Як подолати обмеження в «необмеженому» просторі?

Вчора в світі відзначали День свободи слова в Інтернеті. Ініціаторами  цього свята  2008-го року була міжнародна організація «Репортери без кордонів» (Reporters Without Borders). Тож уже традиційно сьомий рік поспіль ця організація оголошує список «Ворогів Інтернету» — країни, в яких зафіксували випадки перешкоджання свободі слова в світовій павутині. Зазвичай, до цього списку входять держави, де блокуються різні Інтернет-сайти, арештовують блогерів та обмежують свободу слова. Крім того, «Репортери без кордонів» також публікують списки країн, які знаходяться під наглядом. Україна теж входить до цього списку. Серед 180 країн, за підсумками цьогорічного дослідження, вона зайняла 127 місце. Це найгірша позиція країни за останні десять років!

Сьогодні можливість доступу до Інтернету визнається одним із невід’ємних прав людини. У 2010 році ООН прийняла резолюцію про те, що поширення інформації в мережі має бути максимально вільним і обмежуватися тільки ситуаціями, коли може призвести до порушення чиїхось прав. А наприкінці минулого року Генеральна Асамблея ООН ухвалила ще одну резолюцію, яка стосується захисту особистої інформації користувачів Інтернетом, а також — інших форм електронних комунікацій. У тому числі — і від втручання в особисте життя з боку спецслужб. В Україні  ж наразі немає документів, які б на державному рівні закріплювали право людини на доступ до Інтернету. Навпаки, влада намагається прийняти різні законопроекти, які, за словами гравців ринку Інтернет-послуг, значно обмежують свободу слова в Інтернеті. Яскравим прикладом цього є спроба ухвалити закон від 16 січня, який викликав хвилі громадського обурення та протестів. Тож «День» поспілкувався про стан, проблеми і перспективи Інтернет-простору в Україні з віце-президентом УСПП з питань інформаційних технологій, президентом компанії «Адамант» Іваном ПЄТУХОВИМ:

— Яка наразі ситуація зі свободою слова в Інтернеті в Україні?

— Сказати, що у нас усе добре зі свободою слова сьогодні і можна розслабитись — це не сказати нічого. Велика кількість законодавчих актів, які прийняли, і ті, які сьогодні приймаються, навпаки, притискають свободу слова в Інтернеті. Але тиск цей — непрямий. В законопроектах є пункти, пов’язані з технологічними підходами, коли при зміні тих або інших регламентів може обмежуватись вільний доступ до Інтернету, а також — здійснюватися вплив на кількість суб’єктів, які працюють на ринку. Наприклад,  це стосується спроб ввести ліцензування для малих суб’єктів. Не секрет, що сьогодні Інтернет представляє велика кількість суб’єктів господарювання, які працюють за спрощеною формою оподаткування. І якщо ввести ліцензування, цей ринок стагнує. І це однозначно вплине на свободу слова. Але завдяки тому, що цей ринок був широкий і  в Інтернет-прості представлений тисячами компаній, то одночасно змусити всіх не відвідувати той чи інший ресурс уряд не міг.

По суті, свобода слова і ті зміни, які сьогодні відбуваються, —  це заслуга всієї Інтренет-спільноти,  яка виборює собі право вільно думати.

— Що змінилося за минулий рік?

— За останній рік відбулося чимало змін. Усі пам’ятають, що 16 січня нас хотіли повністю позбавити свободи слова. Це можна назвати так званою «чорною сторінкою» історії нашої країни, коли була спроба повернути все на років десять назад до «феодального» ладу. Проте люди повстали — і цього не відбулось.

Справді, є й певні зміни, тенденції, які показують бажання влади бути відкритою, приймати правильні і потрібні рішення. Але тут також варто розуміти, що заграватися не можна. Якщо робити користь для Інтернет-ринку, то не давати  «вільниці» на все,  а чітко виписати, що можна,  а що — ні. Якщо в нашій країні змінюються підходи до визначення свободи слова в Інтернеті, то це повинно бути закріплене відповідними законами. Зокрема — головним законом держави — Конституцією.

— Які ваші пропозиції для поліпшення умов роботи  в Інтернет-просторі  в Україні?

— Після помаранчевої революції  2005-го року ми створили Раду з конкурентоспроможності індустрії інформаційно-комунікаційних технологій України (ІКТ Раду). Періодично ми цю Раду скликаємо і пишемо різні доповіді. Уже є «Помаранчева доповідь», «Біла». Це свого роду настанови президентам  в інтернет-питанні. І найголовніше, — ми відзначаємо ті проблеми, які є сьогодні на Інтернет-ринку і висловлюємо свої пропозиції до влади. І говорячи про нове, ми пропонуємо: закріпити в Конституції невід’ємне право кожної людини на вільне користування Інтернетом, як засобу доступу до комунікаційних технологій.  Щоб ніхто не мав права це право обмежувати, щоб кожен міг отримувати ту чи іншу інформацію без перлюстрації та обмежень (за винятком порнографічної інформації). Повинні бути лише моральні обмеження. Людина повинна сама знати першоджерело інформації, бачити все сама і самостійно думати та приймати рішення.

— Чому в Україні з кожним роком  частішають випадки Інтернет-шахрайства. Як із цим боротися?

— Чим більше населення — тим більше шахраїв. Це аксіома.  Чим більше місто — тим більше злодіїв, чим менше місто — тим їх менше. Так само і з Інтернетом. Чим більше проникнення в Інтернет — тим більше з’являється шахраїв. Є методи боротьби з ними. В першу чергу, самим користувачам потрібно бути більш обережними. Не використовувати сумнівну інформацію, яка пропонується на різних порталах. Кожен повинен ставитись уважно до того, що відбувається в Інтернеті. Це як на вулиці: якщо у вас в громадському транспорті витягнули гаманець, це ж не означає, що ми повинні тепер заборонити громадський транспорт. Ми говоримо, що пасажири повинні бути обережніші. Так само і в Інтернеті.