Як держава «дбає» про ефективність використання орних земель

Хочу розповісти, як ми з родичами (ще «боєздатні пенсіонери») хотіли принести користь рідному селу Печенія і державі, проте, як кажуть, «обпеклися» на вітчизняному бюрократично-брехливому законодавстві.

Сталося так, що після ухвалення 2001 року нової редакції Закону України «Про фермерське господарство» сільські й районні чиновники умовили нас створити фермерське господарство. Для цього у нас вже була певна сільгосптехніка, досвід роботи в селі та головне — бажання покінчити з тим, що десятки років плодючі чорноземи заростають бур’янами. Нам було соромно, що так зневажають батьківські землі.

Золочівська райдержадміністрація оперативно в червні 2005 року зареєструвала фермерське господарство «Печенія», і ми почали обробляти землю. Для початку нам виділили земельну ділянку d розмірі 2,6 гектара. Протягом року ми придбали два трактори і весь необхідний для обробітку грунту сільськогосподарський інвентар на суму майже 50 тисяч гривень.

Маючи відповідну техніку для господарювання у відповідності до вимог Земельного кодексу та Закону «Про оренду землі та про фермерське господарство», звернулися із заявою до Куровицької сільської ради, щоб нам передали в оренду ще 10 гектарів орної землі, яку раніше використовував і покинув фермер нашого села.

Але депутати сільської ради поставили вимогу: якщо сплатимо в касу села за дачу дозволу на оренду цієї землі 50 тисяч гривень, то тоді нададуть дозвіл на оренду. Ми не погодилися на такий шантаж. І з допомогою райпрокуратури вдалося отримати рішення (вже без викупу) про оренду цих 10 га на один рік.

На забур’яненій роками ділянці довелося витратити на гербіциди та грунтовний обробіток майже 20 тисяч гривень і засіяти її ріпаком.

Рік оренди закінчився і ми у відповідності до статті 33 закону «Про оренду землі» знову подали в сільську раду заяву на продовження терміну оренди. Сільська рада у продовженні договору оренди відмовляє, посилаючись на те, що згідно уже нового законодавства така передача здійснюється тільки через земельні аукціони. Тож знову витрати.

Але як нам повідомили в управлінні земельних ресурсів, коли ці аукціони проводитимуться — невідомо. Для цього треба ще провести оцінку земель і підготувати весь інструментарій для проведення аукціону. У нас повільно працюють ці органи, тож це буде не швидше, ніж за два-три роки.

Отже, поки наша бюрократична машина спрацює, то оброблена нами 10-гектарна ділянка знову заросте бур’янами. І знову видатки. Отак у нас дбають про ефективне використання земель і розвиток фермерства.

До речі, тільки у нашому селі є близько 500 гектарів орної землі. 150—200 гектарів обробляють, а решта лежить облогом у бур’янах. Що далі робити — вже не знаємо. «Обпеклися» і годі. Чи такими методами управління ми збудуємо багату Україну?