«Виправдане загострення»

Чи стануть чергові бліц-переговори, проведені в суботу в кулуарах з’їзду «Единой России» прем’єр-міністром України Миколою Азаровим з правлячим російським тандемом, якоюсь віхою на шляху до реанімації українсько-російських відносин і розв’язання наболілих проблем? Досвід свідчить, що оцінювати результати подібних зустрічей, після яких уже неодноразово лунали прогнози на кшталт «днями», «цього місяця», «дуже скоро», слід більш ніж обережно. Адже перманентні, але абсолютно безплідні зустрічі й переговори, від яких так і не отримали сухого залишку, тривають уже два роки.

Чи бачите ви якісь відмінності цього разу? На жаль... Азаров, Володимир Путін і Дмитро Медведєв під час протокольної зустрічі обговорили графік контактів на найвищому рівні, а також кооперацію в авіабудуванні й співпрацю в енергетичній сфері (щодо газу й атомної енергетики), торкнулися проблеми доступу на російський ринок українських сирів. Ні документів, ні навіть надійних усних домовленостей (хіба що чергова обіцянка видати кредити на добудову енергоблоків на Хмельницькій і Рівненській АЕС). Проте в українського прем’єра в черговий раз виникло враження, що Путін і Медведєв налаштовані вирішити всі складні, зокрема й газові, питання з Україною.

За словами Азарова, тепер «у них є твердий намір зробити все, щоб у наших відносинах усунути питання, що затьмарюють наші відносини, й щоб наші відносини розвивалися, оскільки цього вимагають інтереси наших народів». Це, так би мовити, головні напрямки розвитку, а деталі під час такої короткої зустрічі й у такому форматі зовсім не обговорювалися. «Ніхто не говорить Росії «знижуйте ціну», — ділився з кореспондентом УНІАН враженнями й черговими намірами Азаров. — Йдеться про те, щоб переглянути цей контракт, зробити його з такими підходами, які зараз реалізує «Газпром» з іншими імпортерами газу». «Те, що вони висловили свою рішучість досягти компромісу в короткі терміни, — мало не захлинався від захвату український прем’єр, — уже налаштовує нас на те, що ми все-таки домовимося». Налаштований на російську хвилю, Азаров просто розцвів від задоволення: «...Мені імпонувало щире бажання керівників РФ активізувати наші контакти, обмін думками й, найголовніше, реалізувати всі наші спільні проекти».

Прем’єр уже, схоже, наяву бачить сон про те, як він підписує нові газові контракти й привозить їх до України, де його зустрічають як переможця — з оркестрами й мільйонами троянд. Але дійсність значно суворіша. І, оговтавшись від московського дурману, Азаров, звісно, згадає/здригнеться про те, що вже з липня ціна російського газу для України зросте з 425 дол. до 432 дол. за тисячу кубометрів. Що там й казати, краще б не просинатися. А може, й летіти на непідготовлену, майже випадкову зустріч у московському Манежі в такому разі взагалі не варто було?

Інша річ міністр палива й енергетики Юрій Бойко. Схоже, особисто йому безконечні й, головне, безрезультатні газові переговори в Москві неабияк набридли. Під час запланованого на наступний тиждень візиту міністра до США підбиватимуться підсумки роботи за минулий рік українсько-американської енергетичної комісії. Але, довідавшись, що американський уряд хоче збільшити експорт газу, міністр планує ще й прозондувати грунт щодо можливості його закупівель. «Сьогодні вартість газу в Америці становить близько 80 доларів за тисячу кубометрів на хабі в Луїзіані», — розповідав Бойко українським журналістам, таємно, вочевидь, сподіваючись, що його почують і в Москві. Утім там уже давно знають, що за морем бичок три шеляги, та перевіз дорогий. І навряд чи стануть із цього приводу нервуватися.

Дещо інше ставлення в Росії до намірів «Нафтогазу України» використовувати свої найбільші в Європі підземні сховища газу на користь європейських країн. Україна нещодавно запропонувала до 15 мільярдів кубометрів вільних потужностей підземних сховищ іноземним компаніям для зберігання ними свого ресурсу. Повідомляючи про це, головний інженер дочірньої компанії «Укртрансгаз» Ігор Лохман розповів журналістам, що цього року до підземних сховищ буде закачано 10—11 мільярдів кубометрів газу, що належить Україні. Компанія відмовилася за власні кошти купувати в Росії газ, який в опалювальний сезон використовувався для виконання зобов’язань «Газпрому» перед європейськими контрагентами. Але раптово, майже одночасно з останнім візитом Азарова до Москви, «Нафтогаз» міняє гнів на милість і пропонує російському монополістові укласти додаткову угоду про використання українських ПСГ для гарантування постачань російського газу до Європи. Це вимушений відступ від плану заробляти гроші на зберіганні газу європейських компаній? Чи спроба змусити «Газпром», що залишається на зиму без подушки безпеки в постачаннях газу до Європи, якою були взимку українські ПСЗ, відступити й передивитися контракти з Україною?

З цими запитаннями «День» звернувся до незалежного енергетичного експерта Валентина Землянського. Ось його думка: «Нафтогаз» явно пішов на дуже жорстке і, я б сказав, виправдане загострення. З одного боку, така наша вимога не суперечить контракту про транзит від 2009 року. З другого боку, раніше «Нафтогаз» закачував за свої кошти ресурси, необхідні для нормального проходження осінньо-зимового сезону, хоча й не міг на цьому достатньо заробляти. Нехай тепер «Газпром» спробує підписати з Україною контракт, який її влаштує! Думаю, що це шлях для того, щоб Україна могла вибратися з безвиході, до якої її загнали чинні газові контракти. Але, думаю, найближчим часом ми можемо чекати від Москви не перегляду контрактів, а дуже жорстких заяв, прямих звинувачень у тому, що Україна нібито зриває проходження осінньо-зимового опалювального сезону в Європі. Отже, незважаючи на чергову постмосковську бравурну заяву Азарова, жодних зрушень у газовому питанні до самої осені й до наших парламентських виборів не передбачається. Росія вимагає політичних поступок, входження України до Митного союзу та єдиного економічного простору. Наша позиція: спочатку перегляд газових контрактів, а там міркуватимемо... Тепер ми висунули свій, досить вагомий аргумент, який змусить «думати» й Росію також».