Як не проѓавити економіку нового часу

Нинішня світова фінансова криза була цілком прогнозованою, і в її розвиток зробили свій внесок всі країни потроху... В цьому переконаний всесвітньо відомий професор, директор Інституту перехідної економіки Банку Фінляндії Ікка Корхонен, який днями завітав до України на запрошення Київської школи економіки, за підтримки посольства Фінляндії та Європейської бізнес-асоціації. За інформаційної підтримки газети «День» безкоштовну лекцію професора на тему «Чому неприємності відбуваються з нібито успішними країнами? Перший емпіричний аналіз сучасної кризи» мали змогу почути студенти старших курсів вищих навчальних закладів, які вільно володіють англійською мовою. Перед лекцією Ікка КОРХОНЕН відповів на запитання «Дня».

— Як ви вважаєте, сьогоднішня фінансова криза — це обов’язкова економічна закономірність чи результат надмірного лібералізму в розвинутих країнах?

— Загроза кризи передбачалася, адже населення США дуже активно і багато позичало в банків. Проте ніхто навіть уявити не міг, яких масштабів може сягнути криза та якої шкоди завдасть глобальній фінансовій системі така недалекоглядна кредитна політика. До того ж, ніхто точно не знав, коли фінансові неприємності виринуть на поверхню.

Звичайно, потрібно було краще слідкувати за процесом видачі кредитів населенню, детальніше аналізувати платоспроможність позичальників. Ще до кризи чимало клієнтів брало на себе дуже великі ризики, звертаючись до банків по кредит, а з боку відповідних регулюючих органів ретельного контролю за цим процесом не було. Ці регулюючі органи неуважно вивчали кредитні операції банків та ступінь ризику, який ці фінансові установи брали на себе. Тому й виникла світова фінансова криза 2008 року.

— Чому на кризовий гачок потрапили успішні країни? Чи можна вважати саме їх головними винуватцями кризи? Яка роль у цьому процесі країн, що розвиваються?

— Не можна стверджувати, що саме успішні держави спровокували кризу. Адже глобальна економіка ще ніколи не зіштовхувалася з такою масштабною та глибинною кризою. Це трапилося вперше. Швидке економічне зростання (напередодні кризи) просто маскувало аналогічні проблеми в фінансовому секторі багатьох країн. Однак після того, як ці проблеми проявилися у фінансовому секторі, відбулася ланцюгова реакція, яка спровокувала хвилю неприємностей у решті галузей економіки. Причому неготовими до такої масштабної кризи виявилися як провідні держави, так і країни, що розвиваються. Тому, на мій погляд, кожна країна зробила свій внесок у народження кризи.

І удару від кризи зазнали всі держави. Проте такі країни, як Китай, швидко почали відновлюватися. Країни Східної Європи пригальмували, бо головний двигун їхнього економічного зростання — закордонні позики — закрився. Експортноорієнтовані ж відчули подвійний удар: бо доступ до дешевих кредитних ринків закрився, а споживчий попит на їхню сировинну продукцію (газ, хімія, метал) різко впав. До числа останньої групи країн увійшла й Україна.

— Які уроки потрібно винести з кризи?

— Уроків може бути багато. Але найважливіші, на мій погляд, два. Перший полягає в тому, що в майбутньому фінансова система повинна стати більш регульованою. На перший погляд, зробити це дуже складно, але потрібно докласти максимум зусиль, щоб після кризи банки дотримувалися жорсткіших правил та не обходили їх у своїй повсякденній роботі.

Другий урок стосується того, що до майбутніх криз готуватимуться ретельніше, приділяючи більше уваги інвестуванню в приватну сферу та створенню різноманітних стабілізаційних фондів. Чому це важливо? Донедавна у Латвії спостерігалося стрімке економічне зростання. Спеціалісти ж з МВФ радили уряду цієї країни не захоплюватися таким ростом, а більше уваги приділяти створенню стабілізаційних фондів та резервів на випадок якихось економічних неприємностей. У Латвії до поради не прислухалися — і отримали одне з найбільших падінь показника ВВП у Європі. В сусідніх же Естонії та Росії такі фонди створили. І це дозволило пом’якшити негативні наслідки кризи.

— Чи підтримуєте ви думку деяких експертів про те, що у післякризовий період розвиватиметься вже не ринкова економіка, а такий собі гібрид планової та ринкової? Які риси будуть притаманні економіці нового часу та які країни гратимуть першу скрипку в її формуванні?

— Не думаю, що з’явиться якась кардинально нова економічна політика. На мій погляд, все залишиться на тому ж рівні. Щоправда, побільшає економічної співпраці між країнами, а фінансовий сектор стане більш регульованим у всіх державах. Стосовно нових держав-лідерів, то країною номер один тривалий час залишатимуться США. У віддаленому майбутньому (через 30 — 40 років) на перше місце може вийти Китай. Нині же це неможливо через існуючу в цій державі економічну систему, яка не дозволяє інвестувати та розвивати фінансові ринки.

— Як ви оцінюєте в загальносвітовому контексті процес виходу з кризи України? Які фактори будуть вирішальними для її швидкого економічного відновлення у 2010 році?

— Я не дуже добре знайомий із українською економікою, тому давати детальний аналіз її розвитку не можу. Однак, як вже зазначав, у час кризи Україна отримала подвійний удар: зменшився доступу до дешевих міжнародних кредитних ринків та скоротився споживчий попит на її експортну сировину. На мою думку, щоб якнайшвидше подолати наслідки кризи, Україні потрібна політична стабільність та злагоджена робота всіх інститутів влади.

— Що зі світового досвіду варто було б використати в Україні для швидшого входження в економічну колію?

— Головну умову швидкого виходу з кризи я вже назвав. Як тільки вона буде виконана, одразу потрібно інвестувати в освіту людей та відновлювати доступ до ринків Східної та Західної Європи.

— Яке місце займе українська держава у післякризовій глобальній економіці, на ваш погляд?

— Думаю, європейська спільнота тільки виграє від приєднання до неї України. Економічне зростання в попередні роки продемонструвало, що Україна має дуже сильний потенціал в аграрному, машинобудівному та металургійному секторах. І якщо Україна хоче стати невід’ємною частиною глобальної економіки, то вона повинна активніше рухатися у напрямку інтеграції з іншими країнами.

— Що потрібно зробити Україні на шляху до цього і скільки часу потрібно, щоб вийти на європейський рівень економічного розвитку?

— В Україні й так добре знають, що потрібно робити. А щодо часу, прогноз робити важко. Для прикладу, після Другої світової війни рівень ВВП Фінляндії був наполовину менший, ніж у Швеції. І тільки в середині 90-х нам вдалося його вирівняти. Тому давати точні прогнози по Україні мені важко, але думаю, що це тривалий процес.