Як народні промисли вивести з тіні байдужості

Деяких українців криза повернула до відродження дідівської справи. Хтось ліпить горщики, хтось — вишиває сорочки. І потихеньку продає власноруч... Та не всі шукають у народному промислі лише заробітку. Для багатьох — то справа життя. Проте більшість і тих, і інших у нас опиняється фактично поза законом, тобто працює в тіні. А той, хто реєструється як фізична особа-підприємець, окрім пільги у вигляді єдиного податку більше жодної «уваги» з боку держави не відчуває. Як за таких умов розвивати туристичну галузь України і не втратити автентичності наших народних умільців? Про це та про інше «День» розмовляв із заступником голови Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва Світланою СВИЩЕВОЮ.

— Сьогодні наші прилавки сувенірної продукції заполонили «штамповки» китайського виробництва. Навіть на етикетці вишиванки можна прочитати «Зроблено в Китаї». Чим, на вашу думку, спровокована така ситуація?

— Причин дуже багато. Повертаючись до історії розвитку народних промислів в Україні, слід зауважити, що колись у нас було дуже багато регіональних осередків, які мали свої культурні традиційні особливості. Наприклад, Косів — то вироби з дерева, Решетилівка — ткацтво, вишивка і таке інше. Перш за все такій поляризації сприяла сировинна база. Згодом створились державні підприємства, і вже потім об’єднались в Укрхудожпром — потужну організацію, в якій працювало понад дві тисячі людей. Діяла державна програма, яка регулювала й підтримувала народні промисли. То був державний підхід.

Сьогодні діє Закон України про народні художні промисли, що носить лише декларативний характер. І самі ж майстри наврядчи з ним ознайомлені.

Що ж до такого поняття як український сувенірний ринок, на якому пропонується продукція народних майстрів, то говорити про його становлення ще дуже рано. В Україні на сьогодні таких об’єктів торгівлі зареєстровано 50. Але інформації ні щодо кількості робочих місць, ні щодо товарообігу немає. Цей сектор розвивається хаотично.

На мою думку, попит на український сувенір вже в багато разів перевищив пропозицію, яку можуть надати наші народні майстри. Тож незайнятий сектор на ринку освоїв іноземний конкурент. Такий стан речей є закономірним: держава протягом 18-ти років не приділяла уваги цій галузі.

Треба сказати, що значне погіршення колись потужної галузі народних художніх промислів відбулося після приватизації підприємств, які входили до Укрхудожпрому. Зокрема, повністю припинили виробництво художньої продукції відомі осередки, розташовані у Богуславі, Лубнах, Решитилівці. Зруйнування та знищення матеріально-технічної бази підприємств народних промислів призвело до припинення підготовки фахівців у 117 початкових спеціалізованих навчальних закладах, майже повного зникнення шкіл майстерності. Ми втратили найважливіше — наступництво унікальних художніх традицій. Старі досвідчені майстри не мають можливості передати свій досвід талановитій молоді.

— Основними виробниками сувенірів є приватні особи, ремісники, які мають власну справу, наприклад, із лозоплетіння чи гончарства. Як держава підтримує таких «приватних підприємців»?

— Фактично реальної підтримки з боку держави вони сьогодні не отримують. У 2007 році було прийнято урядову постанову про затвердження Державної програми збереження, відродження і розвитку народних художніх промислів до 2010 року. Ми розмовляємо з вами наприкінці 2009 — і ви питаєте, чому ринок заполонили імпортні низькоякісні підробки. Отже, судіть самі про ефективність цієї Державної програми. Наведу невеликий приклад: в сусідній Росії майстер, який виготовив виріб і хоче його доставити до місця продажу, отримує відшкодування в розмірі 50% від залізничного тарифу. Взагалі, у наших східних сусідів прийняті концепція, закон и програма розвитку ремісництва, а з 1993 року в Москві реалізується проект створення системи ремісничого самоврядування.

— Ви згадали про сусідів. Російська матрьошка захищена як бренд. А вироби нашого народного майстра, наш петриківський розпис, вишиванка, куманець?

— Закон України передбачає захист прав власності на той виріб, який виготовив майстер. Але потрібно проводити просвітницьку роботу, доносити людям відомості не тільки про їхні обов’язки (з цим у нас все гаразд), а й про те, які вони мають права. Творча людина має знати, що таке авторське право і як ним користуватись, про те, що в Україні є державне агентство з питань захисту авторських та суміжних прав. І зареєструватись там коштує не так дорого.

— Розкажіть, будь ласка, про стан ремісництва в Україні сьогодні. Яка динаміка змін обсягів виробництва продукції та кількості працюючих в галузі за останні роки?

— Я не хочу, щоб у читачів склалося враження, що народні майстри та їхня творчість нікому не цікаві... У вересні уряд своїм розпорядженням затвердив план заходів із розвитку ремісничої діяльності. Це конкретні, чіткі кроки, спрямовані не тільки на забезпечення належного розвитку ремісничої діяльності, а й, що є дуже важливим, на просування продукції на ринок.

Стосовно статистичних даних — я не можу їх назвати, оскільки їх просто немає. Адже реміснича галузь у нас поки що в напівлегальному стані. Не можу зараз сказати, яка продукція користується найбільшим попитом, яка популярна серед співвітчизників, яка серед туристів. Повторюю, Держкомпідприємництва тільки-но почало працювати у цьому напрямі. Впевнена, що ситуацію буде змінено, і через деякий час при зустрічі я зможу розповісти про наші успіхи та здобутки.

Що ж до позитивних зрушень, то варто відмітити тенденцію збільшення кількості ярмарків народних промислів і помітне зростання асортименту виробів, представлених на них.

— Як регулюється та підтримується діяльність ремісників в Україні? На них поширюється нормативно-правова база підтримки малого підприємництва?

— У переважній більшості народні майстри ніде не зареєстровані. Вони самостійно продають свої вироби вдома чи на ринках. Незначна кількість ремісників має статус фізичних осіб-платників єдиного податку.

Регіональні програми розвитку ремісництва фінансуються і з державного бюджету, і з місцевих бюджетів. Згідно постанови Кабміну, на заходи з 2007 по 2010 роки було передбачено близько 90 мільйонів гривень. Цікаво, на що спрямували кошти, де результат...

— Відомо, що Держкомітет з питань регуляторної політики та підприємництва розробив проект Концепції розвитку ремісничої діяльності на період до 2015 року, і яка його доля сьогодні?

— Держкомпідприємництва розробив Концепцію спільно з Ремісничою Палатою України. Її положення визначають основні засади формування та реалізації збалансованої державної політики у забезпеченні розвитку ремісничої діяльності як складової малого підприємництва. Реалізовуватись вона почне з 2010 року. На сьогодні прийнятий уже календар реалізації запланованих заходів. Згідно з Концепцією, ремісництво пропонується на п’ять років виділити в один з пріоритетних напрямів у державній підтримці малого підприємництва. Та потрібно зауважити, що цей нормативно-правовий акт регулює саме ремісничу діяльність в Україні. А це не лише народні промисли, це й перукарство, чоботарство. Візажист і той — ремісник.

— Продукція українського ремісництва досить популярна серед іноземців. Скажіть, будь ласка, який на сьогодні стан експорту таких товарів?

— Мені відомі приклади, коли майстри, пристосувавшись до реалій сьогодення, посилочками пересилають за кордон свої вироби як подарунки. Російський кордон українські сувеніри перетинають у особистому багажі майстра.

Що ж до налагодженого потоку експорту українських сувенірів, то я впевнена, що його немає. В умовах повної байдужості держави до експортної підтримки люди самотужки шукають, як легше, швидше, а головне — дешевше провезти свій виріб.

— Які перспективи розвитку ремісництва в Україні ви бачите? І чи можливо їх реалізувати сьогодні? Чи витримає продукція вітчизняних виробників конкуренцію з китайською тощо?

— На нашу думку, ця галузь є однією з пріоритетних в Україні. В першу чергу потрібно доопрацювати законодавчу базу, зробити її конкретнішою і практичнішою. Доки не буде чітких завдань та відповідальних за їхне виконання, ситуація не зміниться. На другому етапі необхідно розробити й реалізувати за участю громадськості комплексну програму розвитку та стимулювання ремісництва в рамках загальної концепції розвитку малого підприємництва. Необхідно сформувати інфраструктуру сприяння розвитку ремісничої діяльності, що складається з організацій, здатних самостійно вести свою діяльність. Впровадити модель початкової та середньої професійної освіти за схемою «учень-підмайстер-майстер». І це — тільки початок великої роботи. За підтримки держави перспективи розвитку цілком можуть стати реальністю. А конкуренцію витримаємо, як тільки підтримаємо власного виробника.