Як врятувати столичну систему теплопостачання
Зараз надворі літо, й саме час задуматися про те, як і з чим Україна ввійде в найближчий опалювальний сезон, котрий, як завжди, настане «несподівано». А ситуація в житлово-комунальному господарстві близька до катастрофічної.
У всякому разі, так стверджує голова комітету Верховної Ради України з питань промислової та регуляторної політики і підприємництва Наталія Королевська.
— Згідно з офіційною інформацією, отриманою від міністерств і відомств, 75% водопровідно-каналізаційних мереж сьогодні зношені, 31% водопровідних і 20% теплових мереж вимагає негайної заміни. Для цього необхідно 132 тисячі кілометрів труб. Крім того, теплові мережі втрачають до 30% виробленої теплової енергії.
У цих умовах люди, які сьогодні сумлінно і в повному обсязі сплачують всі тарифи, щорічно втрачають близько 1400 гривень. Фактично ці гроші йдуть на опалення повітря і змочування землі навколо труб. Адже якість послуг, що надаються у зв’язку із загальною спрацьованістю житлово-комунального господарства, давно не відповідає чинним нормам.
Але головною проблемою залишається відсутність грошей. Ми чудово розуміємо, наскільки величезні ті інвестиції, які сьогодні необхідно вкласти в житлово-комунальне господарство. За оцінками фахівців, це близько 150 мільярдів доларів. Тобто більше, ніж 100% внутрішнього валового продукту України.
Щоб зрозуміти масштаб проблеми, варто уявити — якщо навіть усі гроші, які сплачує населення за сьогоднішніми тарифами, спрямовувати на модернізацію вітчизняного житлово-комунального господарства, то буде потрібно 31 рік, щоб зібрати необхідну суму. Але тепломережі, труби та каналізації стільки не пропрацюють. Вже не кажучи про людей, яким опалення та гаряча вода потрібні сьогодні, а не через десятки років.
Є ще одна проблема. У результаті підвищення тарифів почалось істотне зростання заборгованості платежів за житлово-комунальні послуги. Вона вже сягає понад 12 мільярдів гривень, і середній термін заборгованості становить три місяці. Крім того, істотно збільшилася кількість заяв на отримання субсидій. Із початку нинішнього року за субсидіями звернулося у два — три рази більше людей, ніж у цей же період минулого року.
Ми розуміємо, що сьогодні люди змушені звертатися по допомогу до держави через скрутну фінансову ситуацію та низький рівень доходів, які вони мають. Також ми розуміємо, що подальше підвищення тарифів призведе до кризи неплатежів та зростання заборгованості. Тому ми вважаємо, що сьогодні необхідно шукати альтернативу підвищенню тарифів і чимскоріш створювати умови для залучення великих інвестицій у житлово-комунальне господарство, — підсумувала Наталія Королевська.
Розуміють це і чиновники виконавчої влади, які вже не перший рік обговорюють питання реформування житлово-комунального господарства. До цього процесу залучено кращих фахівців галузі та експертів. Нещодавню презентацію нової програми «Стратегія розвитку Києва до 2025 року» можна вважати відправною точкою для впровадження реальних реформ. Тим більш, що важливість цієї програми вже відзначив Президент України Віктор Янукович.
А зважаючи на те, що одною з найбільш проблемних сфер у ЖКГ столиці є теплове господарство, то саме на його відродження зараз спрямовуються всі адміністративні ресурси. Але ця галузь потребує гігантських капіталовкладень. За розрахунками експертів, на відновлення теплового господарства необхідно не менш як 12 млрд. грн. Для порівняння, у 2009 — 2010 роках міський бюджет не інвестував у модернізацію тепломереж менш ані копійки. І, за великим рахунком, київська влада тут не винна. В країні досі існує викривлена система побудови економічних відносин у житлово-комунальній галузі. Адже існуючий тариф на теплову енергію забезпечує лише 53% її собівартості. Тому кожна київська сім’я фактично отримує дотацію з міської скарбниці, а різниця покривається з міського бюджету. Наприклад, торік компенсація збитків компанії «Київенерго» за різницю між існуючим тарифом і собівартістю енергії склала понад два млрд. грн. І це зважаючи на те, що вартість виробництва тепла в Києві одна з найнижчих в Україні. Не важко зрозуміти, що в цих умовах у столичної влади практично не залишається коштів на реконструкцію теплотрас, що перебувають у комунальній власності.
Але вихід із цієї важкої ситуації таки існує. Як вважає керівник проектів компанії The Boston Consulting Group (BCG), яка розробляє проект «Стратегія розвитку Києва до 2025 року» Сергій Перапечка, інфраструктура — це основа розвитку міста. Без надійного, якісного постачання енергії, тепла, води важко говорити не тільки про комфорт для населення — а й для бізнесу, що заробляє прибуток місту і створює його робочі місця. «Тому найбільш взаємовигідний шлях вирішення існуючої проблеми є концесія. Це одна з форм приватно-державного партнерства. Воно передбачає передачу розподільчих мереж в управління на заздалегідь затверджених умовах і створює стимул для залучення значних капітальних вкладень, — вважає Сергій Перапечка.
Із ним згодні й чиновники київської влади, вони навіть вже активно створюють підѓрунтя для взаємовигідної співпраці з майбутнім концесіонером. Більш того, вже є претендент, який може навести лад у тепловому господарстві. «Моя ініціатива — вийти на договір концесії тепломереж із компанією «Київенерго», —заявив голова Київської міської державної адміністрації Олександр Попов. «Адже договір оренди з цією компанією закінчується тільки 2017 року, а «Київенерго», повірте мені, не порушує умови цього договору. Якщо ж ми залишимо мережі в такому стані, як вони є, то вже в найближчі роки ми просто не ввійдемо в опалювальний сезон. Адже реконструкція теплового господарства вимагає мільярдних вкладень. А договір концесії — це цивілізований спосіб захистити інтереси городян і залишити підприємство в муніципальній власності. Але при цьому дати можливість інвестору вкладати гроші, розуміючи, що його інвестиції будуть захищені», — підсумував Олександр Попов.
Перевага концесії над орендою очевидна. Адже концесія — це надання уповноваженим органам влади дозволу іншій юридичній особі на створення, будівництво, а також управління об’єктом концесії. У даному випадку мова йде про київське теплове господарство, що перебуває у комунальній власності міста. Треба зауважити, що, згідно з чинним законодавством, в концесію передається цілісний майновий комплекс, без дроблення підприємств. При цьому до концесіонера можуть бути висунуті обов’язкові для виконання вимоги. В нашому випадку концесіонер повинен буде вкласти свої гроші та інші ресурси в модернізацію підприємств і оновлення тепломереж. Але головна відмінність концесії від приватизації та оренди полягає в тому, що майно, передане інвестору в управління, залишається в комунальній власності й після закінчення терміну дії договору повертається місту. До речі, все нове, модернізоване або реконструйоване обладнання також передається територіальній громаді.
Більш конкретно з цього питання висловився заступник голови Київської державної міської адміністрації Олександр Мазурчак: «Що краще — викласти величезні кошти з міського бюджету, піти на серйозні та довгострокові кредити і потім залишити борги своїм онукам? Чи все-таки піти на договір концесії? Згідно з угодою концесії, компанія зобов’язується впродовж перших, скажімо, п’яти років вкласти в розвиток і модернізацію мереж 1 млрд. грн., якого в міського бюджету немає. І ці гроші ніхто їм повертати не буде. Вони чітко, за пунктами, розписують — скільки, на що і коли вони їх витратять. При цьому в договорі можна записати, що тарифи на тепло або воду не підвищуються такий-то час».
А зиск компанії-концесіонера в тому, що, вклавши значні гроші в заміну старих труб на сучасні або застарілих котлів на економніші, вони починають серйозно економити. Немає аварій, а отже, немає й непередбачених витрат на їхнє усунення. І впродовж 20 років після договору компанія окупає витрати і отримує прибуток.
Звісно, повернення передбачає невелике збільшення тарифу, це світова практика. І чим на більший термін діє угода концесії, тим меншим є навантаження на тариф. Але така схема буде життєздатною лише за умови обѓрунтованих, а не соціальних, як це є сьогодні, тарифів.
Більше того, компанія «Київенерго» вже вкладає, і готова далі вкладати чималі кошти в реконструкцію тепломереж. І це попри те, що договір концесії поки що не підписаний. Торік компанією було інвестовано, без урахування ремонтної програми, 63 млн. грн. Нинішнього року в реконструкцію столичного теплового господарства буде вкладено близько 370 мільйонів гривень. А вже з 2012 року щорічне фінансування цієї програми буде становити не менш як 1 млрд. грн. Всього планується за найближчі п’ять-сім років виділити 12 — 15 млрд. грн. Таким чином, «Київенерго»»може повністю профінансувати заміну застарілих тепломереж.
До речі, за даними Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, Україна вже має позитивний досвід запровадження механізму концесії у сфері теплопостачання. Найбільш показовим є приклад міста Артемівська Донецької області, де місцева влада 2007 року передала цілісний майновий комплекс теплопостачання міста на 40 років у концесію литовської компанії «Енерджі». Менш ніж за чотири роки приватний концесіонер відновив тепломережі, і зараз городяни вчасно отримують тепло у свої будинки. Але найбільш ефективні практики наразі працюють у Європі та Росії, саме на них і треба рівнятися.
Невже Київ не використає свій шанс стати на шлях перетворення на справжню європейську столицю? Адже європейський вибір — це не стільки політичне питання, скільки соціально-економічне, коли люди отримують комфортні умови для життя та праці.
