Євген АНАНКО: «Концентрація капіталу в Україні поки що не починалася»

Часто доводиться чути, що банківська система зацікавлена лише в одержанні прибутку, тоді як інтереси промислових підприємств, реального сектора її не цікавлять. Таке ставлення до банків дивує тим сильніше, що більше років виповнюється ринковим реформам. І все-таки, чому люди не довіряють банкам, що можна було б зробити державі, аби ставлення до них змінилося — з такими запитаннями кореспондент «Дня» Ірина КЛИМЕНКО звернулася до народного депутата України, голови Правління банку «Зевс» Євгена Ананка.

— Не варто протиставляти інтереси банків і промисловості. Прибуток — це результат діяльності банків, результат вкладення кредитних ресурсів. Банки кредитують промисловість тільки коли є зацікавленість із боку реального сектора економіки. Зацікавленість тут взаємна. Банки просто зобов’язані піклуватися про прибуткову роботу підприємств. Це стара радянська догма, що підприємство може працювати без прибутку. Інакше кажучи, сенс діяльності кожного підприємства, зокрема й банку, в отриманні прибутку. Джерело банківських ресурсів — тимчасово вільні кошти, вміщувані підприємствами та населенням у банках під відсотки, тобто на економічних умовах. Саме вони диктують процентні ставки, за якими банки видають кредити. А якщо говорити про те, що може зробити держава для поліпшення іміджу банківської системи, то вона має насамперед створити умови для нормальної роботи економіки, для нормальної взаємодії вкладників і банків.

Соціальне ставлення до банків зміниться тільки тоді, коли у всіх верств, усіх станів, усіх людей, усіх підприємств будуть якісь вільні кошти, і тоді вони будуть зацікавлені розміщувати їх у банках. Якщо банк працюватиме стабільно, виконуватиме свої зобов’язання, то буде й довір’я. І якщо у людей є гроші, то вони будуть зацікавлені в стабільному банку.

— Ваш банк проводить активну політику залучення вкладів дрібних інвесторів, випускає ощадні сертифікати тощо. Які доводи ви знаходите для своїх потенційних клієнтів, аби вони довірили свої заощадження банку?

— Природа будь-якого банку така, що він прагне до універсальності, до диверсифікації ризиків. Банки зацікавлені у збільшенні кількості вкладників: що більше буде дрібних вкладів паралельно з великими, то безпечніша діяльність банків. Раніше банк «Зевс» не займався активним залученням вкладів населення. Наша специфіка — підприємства атомної енергетики. Однак тепер ми починаємо роботу з фізичними особами. Запроваджуємо нову систему безготівкових розрахунків із використанням «чіпових» пластикових карток. Наприклад, у місті Енергодарі вже емітовано більш як 5000 карток. У перспективі — співробітники ще 4 атомних станцій стануть учасниками системи безготівкових розрахунків банку.

Вклади населення ми залучаємо й за рахунок випуску ощадних сертифікатів. Крім того, маємо програму кредитування фізичних осіб, що також розширює клієнтуру.

— Коли, на вашу думку, банки почнуть кредитувати довгострокові проекти?

— Усе залежить від природи грошей, які є в розпорядженні у банків. Для довгострокових проектів потрібні довгострокові заощадження. За рахунок чого сьогодні банки формують свої ресурси? Це залишки коштів на рахунках клієнтів, власні кошти банку, вклади юридичних і фізичних осіб, міжбанківські кредити. І якщо, скажімо, міжбанківський кредитний ринок надає позику терміном на 1 місяць, то як може банк розпорядитися цими грошима на рік? І все ж банк «Зевс» знаходить можливості, хоч і обмежені, для кредитування довгострокових програм. Ми кредитуємо атомну енергетику, Східний гірничо-збагачувальний комбінат, інші об’єкти.

Ще один момент, який впливає на кредитування довгострокових проектів — це ціна грошей, ставка кредитування. Звісно, великі підприємства просто не хочуть брати на тривалий термін кредити за ціною 50—60% річних.

— Відомо, що ЄБРР поки що відмовляється брати участь у проектах реконструкції електроенергетики через неефективну роботу галузі, а банк «Зевс» уже давно й досить успішно співпрацює з підприємствами атомної енергетики. Як ви можете пояснити цей парадокс?

— Я не можу погодитися з такою оцінкою галузі. Атомна енергетика — це одна з базових галузей. Атомні станції виробляють до 47% всієї електроенергії в країні. А щодо Європейського банку, то всі процедурні питання із організації фінансування добудування енергоблоків Рівненської та Хмельницької АЕС нашою стороною дотримані. Вартість їх будівництва, за оцінкою України, становить $800 млн., причому, за дотримання всіх вимог у атомній безпеці. Водночас вартість проекту ЄБРР — $1,7 млрд., із яких $500 млн. — страхові резерви на випадок невиконання Україною умов будівництва. Вартість обслуговування цих страхових резервів іще $250 млн. Вся справа у тому, що ЄБРР — це політична організація, яка лобіює інтереси великого європейського капіталу. Чи, простіше кажучи, забезпечує зайнятість на Заході за рахунок проблем у країнах СНД. Зважаючи на всі особливості, наш банк розробив концепцію енергетичної позики, суть якої полягає в залученні коштів національних інвесторів. Тепер усе залежатиме від волі держави.

— Як ви ставитеся до необхідності концентрації банківського капіталу? Які найбільш оптимальні форми можливі в Україні?

— Концентрація капіталу — це об’єктивний процес. Однак, за великим рахунком, в Україні він поки що не починався. Скажімо, закриття збиткових філій або купівля одним банком філій іншого — це лиш початкові кроки з концентрації капіталу. НБУ намагається підштовхувати банки до об’єднання, підвищує мінімум статутного капіталу, але робить це досить гнучко, залишаючи право вибору самим банкам.

— Як ви можете прокоментувати рішення НБУ про зняття обмежень для іноземного банківського капіталу? Які наслідки це може мати для українських банків у плані довіри до них із боку населення?

— Я з обережністю ставлюся до такого рішення, оскільки не знаю, яку ступінь свободи буде надано цим банкам. А що стосується можливого відпливу клієнтури з українських банків, то, я гадаю, що українському позичальникові з українським банком працювати простіше. По-перше, у нас спільний менталітет. По-друге, у наших банках рішення приймаються по-іншому. Це оманливий стереотип, ніби в іноземців дуже легко взяти кредит. Справді, у них більше ресурсів і нижчі відсоткові ставки, але водночас висуваються такі вимоги до позичальника, виконати які зовсім не просто. Загалом, я гадаю, що НБУ пішов на такий захід через складну макроекономічну ситуацію в країні. Це вимушений захід.