до меморандуму, їм дає зростання вартості нафти більше ніж на 20%.

Останні роки уряди України регулярно наступають на одні й ті ж нафтові граблі. Серйозно задумуватися над цими проблемами Кабінет Міністрів починав тільки під час цінового піку. Така недалекоглядна політика несла мільйонні збитки як аграріям, так і державі в цілому, справляла надто негативний вплив на економічні процеси в країні.

У 2004 році було розроблено (точніше реанімовано) концепцію створення вертикально інтегрованої нафтової компанії (ВІНК). Всі експерти ринку згодні, що це нормальний ринковий механізм впливу на ціноутворення. Незважаючи на всі недоробки, ідея виглядала досить здоровою і прогресивною. Але останнім часом, особливо після призначення Олексія Івченка головою державної компанії «Нафтогаз України», процес створення вітчизняної ВІНК загальмувався. Не дивно, адже створювати таку структуру фактично ні з чого. І навіть якщо новий голова НАК ще колись повернеться до цієї ідеї, то нова компанія з’явиться зовсім в іншому форматі.

ЯК БУЛО...

Двічі на рік Україна стикається з кризою на ринку бензину та дизельного палива. Це, у свою чергу, призводило до ситуацій, коли результати діяльності аграріїв більше залежали від домовленостей уряду з нафтовими компаніями, аніж від природних умов. Ситуація особливо загострилася навесні 2004 року. Тоді тільки за два тижні квітня оптові ціни на низькооктанові бензини зросли на 5%, а на бензин А-95 і дизпаливо — на 7%. В уряді й обласних адміністраціях розпочалася справжня паніка. В більшості регіонів країни ціна на бензин А-95 на АЗС стрімко наближалася до відмітки 4 грн/л. Лавиноподібному зростанню цін на початку травня було поставлено заслін у вигляді рішень Кабінету Міністрів від 28 травня, що мали на меті стабілізувати ринок нафтопродуктів, — місцеві органи влади отримали право встановлювати граничні оптові та роздрібні ціни. Було також відновлено ліцензування експорту нафти й нафтопродуктів, що, по суті, призвело до припинення експорту. Уряд підписав із виробниками нафтопродуктів черговий меморандум, який встановив граничну вартість бензину А-95 на рівні 2,9 грн/л. Меморандум було підписано 4 червня і це стало своєрідною точкою відліку в бензиновій кризі.

Влітку 2004 року ситуація, хоч і меншою мірою, знову повторилася. 19 липня, коли пік кризи вже був позаду, колишній президент Леонід Кучма підписує указ «Про заходи щодо підвищення ефективності управління нафтовою галуззю». Згідно з указом завдання Кабміну полягало у створенні вертикально-інтегрованої структури на базі ВАТ «Укрнафта».

Уряд мав розробити програму створення мережі оптової та роздрібної торгівлі нафтопродуктами, які вироблялися «Укртатнафтою» і НПК «Галичина», і механізми залучення інвестицій для розвитку «Укрнафти», а також модернізації нафтопереробних підприємств. Президент зобов’язав Кабінет Міністрів розробити шляхи збільшення активів «Укрнафти», в тому числі за рахунок збільшення її часток у статутних фондах «Укртатнафти» й НПК «Галичина». В рамках реалізації цього указу Леонід Кучма, зокрема, доручив Фонду держмайна України у двотижневий термін передати до ВІНК держпакет акцій «Укрнафти» розміром 49% від статутного фонду для забезпечення участі в її управлінні. Раніше цей держпакет акцій було передано в управління «Нафтогазу України». Президент також доручив зберегти за державою 50%+1 акція ВІНК, передавши до статутного фонду «Укрнафти» держпакети акцій «Укртатнафти» й НПК «Галичина».

Оперативність, яку вимагав від уряду Леонід Кучма в питанні створення ВІНК, у багатьох експертів й аналітиків викликала, м’яко кажучи, неабиякий подив. Адже ціни на нафтопродукти саме пішли на спад, а чергова криза мала б настати тільки за півроку. Такого стратегічного бачення проблем в української влади до цього не спостерігалося. Враховуючи, що базова компанія майбутньої ВІНК— «Укрнафта» знаходилася під контролем «Приватбанку», це дало підстави підозрювати уряд у передвиборному розбазарюванні державного майна. Прикриваючись цими аргументами, противники створення ВІНК піддали ідею широкій критиці. Мовляв, все це закінчиться створенням ще одного монополіста, тільки вже національного походження. Головними опонентами реалізації указу Президента «Про заходи щодо підвищення ефективності управління нафтовою галуззю» виявилися приватні ФПГ, які або втрачали контроль над компаніями, що передаються до статутного фонду «Укрнафти», або ж не змогли «отримати частку» в новому проекті.

Проти створення ВІНК, нібито підконтрольної дніпропетровській групі, найбільш активно виступила луцька бізнес- група «Континіум», над якою нависла загроза відсторонення від управління НПК «Галичина» і втрати бази для своєї мережі заправляння «WOG». Характерно, що акції на цьому НПЗ розподілено зараз майже порівну — 32,9% контролюють компанії, близькі до «Привату», близько 40% — народний депутат Ігор Єремеєв, його дружина і близькі до «Континіуму» структури. В разі отримання доступу до 25% від пакету акцій через управління ВІНК співвідношення сил різко змінилося б на користь дніпропетровської групи.

Ще одним противником створення вітчизняної нафтової компанії виступили представники російської «Татнафти». І хоч ситуація для них була не такою критичною, але загроза втрати як фактичного, так і номінального контролю над «Кременчуцьким НПЗ» набувала реальних контурів. Також проти передачі акцій нафтопереробних підприємств «Укрнафти» та допемісії виступили структури, пов’язані з Олександром Ярославським, який вважається лідером харківської ФПГ, центральною структурою якої є «Укрсиббанк». На знак протесту 15 депутатів із групи «Демініціативи-Народовладдя», в тому числі сам Ярославський, припинили членство в парламентській більшості. Причини цього демаршу відомі. Харків’яни, будучи власниками більше нiж одного відсотку акцій «Укртатнафти», фактично управляли НПЗ. А повернення державного пакету було здатне призвести до втрати контролю.

Єдиним фронтом, як і слід було очікувати, проти ВІНК виступили найбільші учасники українського нафторинку, що вже розподілили між собою сфери впливу. Адже задекларовані позиції ВІНК могла отримати тільки за рахунок зменшення впливу своїх конкурентів. У результаті критика на адресу Президента звучала з усіх сторін. Хоча його указ виглядав досить здоровим і, головне, ефективним. Принаймні в теорії.

ЯК МАЛО БУТИ...

Під тиском усіх цих чинників Президент 15 вересня змінив своє рішення. В новому варіанті його указу створення ВІНК передбачалося на основі внесення держпакетів акцій ЗАТ «Укртатнафта» (43%) і НПК «Галичина» (25%) до статутного фонду НАК «Нафтогаз України». Нова ВІНК у перспективі могла стати не просто впливовим, а найбільшим гравцем на ринку нафтопродуктів. Загальний обсяг щомісячної переробки сировини ВІНК міг би досягати 270 тис. тонн, або 3,25 млн. тонн на рік. Виробництво світлих нафтопродуктів очікувалося на рівні 1,96 млн. тонн на рік і дизпалива — 950тис. тонн на рік, що становить близько 20% від українського ринку. Такої кількості нафтопродуктів досить для забезпечення близько 530 АЗС, або 9% роздрібного ринку.

На думку експертів, рішення глави держави могло б дати новий імпульс розвитку вітчизняної нафтової галузі. Тогочасний голова правління НАК Юрій Бойко говорив, що створення національної ВІНК дозволило б в недалекому майбутньому наростити частку присутності українського капіталу на ринку нафтопродуктів до 30-40%. Це було б ефективним ринковим важелем впливу на ціноутворення на паливно-мастильні матеріали, що виключило б щорічні кризи та протидіяло б диктату з боку російських компаній.

Але ідея створення ВІНК наткнулася на опір тих же скептиків — «Континіуму», «Укрсиббанку» і російської «Татнафти». І якщо перший раз вони аргументували своє невдоволення вельми переконливим аргументом: ВІНК під керівництвом «Укрнафти» — це створення вітчизняної монополії під контролем дніпропетровської ФПГ «Приват», — то зараз цей козир було вибито з їхніх рук. Проте кожна з цих структур знайшла свій аргумент для того, щоб виступити проти втілення концепції ВІНК на практиці.

Харків’яни побудували свою критику на темі звільнення з посади голови правління ЗАТ «Укртатнафта» Павла Овчаренка, який вважається ставлеником «Укрсиббанку». В результаті, як повідомило інформагентство «Українські новини», виникла значна заборгованість перед офшорними структурами, які постачали нафту і реалізовували нафтопродукти. Це змусило нового голову правління «Укртатнафти» Сергія Глушка направити офіційний запит до Генпрокуратури України. У відповідь татарські акціонери «Укртатнафти» озвучили загрози про припинення поставок нафти на Кременчуцький НПЗ.

Але головним противником створення ВІНК завжди виступала луцька ФПГ — «Континіум». На це є раціональне пояснення. Для неї питання полягає у збереженні контролю над центральним елементом всієї бізнес-структури — НПК «Галичина». Очолює західноукраїнську групу тандем Петро Димінський — Ігор Єремеєв. Останній, згідно з довідкою Верховної Ради, до приходу в парламент працював генеральним директором виробничо-комерційної фірми «Континіум», а Димінський до обрання в парламент очолював НПК «Галичина». Таке партнерство кристалізувало ефективну бізнес- схему: Єремеєв постачає на НПК нафту, Димінський її переробляє, а потім Єремеєв продає. Формально контролю над «Галичиною» вони не мають, оскільки сумарний пакет акцій, що належить луцьким бізнесменам, за оцінками експертів, складає близько 41%. Проте «Континіум» має повний контроль над нафтопереробним заводом. Досягнуто це за допомогою обрання лояльного менеджменту. Другий великий акціонер — дніпропетровська група «Приват» — прямо чи опосередковано володіє майже 33% акцій «Галичини». Ще 25%, як було сказано, поки що належить Фонду держмайна України. Саме цей пакет і є ключем до повного контролю над підприємством, річний обіг якого обчислюється мільярдами гривень. «Континіум» зацікавлений, щоб цей державний пакет щонайменше не потрапив до рук «Привату». Тому луцькі бізнесмени завжди будуть головною перешкодою на шляху до створення ВІНК. Це підтвердила практика. «Континіум» за допомогою судових рішень всіляко перешкоджав передачі держпакету до статутного фонду «Нафтогазу», хоч уряд пішов навіть на заходи жорсткого тиску на цю бізнес-групу. На початку вересня НПК «Галичина» зазнала безпрецедентного тиску з боку податкових органів. З 10 по 16 вересня 2004 р. відвантаження нафтопродуктів Дрогобицьким НПЗ було заблоковано озброєними спецпідрозділами ДПА у Львівській області, а її прес-служба поширила заяву про порушення кримінальної справи стосовно керівництва «Галичини» за ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах. Загальна сума донарахувань становила 421,6 млн. гривень. Роботу заводу було розблоковано лише після втручання групи народних депутатів. А парламентське лобі групи «Континіум» ініціювало створення слідчої комісії з вивчення ситуації навколо «Галичини» й «Укртатнафти». В результаті блокування керівництвом «Галичини» процесу оцінки належного державі пакету акцій не дало ФДМ можливості передати його до статутного фонду «Нафтогаз України» й завершити тим самим організаційну стадію формування ВІНК.

ЩО БУДЕ І ЩО ЗАЛИШИТЬСЯ...

У листопаді 2004 року створення ВІНК у запланованому форматі було остаточно зірвано. Парламент ухвалив закон про особливості приватизації української нафтопереробної промисловості, який включав заборону на відчуження держпакетів акцій НПЗ до прийняття Держпрограми приватизації на 2004—2006 рр. І хоч у грудні Леонід Кучма ветував цей документ, 22 грудня парламентарії прийняли його повторно, чим заблокували завершення організаційної фази формування ВІНК.

І все ж ВІНК Україні потрібна. Але виникає питання, з чого її будувати? Фактично держава не має контролю над жодним нафтопереробним заводом. Стосовно НПК «Галичина», то вельми сумнівно, що 25%-й державний пакет акцій колись взагалі потрапить до статутного фонду ВІНК. По- перше, луцька група «Континіум» дуже лояльно ставиться до чинного Президента і зіграла важливу роль у перемозі Віктора Ющенка на президентських виборах. Не буде ж Віктор Андрійович розоряти власних соратників. По-друге, «Континіум» має могутнє парламентське лобі — Народну партію, здатну ефективно захищати свою ФПГ. Враховуючи, що партія Володимира Литвина зараз друга за чисельністю і має тенденцію до зростання, ставити під загрозу новосформовану парламентську більшість через 25% акції далеко не найбільшого підприємства навряд чи доцільно. І по-третє, навіть якщо уряд вирішить передати в управління «Нафтогазу» свою частку в «Галичині», то не факт, що ця спроба матиме успіх. Колишній режим використав всі законні і навіть незаконні методи впливу на «Континіум», але так і не досяг бажаного результату. Уряду Тимошенко буде дуже важко виконати це завдання.

Не має держава повного контролю і над Кременчуцьким НПЗ, причому не тільки реального, а й формального. Найбільше в Україні нафтопереробне підприємство, на базі якого створено ЗАТ «Укртатнафта», попередній рік закінчило з чистим прибутком близько 100 млн. гривень. Тому віддавати його до рук держави ніхто не збирається. Акціонери з Татарстану сумарно володіють понад 55% акцій: Держкоммайна Республіки Татарстан належить 28,778%, компанії «Татнафта» — 8,613%, корпорації Seagrоup International Ink. — 9,96%, компанії Amruz Trading AG — 8,336%. Українська частка в компанії дозволяє щонайбільше впливати на політику «Укртатнафти», але в жодному разі не визначати її головну лінію. Таким чином, вирішувати питання про її входження до структури ВІНК будуть, швидше за все, не в Києві, а десь у Татарстані.

Але всі ці проблеми виглядатимуть дрібницями, якщо пригадати, що головну нафтовидобувну компанію — «Укрнафту» — контролює група «Приват». Формально державі належить контрольний пакет акцій, але фактично компанією керує дніпропетровська група, яка сумарно володіє 48% акцій. Малоймовірно, що «Приват» захоче за свій рахунок боротися з ціновими кризами. До того ж українська нафта — це головне джерело сировини для контрольованого групою Надвірнянського НПЗ. А конфлікт із «Континіумом» навколо НПК «Галичина» взагалі створює ситуацію, в якій участь цих двох структур в одному проекті є неможливою навіть теоретично. Якщо до ВІНК увійде «Укрнафта», то можна з 99% ймовірністю стверджувати, що «Континіум» і далі чинитиме опір із метою не допустити передачі державного пакету «Галичини» до статутного фонду «Нафтогазу». А якщо ж новий голова НАК Олексій Івченко стане на бік луцької бізнес-групи, що, враховуючи його політичні погляди, цілком ймовірно, то таку ж тактику візьме на озброєння «Приват». Тепер йому самому загрожує втрата основних активів у нафтовій галузі. По суті, ми маємо патову ситуацію. Якщо в створенні ВІНК буде задіяно одну ФПГ, то друга обов’язково чинитиме цьому процесу максимально можливий опір. Причому важелів впливу на ситуацію як у першої, так і другої достатньо.