Які поради почув прем’єр від учених?

Прем’єр-міністр України Микола Азаров зустрівся з провідними вітчизняними вченими та експертами-економістами. Як зазначав урядовий портал, голова уряду чекав від них пропозицій щодо забезпечення розвитку внутрішнього ринку України. Здавалося б, чудово, якщо друга особа країни звертається по пораду до наукової спільноти — майже до народу. Проблема лише в тому, що такі історичні зустрічі відбуваються останнім часом регулярно — раз на квартал. Але, на жаль, після них країна не відчуває особливих зрушень і чує лише голос прем’єра, але не думку вчених, а тим паче їхні поради уряду.

Ось і нещодавно, під час зустрічі з провідними економістами, голова уряду, згідно з версією прес-служби, нагадав, що Україна увійшла у 2013 рік з реалістичним бюджетом, який передбачає продовження економічного розвитку і підвищення соціальних виплат. Він доповів, що уряд розробляє конкретні програми, які дадуть змогу реалізувати макроекономічні показники, закладені в бюджет. «Наголос робиться на розвитку внутрішнього ринку, — вів далі Азаров, — на заміщення певної частки імпорту продукцією вітчизняного виробництва, що дасть нам змогу стабілізувати платіжний баланс».

«Чи є в нас можливості для розвитку внутрішнього ринку? — запитував у вчених прем’єр і сам же відповідав: — Звичайно, є!». І одразу ж визначав напрями. Наприклад, на його думку, треба працювати над збільшенням споживання українцями м’яса вітчизняного виробництва. Хоча середній українець тепер став затятим м’ясоїдом, збільшивши цю шкідливу схильність на шість кілограмів на рік, Азаров наголошує, що цей показник у півтора раза нижчий, ніж у Європі. «Безумовно, в Україні, — наголосив він, — є і можливості, і умови для збільшення внутрішнього виробництва м’яса».

Те ж саме, додав прем’єр, стосується і кількості офісних і торговельних площ: «А що таке зростання торговельних площ? Це зростання товарообігу передусім. Ми в два рази відстаємо від Європи, хоча останнім часом чимало зроблено, зокрема і в Києві». Голова уряду наголосив, що треба активніше працювати над питанням доступного житла, забезпечувати доступні кредити, знижувати процентні ставки на них тощо. «Тобто, на порядку денному стоїть ціла низка питань, розв’язання яких дало б змогу визначити траєкторію економічного і соціального зростання на 2013, 2014 і подальші роки», — резюмував Азаров. І у слухачів створювалося враження, що він і сам все чудово знає, а вчених скликав на розмову за круглим столом у великій залі лише про годиться або, можливо, задля піару, аби продемонструвати прагнення до змін.

Якщо прем’єр з якихось причин не готовий, аби поради вчених стали надбанням громадськості, то він міг би просто запросити їх до свого кабінету і, як мовиться, поговорити відверто, без камер та диктофонів. Але нагадаємо слова Президент України Віктора Януковича, що прозвучали на самому початку року: «...Варто визнати, що попередній склад Кабінету міністрів не повністю виконав поставлені завдання щодо виконання реформ і забезпечення зростання економіки. Це призвело до того, що результати 2012 року виявилися значно гіршими, ніж прогнозувалися». До цього можна ще додати, що в рейтингу економічної свободи, за даними американської дослідницької організації HeritageFoundation та експертів WallStreetJournal, Україна посідає 161 місце серед 177 країн. Звісно, прем’єрові слід робити висновки. Які? Можливо, вчені підкажуть щось ділове? Але чи не підуть дуже далеко у своїх порадах?

Схоже, саме цим міркуванням керувався прем’єр, коли приймав рішення заслухати вчених, попросивши із зали журналістів. (До речі, мода на такий дещо хамський тип спілкування «керівництва» з громадськістю, представниками якої є журналісти, в Україні дедалі більше укоріняється, хоча набагато простіше було б дотримуватися правила: не хочу чи не можу надавати інформацію — не запрошую). Але якщо хочеться одночасно вбити двох зайців: і на екранах покрасуватися, і не дати пресі зайвого приводу скористатися порадами вчених для критичного аналізу «успіхів» уряду в реформуванні країни? Ось тоді журналістів ввічливо просять піти — країні не варто знати, які поради почув прем’єр від учених.

Утім, початок виступу одного з чотирьох обраних все ж вдалося почути. Перший заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень Ярослав Жалило посилався «на більшість світових експертів, які сьогодні дають песимістичні оцінки світової економіки в 2013 році. На думку експерта, у зв’язку з цим Україні не варто чекати якихось імпульсів з її боку. Винятком, на його думку, може бути лише аграрний ринок, де Україна зможе зміцнити свої позиції. Далі експерт нагадав про запитання, які заздалегідь роздали вченим і, зокрема таке: чому не працюють реформи? у чому помилки уряду?

Відповіді почути не довелося. Тому «День» звернувся з таким же запитанням до інших вчених.

Олександр КЕНДЮХОВ, голова Всеукраїнської спілки вчених-економістів:

  — Вся справа в невідповідності цілей і методів. На зорі становлення сьогоднішньої влади було проголошено досить амбітну і неординарну для України мету: увійти до великої двадцятки держав світу. Аби її досягти, потрібно було шукати методів і підходів, що є нетрадиційними і що не мають світових аналогів. Ми пішли іншим шляхом. Мету поставили масштабну, а на озброєння взяли досвід тих країн, які зараз демонструють досить посереднє економічне зростання. Наприклад, Європа сьогодні в економічній безвиході. І тепер ми запитуємо, чому не досягаємо поставлених цілей, не добилися так званого випереджального розвитку. Але якби ми проаналізували досвід країн, що продемонстрували економічне диво, то переконалися б, що їх успіх забезпечило щось таке, що ніколи досі не було реалізовано в світовій економічній практиці. Тим часом вишівська наука, на яку в нас не звикли зважати, підготувала і подала відповідні пропозиції. Це, зокрема, перехід від оподаткування прибутків до оподаткування витрат, запровадження податку на покупки, нові підходи до інвестиційної політики держави, вдосконалення пенсійної системи, що могло б зняти непосильний тягар з бізнесу.

Сергій ТОЛСТОВ, директор Інституту політичного аналізу і міжнародних досліджень:

  — Аби йшли реформи, необхідно мати поєднання таких традиційних моментів, як готовність референтного прошарку, а саме — підприємців, великих, дрібних і середніх, зацікавленість еліти, наявність у неї політичної волі, аналітичного забезпечення, тобто певної програми і ресурсів, необхідних, аби забезпечити рух за певним сценарієм. Але сьогодні важко говорити про готовність до реформ. Великий бізнес знаходить можливості, аби компенсувати проблеми у світовій економіці. Більш того, він вже настільки великий, що порушує питання зміни системи корпоративного управління. Але важко сказати, що отримувані сьогодні преференції стимулюють його до реформ на державному рівні. Йому й так добре. Середній бізнес також більш-менш пристосовується. Оскільки дивиться на ситуацію як компрадорський капітал: щойно з’являються якісь активи, їх намагаються ховати і переводити за кордон, аби уникнути політичних і економічних ризиків. А ось дрібний бізнес ніяк не захищений. Його власність практично ніким не визнана й не гарантована. Тому він використовує будь-яку можливість, аби не сплачувати податків. І якщо уряд певним чином все ж таки дає змогу дрібному бізнесові зростати, то чиновники на місцях його відверто доять. Отже, корупція — одне з головних наших гальм для будь-яких реформ.

Антон ФІЛІППЕНКО, президент Української асоціації економістів-міжнародників:

  — Якби прем’єр поставив це запитання мені, то я відповів би на нього так: у нас слабкі інституційні можливості. Що криється за цим визначенням? Йдеться про наші інституції, що не працюють, а це передусім влада, низька довіра до неї населення, тобто відсутність критичної маси так званого суспільного капіталу, що полягає в довірі до державних інституцій. Наприклад, я читаю повідомлення: «Арбузов викликає на килим всіх голів регіонів». Але ж це навіть не вчорашній, а позавчорашній стиль керівництва. Сьогодні повинні спрацьовувати економічні важелі. А громадянинові, на жаль, не прищепили ні належної пошани до праці, ні почуття гордості і відповідальності за свою країну. Починати потрібно було з цього. Ось і виходить, що ми перетворилися на країну, в якій все тече, але нічого не змінюється.

Володимир ДАНЬКО, професор Міжнародного інституту менеджменту (МІМ-Київ):

  — Реформи в нашій країні і не могли стати реальністю. Це об’єктивно. Тому що хвороби нашого суспільства і, звичайно, економіки дуже задавнені. Нам потрібно взагалі все змінювати. Але ж це мирним шляхом просто неможливо. Економіка настільки занедбана, що майже не піддається лікуванню. Ми не Білорусь, де все можна зробити за наказом згори. Але ми й не справжня ринкова економіка західного зразка, де потрібне лише мінімальне державне регулювання. Та й наша влада все ще живе за часів планової економіки і мислить її категоріями. Тому що за правил ринкової економіки нікого з можновладців не виховували, вони в ній практично ще не жили. Звідкіля що візьметься? Наш політичний устрій і наш політичний клас не заточені не те що на реформи, вони не спроможні створювати якісь нові вартості й цінності. Тому за двадцять років нічого практично не змінилося, а верхівка, яка називає себе елітою, теж ні на що не здатна. Немає ні нових ідей, ні справжньої волі щось змінювати. Гадаю, що всі наші реформи закінчаться лише тим, що буде посилено роль держави в економіці. Та й то можна передбачити, що вона виявлятиметься передусім у посиленні фіскальної системи.