Яка вода – таке і здоров’я

13 травня 2020 року Рада національної безпеки та оборони (РНБО) в умовах пандемії та війни з Росією, здавалось би, несподівано розглядала питання про дефіцит води в Україні. Ще задовго до пандемії, посилаючись на Індекс людського розвитку ООН, я говорив про здоров’я людини як узагальнюючий показник успішності (чи неуспішності) роботи влади і робив наголос на якості води: людина на 80% складається із води та її похідних. Яка вода — таке й здоров’я. Це не перше звернення РНБО до проблеми водних ресурсів в Україні. 25 квітня 2013 року ця владна інституція також розглядала це ж питання. 14 серпня 2019 року Кабінет Міністрів України схвалив «Стратегію відновлення і розвитку зрошення та дренажу в Україні до 2030 року».

У Мінприроди розробили проект Стратегії водної політики держави. Це свідчить про те, що в Україні є розуміння загроз, що їх містить у собі дефіцит води. Це також є віддзеркаленням глобальних проблем щодо води, особливо в ракурсі кліматичних змін. Які — і це факт — не залежать від рішень РНБО. Розгляд проблеми води в Україні на РНБО був цілком логічним та необхідним. Варто ще раз привернути увагу до проблеми, яка, на жаль, існує поза увагою абсолютної більшості пересічних людей.

Здавалось би, ну що таке — вода? Текла, тече і буде звично текти із кранів, зі свердловин. Але чи буде так само хоч і в недалекому майбутньому?

70% площі Землі вкриває вода. Тільки 3% її придатні для пиття, але реально ми можемо використовувати для людських потреб лише 0,3%. Більшість її сконцентрована в льодовиках. Населення Землі щороку зростає на 84 млн, і для забезпечення його життєдіяльності додатково потрібно 60 млн куб. метрів води. 70% прісної води використовується в сільському господарстві, 20% — у промисловості, 10% — для домашніх господарств.

За останні 100 років споживання води збільшилося в сім разів. Це вже сьогодні призводить до відчутного дефіциту води. 40% населення Землі відчувають її дефіцит. 783 млн постійно не мають доступу до чистої води. Про яку профілактику коронавірусу можна говорити в такій ситуації? До середини ХХІ століття 4 млрд будуть відчувати нестачу води; ООН говорить про 5 млрд. Так чи інакше, 39 країн змушені імпортувати воду. Голландія та Японія завозять її аж із Норвегії. За останні п’ять років сталося 37 міжнародних конфліктів через проблеми води. ООН з тривогою передбачає: на світ чекають геополітичні потрясіння, що пов’язані з боротьбою не за енергетичні ресурси, а за воду. Папа Римський Франциск підтверджує це занепокоєння: «...Запитую себе, чи не рухаємось ми в бік великої світової війни за воду?» 1993 року Генеральна Асамблея ООН започаткувала Всесвітній день водних ресурсів — 22 березня. 2005 — 2015 роки ООН проголосила Міжнародним десятиліттям дії «Вода для життя», а 2018 — 2028 роки — Міжнародним десятиліттям «Вода для сталого розвитку».

ВОДНІ БАГАТСТВА І НЕДАЛЕКОГЛЯДНІСТЬ УКРАЇНЦІВ

Чи є підстави для занепокоєння в Україні? У нас 63 000 річок, 40 000 озер, 1100 водосховищ, 400 000 ставків — усього 1,3 млн га. Але більшість із них забруднені настільки, що не придатні для використання в домашніх господарствах. Як наслідок, за рівнем споживання питної води на душу населення ми стоїмо на 125-му місці зі 180 країн — десь між Суданом і Чадом. Можливо, серед читачів ще є люди, які пам’ятають, як із маленької річечки десь у лісі чи в полі можна було сміливо напитися води. Але ті часи минули. Вражаючі факти під час засідання РНБО наводив заступник голови Держводгоспу Павло ГВОЗДЕНКО:

• вперше за 140 років не було весняної повені;

• у р. Тетерів практично немає води — як наслідок, від цього потерпають Житомир, Хмельницький, Полонне;

• Десна впала до рівня найнижчого за 140 років;

• усихають Рось, Сула, Шацькі озера та Світязь;

• вперше за 20 років у Придунайське водосховище підкачували воду насосом;

• у Київському морі за норми притоку 4200 кубометрів на добу 31 березня 2020 р. надійшло 950 кубометрів;

• зарегульований дамбами Дніпро за 50 років обмілів вдвічі й уже тільки стогне. Не має можливості самоочищуватися. Влітку 2016 року в Україні побувала делегація військових інженерів із США. Побачивши стан Дніпровського каскаду, підсумували, що кінцевий термін його безпечної експлуатації — 2020 рік. А потім — залишається хіба що фантазувати.

У селі під Кам’янцем-Подільським, де мешкає мій брат, у багатьох криницях немає води. Пересихають криниці в Рівненській та Житомирській областях.

За відомостями Ірини Овчаренко (Держводагентство), у річки і ставки скидається щорічно 5 млрд кубометрів неочищених стоків. Як наслідок, «вбито» 1400 річок, у них уже немає нічого живого.

Найбільші забруднювачі — водоканали: Київський, Дніпровський, Львівський, Миколаївський, Чернігівський, «Азовсталь», «Дніпровський меткомбінат» (м. Кам’янське), «Запоріжсталь», «Павлоградвугілля» (ДТЕК) та інші. А всього їх — 539. Найбільш забруднена річка — Інгулець, куди скидають неочищені води дніпровські доки. Такий же стан річок нині в Запорізькій та Донецькій областях. Уже зникло 11 000 річок.

Варто пам’ятати, що ми маємо лише одну річку з повністю внутрішнім басейном — Південний Буг. Інші великі річки є транскордонними. При намаганні розв’язати деякі їхні проблеми потрібно домовлятися з сусідами. Наприклад, Дніпро — Росія, Білорусь, Україна. Тобто необхідно розробляти спільні проекти.

«АГРАРНИЙ БІЗНЕС ВЖЕ ПІШОВ З ПІВДНЯ УКРАЇНИ»

Великий вплив на динаміку водної системи мають кліматичні зміни. Із півдня невпинно насуваються степ і напівпустеля. Кліматична зона змістилась на 200 км із півдня на північ. Через 20 років степ дістанеться Києва. За прогнозами академіка Ромащенка, якщо такі тенденції триватимуть, то до кінця цього століття 2/3 території України стануть непридатними для проживання. Лише частина Волинського Полісся залишиться в статусі вологого регіону. 23—25 млн га українських земель (це майже 40% території країни) необхідно зрошувати. І це стосується не лише півдня і сходу, а й деяких регіонів Центральної України, де ще десять років тому такої проблеми не було.

Так, першими, по кому вдарить дефіцит води, виявляться аграрії, як головні споживачі прісної води. Цього року вже не буде рекордного врожаю. Радіо «НВ» констатує: «Аграрний бізнес уже пішов із півдня України». Потім дійде черга і до пересічних споживачів: ванна залишиться хіба що в спогадах батьків та дідів. Аналізуючи ці проблеми стосовно Донбасу, Георгій Тука заявив, що через 10—15 років неконтрольовані райони Донбасу будуть приречені через відсутність води. Води Сіверського Дінця зможуть забезпечити лише потреби сільського господарства.

Разом з тим кожен українець споживає на добу в середньому 200 літрів води. Це — світовий рекорд по споживанню води. Хоча за останні роки ця цифра стала дещо меншою через суттєве скорочення промислового виробництва.

РНБО цілком слушно і вчасно привернула увагу до актуальності проблеми дефіциту води в країні й запропонувала, за рекомендаціями фахівців, деякі конкретні заходи: кожна людина повинна економити воду (щоправда, не уточнили — яким чином); контроль за забрудненням джерел води, модернізація ліній водопостачання тощо. І головне — воду визнано стратегічним ресурсом держави. А це вимагатиме відповідне поводження. Усе це цілком слушно, на часі. Проблема, як завжди, в одному — у виконанні прийнятих рішень, постанов, стратегій. Чи будуть готові власники заводів, фабрик, птахоферм витрачати мільйони, а то й десятки мільйонів коштів на очищення того бруду, який вони зливають у річки та озера? Чи просто відкупляться сотнею-другою гривень? І чи перестануть люди використовувати річки як смітники? «Кінці у воду» — не в землю, не в пісок чи ще кудись, а саме у воду. І вона приховає будь-яке варварство.