Віктор КИРИЛОВ: «Електронна Україна» звучить гордо

— Україна завжди була найтехнологічнішою республікою Радянського Союзу, ми відповідали за ракетобудування, саме в Україні було створено перший суперкомп’ютер. Ці темпи не можна зменшувати, на виробництві самих лише чавунних «капелюхів» далеко не поїдеш. Вітчизняне законодавство у сфері інформаційних технологій вважається одним iз найдовершеніших у світі. Наприклад, закон про «електронний підпис» — один з найпрогресивніших у Європі. Почавши пізніше за інших, для формування «електронного» законодавства ми взяли найкращі світові зразки й на їхній базі з урахуванням української специфіки створили необхідний продукт.

— А як просувається справа з матеріальною базою для розвитку в Україні інформаційних технологій та інформаційного суспільства? Наскільки мені відомо, створення максимально прозорої системи держзакупівлі — ваша «зона відповідальності»...

— Декілька років тому було ухвалено Програму інформатизації України. Вона передбачала єдину централізовану системну закупівлі комп’ютерного обладнання для всіх органів державної влади. Це давало можливість створити єдину мережу Інтернет-комунікацій між адміністраціями всіх рівнів, на єдиних технічних параметрах, з абсолютною сумісністю. Уніфікація при закупівлях дала б серйозну економію державному бюджету. Рахункова палата щойно провела перевірку виконання Програми інформатизації — висновки гнітючі, програма не виконується. І тепер ми займаємося цим проектом. Йдеться про електронне забезпечення прозорості тендерів. Якщо порівняти теперішні умови проходження державних тендерів і процеси три-чотирирічної давності, прогрес, безумовно, великий. Але, все ж таки, для маніпуляцій деяких чиновників залишається ще достатньо простору. Не є таємницею, що «неугодного» учасника можна «відчужити» від торгів за допомогою немудрованих прийомів. Тому сьогодні підприємці, які збираються брати участь у торгах, закладають певний відсоток на так званий «відкат». Якщо брати в масштабах країни, то за рік набігає величезна сума, яка йде фактично в тіньовий обіг. Щоб позбавити чиновників можливості свідомо лобіювати чиїсь інтереси і зробити процес закупівель прозорим, систему торгів необхідно максимально абстрагувати від «людського чинника». Пропонована схема проста: вся інформація про учасників торгів і їхні пропозиції вміщується на вже існуючий портал Кабміну, в окремий розділ. Спеціальне програмне забезпечення автоматично відбиратиме пропозиції, тобто програма сама оцінює вигоди того чи іншого варіанта: ціна, терміни, умови постачання тощо. Рішення прийматиметься дійсно об’єктивно. Більше того, всі учасники торгів зможуть спостерігати за процесом проходження тендера в режимі он-лайн, критерії оцінок будуть прозорими й відомими всім. Можливість хабарництва мінімізується, кількість учасників торгів — збільшиться. Ми підрахували, що при впровадженні цієї системи щорічна економія становитиме 3—4 млрд. гривень. Усі ці ініціативи викладені в листі, який наша група відіслала прем’єр-міністру.

— Реалізація цих завдань потребує бюджетного фінансування?

— Цього року воно не передбачене. У зв’язку з виборами багато статей витрат збільшено, тому, гадаю, серйозніше до проблеми бюджетного фінансування ми підійдемо на етапі формування бюджету вже на 2005 рік.

— Максимальна відвертість електронних тендерів навряд чи сподобається багатьом великим чиновникам і бізнесменам. Ви не стикалися з протидією, зокрема, в залі Верховної Ради?

— У залі ні, але в кулуарах з нами намагалися провести «обережні бесіди». Мовляв, хлопці, навіщо вам це, і так усе працює, навіть журнал видається — «Вісник державних закупівель». Але ми делікатно пояснювали, що не треба втручатися в оптимізацію законотворчого процесу.

— А скільки знадобиться часу, щоб такий метод держзакупівель став звичним?

— Гадаю, півроку — рік.

— Чи звертаєте ви при цьому увагу на електронну безпеку?

— Минулого року спеціально для попередження міжнародних вірусних атак, які уразили, зокрема, комп’ютерні мережі Кабміну й парламенту, в держбюджет було закладено три з половиною мільйона гривень. Ці гроші призначалися на створення єдиної загальнонаціональної системи антивірусного захисту державних установ. Закуплено й уже працюють ліцензійні програми вітчизняного виробництва. Україна є однією з небагатьох держав, які себе таким чином убезпечили. До речі, нині цей досвід переймають Казахстан, Туркменія. Українських фахівців запрошують туди на роботу для встановлення подібних систем захисту.

— Чи входить комп’ютеризація сільських шкіл до компетенції «Електронної України»?

— Звісно, ми цим займаємося. Щодо комп’ютеризації сільськi школи уже практично зрівнялися з міськими. Буквально за рік-півтора цей показник з позначки 1—3% піднявся до 40—45%. Якщо справа піде такими темпами, то за рік—два повністю завершимо комп’ютеризацію усієї системи середньої освіти. Хоч що там кажіть, а словосполучення «Електронна Україна» звучить гордо. Але важливо, щоб воно ще й повною мірою відповідало дійсності.