ЗАПИТАННЯ «Дня»

Сьогодні здивовані не лише так звані прості люди, а й деякі урядовці. При зростанні цін на газ, електроенергію, нафтопродукти, житлово-комунальні послуги та залізничні перевезення статистика «годує» країну повідомленнями про дефляцію, тобто загальне зменшення рівня цін на найвживаніші товари та послуги. Звичайно, це не перекручення. Насправді між постановами про підвищення цін і тарифів та їхнім запровадженням у життя минає певний час. Отже, неприємності у нас ще попереду? Яким буде їх масштаб?

Ярослав ЖАЛІЛО, начальник відділу економічної та соціальної стратегії Національного інституту стратегічних досліджень:

— Я гадаю, що гіперінфляція Україні точно не загрожує. Якщо розуміти під нею те, з чим ми мали справу на початку 90-х... У нас нині вже достатньо чітко сформована монетарна система, система стримання і компенсацій і таке інше. Але, на мою думку, у найближчі кілька років нам слід очікувати відносно високого показника інфляції (на рівні 10—12%), що буде пов'язано з необхідністю адаптації економіки та підвищення ряду витратоутворюючих факторів: підвищення цін на енергоносії, транспортних тарифів тощо. Після цього, мабуть, слід очікувати зниження рівня інфляції до більш прийнятних показників. Але те, що українська економіка буде довгий час знаходитися у стані «трансформера», то це точно. Рівень інфляції близько 6—7% на рік — це наша перспектива на 6—7 найближчих років. І говорити про те, що ми повинні перейти на європейські стандарти 2— 3% інфляції — це щось схоже на примарні мрії. Новий уряд не зможе суттєво вплинути на інфляційні процеси, бо регулятором тут в основному виступає Національний банк. Але якщо програма нового уряду знову базуватиметься на популізмі, тоді можна очікувати, що буде обрано модель, спрямовану на різке зменшення темпів інфляції, що спричинить подальше уповільнення економічного розвитку. Але якщо буде сформовано більш ліберальний та прагматичний уряд, тоді, відповідно, перш за все, ставитимуться завдання економічного зростання як засобу реалізації соціальних завдань. І тоді, я гадаю, економічна система буде гнучкішою, а показники інфляції — вищими. Це, звичайно, позначиться на буденному житті громадян, але, знову-таки, якихось серйозних коливань можна буде уникнути.

Ерік НАЙМАН, начальник відділу випуску фінансових інструментів АКБ «Укрсоцбанк»:

— Причин для високої інфляції, окрім підвищення цін на газ та електроенергію, я не бачу. Тим паче, враховуючи те, що в сімейних бюджетах доля комунальних витрат дуже мала. Звісно, інфляція буде зростати, але несуттєво. Я думаю, що слід чекати підвищення показника інфляції буквально на 1% за рік. Ще одним важелем стримування інфляції є сповільнення темпів економічного розвитку, а також конкуренція, що зростає. Не підштовхуватимуть інфляційні процеси й політики. Бо до наступних виборів ще далеко, і їм немає жодного сенсу чи вигоди приймати популістські рішення на кшталт тих, що були прийняті та втілені в життя один-два роки тому. Прискореного зростання соціальних виплат найближчі кілька років не очікується, а відтак, більше уваги приділятимуть реальній економіці. Це, звичайно, позначиться на доходах населення, але позитивно вплине на загальне економічне становище держави.

Людмила КИРИЧЕНКО, народний депутат:

— Я вважаю, що за нинішніх умов підвищення цін може призвести навіть до гіперінфляції. Зараз в Україні різко падають темпи виробництва. А це однозначно впливає на наближення загрози гіперінфляції. Кабінет Міністрів провадить абсолютно нерозумну політику: це й збільшення податкових ставок, і непродумана політика в газовій сфері, й в усіх інших сферах економіки. До тих пір, поки на чолі держави стоятиме «помаранчева» коаліція, я не прогнозую для економіки України нічого кардинально нового. Слід чекати погіршення ситуації на всіх рівнях, адже ті, хто стоять при владі сьогодні й ті, хто хочуть цю владу захопити (я маю на увазі «помаранчевих»), не роблять жодних кроків для поліпшення нинішнього економічного стану. Але, якщо прем'єр-міністром стане хтось не з «помаранчевого» табору, то однаково один у полі не воїн. Одна людина ніколи нічого не зможе зробити. Потрібно змінювати всю команду. Я прогнозую, що якийсь час при владі все-таки стоятиме «помаранчева» коаліція. Далі настрої народу дійдуть до точки кипіння, і тоді масових незадоволених хвилювань не можна буде уникнути... А Президент, щоб втриматись на своїй посаді, різко змінить свою думку...

Євген ГРИГОРЕНКО, генеральний директор Української асоціації інвестиційного бізнесу:

— В будь-якій країні, якщо докласти певних зусиль, можна зробити інфляцію і навіть гіперінфляцію. У нас, очевидно, інфляція буде й надалі. Але до гіперінфляції (вона вимірюється десятками або навіть сотнями відсотків), безумовно, не дійде. Нині про можливі ризики, пов'язані з інфляцією, говорять усі. Тим паче, що ми користуємось недиверсифікованими нафтопродуктами та іншими імпортними енергоносіями. Найжахливіше, що може бути — ми нарвемось на світові ринкові ціни. Але це до гіперінфляції не призведе. Крім того, наші валютні запаси зараз досягають 17 мільярдів доларів. Тобто і тут ми захищені достатньо надійно. Політичної кризи, яка б зараз загрожувала гіперінфляцією, ми, на щастя, теж не маємо. Тоді який фактор призведе до цього? Його немає. Це точно. Інфляцію на рівні 10—20% я допускаю. Але лише при умові не надто розумного керівництва державою і такої ж політики стосовно країн, що можуть впливати на нашу економіку.

В'ячеслав БУТКО, керівник економічних програм Центру досліджень корпоративних відносин:

— Я не вважаю, що інфляція може досягнути 40% річних. Підвищення цін на газ певною мірою вплине на ціни будь-якої продукції, яка виробляється в Україні. Безумовно, це призведе до зниження конкурентоспроможності українських виробників як на внутрішньому ринку, так і на зовнішніх, що потягне за собою падіння обсягів збуту, виробленої ними продукції. А це знизить експорт та збільшить імпорт, що негативно вплине на сальдо торгового та платіжного балансу, може спричинити додатковий тиск на національну валюту та призвести до певної її девальвації. Кінцевий варіант цього ланцюжка — скорочення промислового виробництва і подальше зниження темпів зростання ВВП або взагалі його зниження.