Відроджуючи індустрію ароматів

Ефіроолійну галузь у радянські роки називали золотою за цінність ефірних олій, та й добувалися вони дійсно як золото. Щоб отримати 1 кілограм трояндової ефірної олії вартістю п’ять тисяч доларів, потрібно переробити за багатостадійною технологією не менш ніж 2800 кілограмів пелюсток троянди, що збираються лише у вранішній час. У СРСР вироблялося не більше 1700 тонн трояндової олії на рік (2% від світового виробництва), однак цього було достатньо для внутрішнього споживання й успішного розвитку спеціалізованих сільгосппідприємств. Але сьогодні від минулої слави галузі, колись розташованої в основному в Криму і на Кубані, залишилися лише спогади.

Про проблеми ефіроолійного виробництва в Україні наш кореспондент попросив розповісти одного з провідних світових фахівців у області переробки ефіроносів, заступника директора Інституту ефіроолійних і лікарських рослин УААН, доктора технічних наук, професора Володимира ШЛЯПНИКОВА.

— Ефірні олії (леткі рідкі суміші органічних речовин) є найзагадковішим продуктом життєдіяльності рослин. До цього часу вченим не вдається розкрити таємницю їхнього утворення. Разом із тим встановлено, що ефірні олії — це леткі фітонциди, що вбивають або пригнічують ріст та розвиток хвороботворних мікронаноорганізмів: бактерій, вірусів, грибів.

Уся рослинність планети щорічно продукує та транспортує в атмосферу Землі більш ніж 200 мільйонів тон ефірних олій, які, як природні фітонциди, вочевидь, є регулятором санітарного стану біосфери. Тому можна сказати, що життя на Землі існує завдяки рослинам, що створюють ефірні олії, а це вся флора планети.

Ефірні масла вже входять до тисячі лікарських препаратів і привертають до себе все більшу увагу як могутній засіб профілактики будь-яких захворювань. Невипадково світове виробництво ефірних олій постійно збільшується, і вже досягнуло 250 тисяч тонн на рік.

У багатьох країнах світу створені й успішно функціонують дослідницькі та виробничі центри екогігієни, що випускають продукти, які містять активні речовини природного походження.

— Яка історія ефіроолійної галузі в Україні, і яке місце в економіці країни вона займає зараз, а також мала б займати, на вашу думку?

— До розпаду СРСР Україна виробляла до 300 тон ефірних олій на рік, а площа під ефіроолійними культурами складала понад 50 тисяч га. В Україні вироблялося: 80% м’ятної ефірної олії, 70% лавандової, 60% шавлієвої та 30% трояндової ефірної олії від загальносоюзного виробництва.

Невипадково Урядом було ухвалене рішення про створення саме в Україні Всесоюзного НДІ ефіроолійних культур, а згодом — і Науково-виробничого об’єднання «Ефіролія».

Наразі ефіроолійне виробництво в Україні переживає не кращі часи. Практично повністю призупинене виробництво м’ятної, трояндової та шавлієвої ефірних олій, утричі скоротилося виробництво лавандової олії. І все ж покинута державою галузь жива завдяки затребуваності своєї продукції на світовому ринку та високому професіоналізму фанатично відданих своїй справі керівників спеціалізованих підприємств у Криму.

Сьогодні Україна щорічно виробляє та повністю експортує 100—120 тонн ефірних олій на суму 60—70 мільйонів гривень. Частина з цієї кількості ефірних масел повертається до країни у вигляді тисяч найменувань лікарських препаратів, гігієнічних засобів, парфюмованих і косметичних виробів, але вже за ціною у 30—50 разів дорожче. Важко знайти інші культури, 1 га яких міг би дати прибуток від 5 до 15 тисяч гривень у залежності від сорту рослини.

Маючи у своєму розпорядженні унікальні природно-кліматичні умови, Україна могла б стати найбільшим в Європі виробником ефірних олій та інших цінних продуктів переробки ефіроолійної та лікарської сировини. Однак для цього необхідно здійснити докорінну перебудову всього ефіроолійного виробництва.

На сьогоднішній день ефірні олії в Україні виробляють 19 приватних фірм, більшість з яких використовують примітивні технології переробки ефіроносів, оскільки не мають у своєму розпорядженні фінансових можливостей для впровадження наукомістких технологій комплексної переробки цінної рослинної сировини, що у 3—5 рази знижує ефективність виробництва.

Ефіроолійна галузь повністю позбавлена державної підтримки, що призводить до безсистемності та некомплексності у вирішенні поставлених перед нею завдань.

Національним парадоксом можна вважати той факт, що ефірні олії повністю експортуються, і практично не використовуються всередині країни. Тому однією з найголовніших завдань для галузі є формування внутрішнього ринку збуту спільно з харчовиками, медиками, фармацевтами й іншими зацікавленими споживачами.

— Що являє собою концепція розвитку ефіроолійної галузі в Криму, і якою мірою сприятиме розв’язанню цієї проблеми створення технопарку?

— Концепція розвитку ефіроолійної галузі Криму, як традиційного, а нині — основного регіону вирощування ефіроолійних культур в Україні, розроблена вперше за всю історію галузі вченими Інституту ефіроолійних і лікарських рослин УААН (ІЕЛР) і Південної філії «Кримського агротехнологічного університету» Національного університету біоресурсів і природокористування України (ПФ «КАТУ» НУБіП України).

Ініціювали розробку Верховна Рада та Рада міністрів Криму, усвідомлюючи важливість ефіроолійної галузі для економіки регіону.

Концепція передбачає повну сортозміну основних ефіроолійних культур на якісно нові сорти, такі, як шавлія мускатна «Тайган», лаванда «Вдала», троянда «Лада», що перевершують національні стандарти зі збору ефірних олій із 1 га на 30—40%; упровадження у виробництво нових ефіроолійних рослин, таких, як полин таврійський із продуктивністю ефірної олії 180 кг/га, котовник «Алла», що за якістю ефірної олії значною мірою перевершує імпортні олії, оскільки містить 70—75% цитронеллола у порівнянні з 40—60% у явській та тайванській ефірних оліях, отриманих із трави цитронелла; використання машин, що серійно випускаються, і агрегатів, що максимально враховують біологічні особливості рослин і специфіку технологій їхнього вирощування та прибирання, оскільки створення спеціальної техніки для ефіроносів виявилося недоцільним; упровадження принципово нових технологій переробки ефіроолійної сировини.

— Ви говорили, що наші технології переробки сировини застаріли. Чи є нові технології?

Справа у тому, що галузі потрібно повністю перейти на нові, більш прогресивні технології переробки ефірної сировини. Зараз найпоширенішим способом переробки є парова дистиляція, що дозволяє витягувати із сировини лише леткі з водяною парою сполуки, тоді як цілий комплекс цінних речовин залишається у відходах виробництва.

Розроблена ІЄЛР екстракційна технологія, що не має світових аналогів, дозволяє крім ефірних олій витягувати із сировини біологічно активні речовини з Р-вітамінною та Е-вітамінною активністю — кумарин, ліпіди, тритерпеноїди, біоконцентрати, водні біоекстракти.

Застосування екстракційної технології дозволяє у 2,8 разу зменшити металоємність виробництва, у 4,2 разу — його енергоємність, у 3,8 разу скоротити кількість одиниць обладнання.

Основний економічний ефект від використання екстракційної технології складається з істотного покращання якості ефірних олій, отримання додатково цінних продуктів, які наразі потрапляють у відходи виробництва, і зменшення кількості обладнання, необхідного для здійснення технологічних операцій.

Відходи переробки ефіроолійної сировини містять багато цінних живлячих (приріст) і біологічно активних (стійкість до захворювань) речовин, і їх доцільно використати як корми для домашніх тварин, що робить технології переробки ефіроносів безвідходними.

Орієнтовні витрати на корінну перебудову ефіроолійного виробництва Криму становитимуть 190—200 мільйонів гривень, тому більш доцільним і прагматичним є інший шлях розвитку галузі.

— Як народилася ідея створення технопарку, й що він собою являє?

Ключовим положенням Концепції є створення державної інтегрованої інноваційної структури: учбово-науково-виробничого комплексу (технопарку) із вирощування та переробки ефіроолійної сировини, у якій будуть реалізовані всі новітні наукові досягнення (нові сорти, нові технології обробки, нові технології переробки) й яка стане каталізатором інвестицій у ефіроолійне виробництво України.

Найбільш раціональним, на думку МінАПК Криму, є створення такої структури при ПФ «Кримський агротехнологічний університет» НУБіП України, що має у своєму розпорядженні могутній науковий потенціал і необхідну інфраструктуру для вирощування та переробки ефіроолійних і лікарських рослин за пайовою участю ІЕЛР.

Витрати на створення технопарку складуть всього близько 30 мільйонів гривень і окупляться за чотири роки. Відповідно до ідеології створення аграрних інтегрованих учбово-науково-виробничих комплексів, розробленої блискучим організатором науки академіком НАН України і УААН, героєм України, ректором НУБіП України Д.А. Мельничуком, у структурі технопарку повинні функціонувати: учбовий центр, дослідницький центр і елітно-експериментальне підприємство (підприємство майбутнього).

Я би порівняв таку інтеграцію з добре відомим медикам синергетичним ефектом, коли кілька компонентів лікарських речовин діють значно ефективніше, ніж кожний окремо.

Технопарк — це 550 га землі, на якій вирощуватиметься 2575 тонн ефіроолійної сировини на рік. Переробка дасть можливість щорічно отримувати 22,5 тонни ефірних олій, 5 тонн біоконцентратів, 18 тонн водних біоекстрактів, 77 тонн туалетних вод, 115 тонн кормової добавки та 800 тонн біокормової муки. Щорічний чистий прибуток становитиме 9 мільйонів гривень.

Основне завдання технопарку — показати на практиці, а не на папері ефективність інновацій у галузь і каталізувати процес їхнього поширення на території України й інших країн.

— Як до ідеї створення технопарку поставилися в Києві?

— На жаль, для всіх урядів незалежної України ефіроолійне виробництво було та залишається terra incognita. Тому не дивно, що прохання голови Ради міністрів Криму Віктора Плакиди про виділення бюджетних коштів на реалізацію суперефективного з економічного та соціального поглядів проекту технопарку з вирощування та переробки ефіроолійної та лікарської сировини поки що не знайшла підтримки. Адже невелика ефіроолійна галузь здатна заробляти для країни десятки мільйонів доларів і створити сотні нових робочих місць у сільській місцевості. На жаль, галузь, яка потрібна людям, не потрібна уряду України, і залишається для них загадкою.

Разом із тим, ми не відступимо від цієї ідеї, і працюватимемо над створенням технопарку. У цій проблемі ще не поставлена крапка, і Кабінет Міністрів України ще повернеться до розгляду цього важливого для економіки України інноваційного проекту, представленого Верховною Радою та Радою міністрів АРК.