Як удосконалити еліту

Багатьох у нашій країні, як і раніше, турбує ситуація із захистом прав власності. Виходячи з цього, Асоціація приватних інвесторів, Ліга страхових організацій та Асоціація українських банків не так давно підписали меморандум про спільні дії, спрямовані на захист прав кредиторів, інвесторів і власників. На цю тему постійно ведуться дискусії і, мабуть, довго ще вестимуться. У ході однієї з них, присвяченої проблемам і перспективам приватного інвестування в Україні, президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко вкотре нагадав про гучну історію з ВАТ «Агроекспорт», коли потерпілою стороною виявилися відразу дев’ять комерційних банків (газета «День» раніше писала про це). За словами Сугоняки, ця історія стала «хрестоматійним прикладом шахрайства». При цьому Сугоняко зробив такий висновок: «Розв’язання проблем захисту прав інвесторів і кредиторів набагато важливіше сьогодні, аніж політична ситуація в країні». На його думку, системний характер порушень прав гравців фінансового ринку гальмує розвиток української економіки. «Я впевнений, що якби проблему прав власності було вирішено, то сьогодні не було б і політичної кризи», — резюмував один із лідерів банківського співтовариства.

Цікаву думку з цього приводу висловив директор Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер: «На продовження того, що говорив Сугоняко. Він лаяв владу. Моя думка: в основі того, що було розказано, лежать некваліфіковані та корупційні заходи державної машини, судової машини. А якби ми мали, наприклад, таку ж корупційну, але більш кваліфіковану, ми б страждали менше». Пояснюючи свою теорію, Пасхавер зазначив, що в основі лежать «глибокі об’єктивні історичні причини», які він назвав «постколоніальним синдромом і пострадянським синдромом». «Історично склалося, що населення протягом багатьох років було відчужене від держави, це була чужа держава, населення відчувало й відчуває недовіру до всіх інститутів держави і найголовніше — ми всі не поважаємо закон, — сказав Пасхавер. — У нас корупційна влада, але ми корупційне суспільство. Просто наша влада є нашим дзеркалом».

«Політичні конфлікти, які всім нам набридли, — це єдиний реальний засіб удосконалення суспільства. Це те, що вселяє надію, — підкреслює вчений. — Демократія — це конфлікт. Коли немає конфлікту — демократія закінчилася. Ми повинні бути вдячні тій безперервній 15-річній драмі, яка розгортається вгорі. Через неї йде вдосконалення суспільства. Це класика». Відштовхуючись від раніше висловленої думки, що «суспільство корупційне, а еліта — його дзеркало», Пасхавер підводить підсумок: «Лише перманентний політичний конфлікт може змінити суспільство та еліту».

Президент Асоціації приватних інвесторів Ігор Власюк, схоже, також не схильний у всіх бідах звинувачувати державну владу. «Безпосередньо з досвіду роботи над бізнес- проектами, — говорить він, — видно, що насправді є маса перешкод для розвитку бізнесу, розвитку інвестицій в Україні, й вони пов’язані не так із відсутністю законодавчих чинників, як із браком конкретних ринкових речей — практики, досвіду взаємодії між тими, хто віддає гроші й тими, хто їх бере». Власюк ставить акцент на тому, що найоптимальнішим варіантом був би той, коли «політика не втручається в бізнес і кожен займається своєю справою».

Наразі ж бути приватним інвестором в Україні, так само як і власником, і кредитором, складно: доводиться миритися з витратами «неідеальної» держави. Щоправда, на думку Пасхавера, так буде не завжди: «Ми стоїмо перед складним процесом зміни, й цей процес не буде швидким. Який вихід зі становища? По- перше, ми повинні сказати собі, що це тривалий процес. Так, у нас недієздатна держава, завдяки цьому вона не примушує людей дотримуватися договорів і не захищає права власності. Розв’язання проблеми йде не через заміну однієї еліти іншою (механічну заміну), а через розвиток суспільства». Вчений упевнений, що саме тоді, коли «ми всі почнемо підкоряться законам», тоді зміниться й еліта. Проте Пасхавер має й проміжний рецепт, що дозволяє в якійсь мірі застрахуватися від недосконалості еліт і розроблених ними законів: «Я, як дрібний приватний інвестор, щоб оцінити ризики вкладення грошей, для себе розділив би їх на дві частини: це ризики, пов’язані з тим, що вартість будь-якої трансакції просто підвищується за умов недосконалої держави, просто стає менш ефективною підприємницька робота, і другі ризики — це ризики втрати власності. У першому випадку просто дорожче коштує робота, а в другому — можна втратити все». На жаль, ця порада підприємцям у черговий раз свідчить про те, що політична нестабільність у принципі не може бути байдужою для економіки. Щойно бізнес візьме її на озброєння, нам доведеться платити за недосконалість еліт із власної кишені за черговим інфляційним рахунком держави. А можливо, не варто шукати виправдань для тих, хто, як кажуть, зухвало порушує закон, а почати з того, щоб узагалі не допускати таких людей до елітної годівниці?