Як позбавитися газпромівського ярма?

На п’ятничному дні уряду у Верховній Раді  прем’єр-міністр Арсеній Яценюк приділив велику увагу диверсифікації постачань природного газу в країну. «Мінімальний баланс газу — це 50% на 50%, — виголосив він. —  Мінімум, який ми купуватимемо в ЄС, — це 50% газу». Іншими словами, країна за допомогою реверсу вже практично реалізувала гасло про диверсифікацію газових потоків. Відповідно до прогнозного балансу вступу і розподілу природного газу на 2015 рік, затвердженому розпорядженням Кабміну 15 квітня, НАК «Нафтогаз України» доручено продовжити відповідну політику. Але чи є вона оптимальною та безальтернативною? Адже в країні є і свій газ, про який наш уряд останнім часом чомусь майже не згадує.

ЧОТИРИ МІЛЬЯРДИ ДОЛАРІВ ДЛЯ АГРЕСОРА

Тим часом того ж дня НАКу приділили увагу експерти, які обговорювали  можливості України нарешті звільнитися від газпромівської узди. Адже і під час війни Україна змушена платити Росії. Український дипломат, колишній уповноважений Президента з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський  зауважив, що за минулий рік відповідна сума становила чотири мільярди доларів.

Проте Соколовського дуже бентежить, що Україна, налагодивши зв’язки і навіть уклавши контракти з європейськими газовими виробниками, зокрема, з Норвегією, продовжує імпорт газу з Росії, і не переймається організацією так званого великого реверсу із Словаччини (30 мільярдів кубометрів), який дозволяє взагалі відмовитися від закупівель російського газу. Чому уряд цим не займається? На це питання у експерта немає відповіді. Але він точно знає, що це не робиться. «Якби це робилося таємно, я був би дуже задоволений», — відповідає «Дню» експерт.

Свій і досить обережний погляд на великий реверс із Словаччини у депутата Державної думи Росії, колишнього віце-президента опальної нафтової компанії «ЮКОС» Іллі Пономарьова. «Все одно левова частка реверсу — газ «Газпрому», — говорить він і передбачає, що великий реверс може спровокувати новий виток (газової) війни, суперечок і дебатів, до яких буде залучена і Європа, а те, що зараз досягнуто з точки зору зворотних постачань з Євросоюзу, може виявитися під загрозою. «Краще потихеньку і без різких рухів, без провокацій, ніж ризикувати вже досягнутим», — радить депутат-опозиціонер.

«ГАЗПРОМ» ВТРАЧАЄ І РИНКИ, І ДОВІРУ

Він зауважує, що «Газпром» зараз утрачає не лише український, але і європейський газовий ринок. За його словами, до цього призвело те, що ніколи раніше, і навіть Радянським Союзом у роки холодної війни, газ не використовувався як політична зброя. А Путін, говорить росіянин, це робить, чим підриває довіру до «Газпрому» як до торговельного партнера. На його думку, навіть після приходу до влади в Росії якихось нових політсил, цю довіру неможливо буде відновити: «Адже ніхто не гарантує, що після хорошого демократичного уряду до влади не прийде наступний Путін».

«Наша головна перевага — трубопровідна система — перестає працювати як чинник, — говорить Пономарьов. — Мені здається, що російський уряд (а Путін особисто управляє «Газпромом», це його компанія) дуже недооцінює стратегічні наслідки цього. Він вважає, що завжди зможе (низькою) ціною перебити конкурентів, які транспортують газ до Європи з Північного моря або з Катару».

«Росія не дуже боїться постачань із Північного моря, тому що видобуток там на спаді, — продовжує колишній віце-президент «ЮКОСу», — і, відповідно, довгострокових перспектив у цієї (геологічної) провінції немає. А ось Катар уже в Європі — №1, і додаткові побоювання Росії могли б бути щодо зрідженого газу». Але газпромівські лобісти, вважає він, навпаки, під’юджують США почати постачання цього газу до Європи, оскільки вони вважають, що таким чином почнеться конкуренція з Катаром, а перебити ціну постачань по трубі все одно буде неможливо, тоді як за допомогою конкуренції можна буде «притопити» компанії, які орієнтуються на постачання зрідженого газу.

«ПІВДЕННИЙ ПОТІК» ЖИВИЙ?

«Російська стратегія сьогодні полягає у тому, щоб тихою сапою побудувати все-таки Південний потік, — розповідає політик. — Формально його вважають замороженим проектом, а насправді — будують. Розрахунок такий: коли знімуть санкції, труба буде готова. А оскільки всі платежі по будівництву морської ділянки були зроблені ще до санкцій, то трубу можна буде укласти. Ідея будівництва Турецького потоку — це чистісінький блеф. Ніхто не розраховує на те, що він буде побудований. Це хороший спосіб відвернути увагу від Південного потоку».

Головне, на що слід опиратися у протистоянні з «Газпромом» і Європі в цілому, і Україні, — це власний видобуток, як би мимохідь зауважує Пономарьов. І тут же він передбачає, що власний видобуток газу в Україні неминуче знижуватиметься.

«День» попросив Богдана Соколовського пояснити, що відбувається з власним газом в Україні. «Річ у тім, що комусь це (зростання його видобутку) невигідно. Крім того, вже вичерпуються ті ресурси, які були розвідані при Радянському Союзі. І ще у нас анексували Крим, на ресурси якого були великі надії. Усі знають, що сталося з «Чорноморнафтогазом». У нас були реальні перспективи зростання видобутку. А зараз нам, перш за все, потрібно скорочувати споживання. Колись соціалістична Польща споживала від 38 до 40 мільярдів кубометрів газу, а сьогодні — 15-16 мільярдів. Не порівняти!»

КЛЮЧІ ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ

«Польща викинула всю промисловість, яка використовувала багато газу, а ми її зберегли, — зауважує експерт. — Для чого? Хімія і металургія, які з’їдають дуже багато газу, нам абсолютно не потрібні. Та й у побуті ми газ перевитрачатимемо. ККД газових пальників плит та інших приладів у нас 6%, а в Польщі — 70%. Отже основний наш ресурс — це скорочення споживання і збереження нинішнього видобутку». На його думку, Україна повністю здатна зберегти видобуток газу на рівні 20 мільярдів кубометрів навіть і без «Чорноморнафтогазу».

Пономарьов згоден із курсом на економію газу населенням і впровадження альтернативних джерел. Але при цьому він ставить питання про сланцевий газ. За його словами, вартість свердловини у поляків у середньому складає 20 мільйонів доларів. А середня вартість свердловини, разом з усіма необхідними заходами щодо гідророзриву, в Україні, приблизно п’ять мільйонів доларів. «Цим треба користуватися, і цей видобуток треба розвивати», — радить колишній топ-менеджер «ЮКОСу». Але йому відомо, що український уряд провів декілька хвиль підвищення податків (ренти) на газову галузь, «на абсолютно неефективний власний видобуток, і фактично знищує в даний час незалежних газовиробників». «Я вважаю це колосальною помилкою», — говорить Пономарьов.

«Або це чиясь розробка», — доповнює Соколовський. «Я так не думаю, — заперечує думець. — Коли ви сумніваєтеся, чи це чийсь хитрий план чи просто космічна дурість, то не сумнівайтеся: це справді дурість. А її наслідки великі. Я показував деяким вашим державним діячам розрахунок. Там порівнювалася з точки зору економіки купівля газу в «Газпрому» і власне виробництво в умовах нуля податків як роялті на незалежних виробників. «Газпрому» ви платите живі гроші, і не платяться податки всередині країни, тоді як у результаті курсу на власний видобуток створюються робочі місця, і навіть звичайних податків без газових роялті цілком достатньо, щоб виправдати видобуток газу».

«Якби я приймав подібні рішення, я оголосив би Україну енергетичним офшором для добувачів газу і встановив на п’ять років податкові канікули з нульовою ставкою роялті (у Європі середня ставка 10%, в Україні вона зараз 70%)», — пропонує Пономарьов.