Залишилися без «допінгу»

На українському ринку нафтопродуктів нарешті хоча б пунктиром позначився якийсь позитивний рух. Як повідомив днями міністр енергетики та вугільної промисловості України Едуард Ставицький, наступного тижня, 29 березня, має намір відновити свою роботу Одеський нафтопереробний завод, який тривалий час (з жовтня 2010 року) простоював через відсутність сировини.

«У нас є технічні можливості постачати нафту морським шляхом на це підприємство, а також шляхом сухопутних транспортних коридорів. Зараз власниками відпрацьовується контрактна складова щодо оптимальної системи завантаження сирою нафтою для подальшої переробки». (Нагадаємо також, що «Укртранснафта» раніше заявляла про готовність забезпечити транспортування сировини на Одеський НПЗ через морський нафтовий термінал «Південний», хоча, на думку експертів, такий маршрут робить переробку нафти на підприємстві невигідною.) Міністр розповів також про переговори, що ведуться урядом з новим власником Лисичанського НПЗ — компанією «Роснефть». На квітень, за його словами, заплановано кілька раундів. Ставицький сподівається, що й це підприємство увійде до числа діючих улітку цього року.

Ставицький не розкрив порядку денного переговорів, але й без того відомо, що основним їх предметом є вимога власників НПЗ встановити ввізне мито на імпортні нафтопродукти, тобто притиснути конкурентів. Як повідомлялося, МЕРТ України 11 березня зареєструвало скаргу чотирьох українських нафтопереробних заводів про порушення антисубсидарного розслідування щодо імпорту нафтопродуктів з Білорусі. Скаржники — Кременчуцький НПЗ (ПАО «Укртатнафта», підвідомче групі «Приват»), а також Надвірнянський і Дрогобицький НПЗ (підконтрольні тому ж «Привату») й Шебелінський ГПЗ (входить до складу державного ПАО «Укргазвидобування»). Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі може розпочати антисубсидарне розслідування щодо імпорту нафтопродуктів з Білорусі, яке триватиме майже цілий рік. А в результаті можуть бути вжиті на п’ять років обмежувальні заходи щодо нафтопродуктів, які постачаються з Білорусі. (у розмірі близько $180,84/т).

Скарги базуються на тому, що Білорусь, як вважають експерти, надає своїм нафтопереробникам шість типів субсидій на загальну суму $180,84/т. Отже крім мита потрібне звільнення НПЗ від сплати 30% збору в розмірі валютної виручки ($165/т), компенсація заводам процентних ставок за банківськими кредитами ($12,3/т), надання бюджетних кредитів і позик ($1,24/т). Автори документа незадоволені також безмитним експортом біодизельного палива з Білорусі, тоді як звичайна ставка експортних мит на нафтопродукти в Митному союзі перевищує $200/т. За їхніми даними, в окремі періоди біодизель займав 50% в структурі білоруського дизельного палива, що постачається до України. Скаржники підкреслюють, що українські НПЗ перебувають у нерівних умовах, а субсидування білоруської нафтопереробки веде до постійного зростання імпорту палива з цієї країни.

«Тут можна нашим власникам НПЗ, — за словами Азарова, — докорити, що вони не займалися модернізацією, тобто купували заводи ще радянського рівня, й випускають ці заводи паливо стандарту досить низького, з низьким рівнем переробки, з великою кількістю відходів. А в умовах світового зростання ціни на нафту, в умовах величезного експортного мита з Росії — понад $400/т — виходить, що переробка на наших підприємствах неефективна».

Заяви прем’єра майже повністю збігаються з думкою експертів галузі. Так, директор консалтингової групи «А-95» (Київ) Сергій Куюн вважає, що «в разі запровадження мита на білоруські нафтопродукти в розмірі $180/т, вартість бензину й дизпалива на АЗС зросте мінімум на одну гривню за літр. Це зробить ціни на паливо в Україні вищими, ніж у Литві, Польщі й навіть Німеччині (без урахування акцизу й ПДВ)». «2012 року білоруські нафтопродукти займали 40% українського ринку, — визнає Куюн. Але тут-таки прогнозує: — У разі запровадження мита Білорусь переорієнтує свої нафтопродукти на ринки Європи, тоді як в Україні цей ресурс буде заміщено паливом здебільшого за рахунок російської нафти та російських нафтопродуктів, які за підсумками 2012 року займали в структурі українського паливного ринку всього 14%».

«Росія неодноразово демонструвала вміння переходити до неринкового ціноутворення, — застерігає експерт, — і обмежувати доступ до своїх вуглеводнів, це ми бачили й по відношенню до Білорусі, й до Литви, й до України на прикладі ситуації 2009 року». «Тому важко говорити про ефективне завантаження українських НПЗ і в цілому про їхнє стабільне забезпечення сировиною, — доходить висновку експерт. — У 2005—2009 роках уряд спочатку відмовився від украй вигідних газових договорів з Росією, а потім уклав нові угоди, що зробили ціну на газ для України найвищою в Європі. Розглядаючи можливість запровадження мита на імпортні нафтопродукти, нинішній уряд має шанс повторити ту ж помилку, але вже в нафтовій сфері: зруйнувати диверсифіковану систему постачань нафтопродуктів, відмовитися від джерел палива з найвигіднішою вартістю й тим самим спровокувати зростання цін».

Зі сказаним можна погодитися, коли б не одна обставина: дуже сумнівно, що власники НПЗ почали працювати собі на збиток. І тут є два варіанти: або на ринок України вийдуть нові безробітні, або уряду доведеться компенсувати власникам НПЗ їхні збитки. Третій варіант, коли в разі запровадження мита на господарів НПЗ працюватимуть споживачі — громадяни України, поки відклали. Питання в тому, чи довго протримається безмитне становище. Його «День» поставив президентові асоціації «Об’єднання операторів ринку нафтопродуктів України» Леоніду Косянчуку. «Ситуація, дійсно, дуже цікава, — сказав експерт. Азаров розуміє, що відповідає за економіку поки що саме він, прем’єр. А йому як нікому іншому відомо, до чого призведуть мита. Отже, не беруся прогнозувати, скільки ще часу їх не буде. Думаю, пропорційно тому, скільки в нашої влади є здорового глузду. А якщо хтось визнає, що в нас недостатньо високі ціни на паливо, тоді запровадять мито. Усе вирішуватиметься в сутичці прагматизму й швидкоплинних приватних інтересів. Сподіватимемося, що переможе все ж таки здоровий глузд».