Земельна реформа. Очима практиків

Цьогорічна зима принесла українським фермерам чимало неприємностей. Через великі морози загинула майже третина посівів озимих зернових. За даними Міністерства аграрної політики та продовольства, Україні цього року доведеться пересіяти 1,75 мільйона гектарів, що становить 20,8% засіяної на зиму площі. Кабінет Міністрів пообіцяв: держава допоможе аграріям, і вже до кінця квітня з держбюджету буде виділено 300 мільйонів гривень на компенсації господарствам, яким необхідно пересівати озимі. За словами міністра аграрної політики та продовольства Миколи Присяжнюка, розподіл коштів буде здійснюватися максимально прозоро. Зокрема, запевнив чиновник, в кожному районі буде створено комісію, яка на основі представлених сільгоспвиробниками документів і результатів огляду угідь визначить перелік підприємств, яким буде надано відшкодування витрачених коштів на посіви озимих зернових культур, що пересіватимуться під урожай цього року. Згідно з повідомленням міністерства, до складу комісій увійдуть начальники районних управлінь агропромислового розвитку райдержадміністрацій, представники державної фінансової інспекції та державної сільськогосподарської інспекції, центрів наукового забезпечення, управлінь земельних ресурсів, а також Асоціації фермерів та приватних землевласників та Аграрного союзу. У повідомленні зазначено, що Мінагропрод здійснюватиме контроль надходження й використання коштів.

Тим часом дрібні фермери заявляють, що «не хочуть державних дотацій». Вони в них просто не вірять. Мовляв, більшість дрібних та середніх аграріїв не розуміє, за яким принципом держава ділить державну допомогу, адже кошти до них просто не доходять. Їх ділять ті, хто ближче до «корита». Про це вони заявили в селі Ольгопіль Чечельницького району Вінницької області під час круглого столу на тему «Гектари золотовалютного запасу. Земельна реформа очима практика», ініціаторами та співорганізаторами якого стали місцева агрофірма Ольгопіль та газета «День». До речі, почувши про наш намір провести таку дискусію, участю в ній зацікавився голова парламентського комітету з питань аграрної політики і земельних відносин Григорій Калетник.

Так само керівники дрібних і середніх фермерських господарств не вірять і в добрі наміри держави щодо скасування мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення. Найбільше їх лякають латифундисти і рейдери. Мовляв, розпаювання за схемою «шахової дошки», якою сьогодні «нарізана» карта українських чорноземів, робить «рекетирам» величезну послугу. Шахраї легко зможуть шантажувати фермера, викупивши в селянина пай посеред орендованих господарством земель. Натомість латифундисти, попереджають фермери, якщо держава законодавчо не обмежить їх апетити, знищать їхні дрібні господарки, й більше того — «умертвлять» українське село. Детальніше про ці та інші питання, які сьогодні лякають українського фермера, — нижче прямою мовою учасників круглого столу.

Нам було важливо створити дискусійний майданчик, так би мовити, «в полі», зібрати тих, кого, на нашу думку, найбільше зачепить земельна реформа, й тих, кого сьогодні, на жаль, найменше чують наші чиновники. Ціна «земельної реформи» насправді дуже висока, й із часом вона лише зростає. Необачний крок може назавжди позбавити нас не лише шансу стати аграрним світовим лідером (передумови до чого нам дані природними умовами), але й зробити заручниками свого ж «багатства». Тож, реформуючи агросектор, нам не можна припуститися тих помилок, які призвели до втрати в 1990-х роках українцями конкурентоспроможної промисловости. Дуже важливо дослухатися до голосу практика.

Анатолій ПАЧЕВСЬКИЙ, керівник фермерського господарства Калинівського району, Вінницької області:

— Усі питання в земельній реформі звелися зараз лише до продажу землі. Як на мене, треба підходити до цього питання глибше і ширше. Які болячки в цьому закладаються? Чи можливо відтермінувати рух землі? А за цей час удосконалити те, що було зроблено, виправити помилки, що були допущені на перших етапах реформ. Більше року тому ми мали зустріч, на якій був присутній екс-президент Леонід Кучма, і він визнав, що, проводячи земельну реформу, зробив багато помилок, які серйозно зашкодили аграрному сектору. Але й до сьогодні цих помилок не виправлено.

Найбільша прикра помилка, на мою думку, — це розпаювання за семою шахової дошки. Наша «шахова дошка» — єдина у світі, жодна держава світу не додумалася до такого абсурду. Я не знаю, як з таким «спадком» можна далі проводити реформу. 40% землі в «шахматці» тримає зараз спадкоємець, який живе у місті, і земля йому не потрібна. І уявіть, що буде, якщо він скористається своїм правом та продасть землю. Отам посеред господарства з’явиться клаптик землі «іншого» господаря, там. Це ідеальна схема для рейдерського захоплення господарства. Ця «шахівниця», якщо її не виправити, зруйнує малі та середні господарства, які на своїх плечах сьогодні тримають не лише виготовлення продукції та тваринництво, а й всю соціальну сферу села. Піде знищення сіл. І ні для кого не секрет, що 16 — 18 сіл сьогодні просто зникає з карти України. До речі, це ті села, де працюють великі аграрні холдинги. Останні — теж дуже серйозна болячка. Мій особистий прогноз такий: через вісім-десять років холдинги розваляться, але за ці вісім-десять років вони нароблять багато шкоди.

Ще одне непродумане питання — це «безземельне» покоління. Є 40% спадкоємців, які мають землю, що в принципі їм не потрібна. А є 40% нових людей, які не мають землі, але хочуть на ній працювати. Зараз вони вступають в орендні відносини. Ті, хто працює на землі, виробляють продукцію і дають «спадкоємцям» орендну плату. І от уявіть ситуацію — спадкоємець продає свою ділянку. А що буде з тим, хто трудився на цій землі? Він залишається без прав? Як наслідок, на селі може сформуватися величезне протистояння. Люди підуть з вилами один на одного. І на це треба зважати.

Я дуже детально ознайомився з реформою Столипіна. І можу точно вам сказати, що окремі її нюанси закладені й у цю нашу сучасну земельну реформу. Але ж ми знаємо, що Столипінська реформа зазнала краху. Більше того, вона стала однією з причин, які прискорили революцію 1917 року.

Моя особиста думка — десять років взагалі не ставити питання про відкриття ринку землі, а працювати над удосконаленням чинного законодавства, зокрема з оренди. Та коли вже нам дуже кортить той ринок, то перш ніж його відкривати, треба знати, чого ми прагнемо — розробити концепцію розвитку сільського господарства хоча б на 15 років.

Я маю два варіанти розвитку земельної реформи. По-перше, землю має скупити лише держава. Зараз розвинуті країни світу йдуть саме таким шляхом. У США в державній власності вже перебуває 60% земель сільськогосподарського призначення, у Великобританії — 90%, навіть у Німеччині вже близько 60% земель придбані державою. І по-друге, нам треба створити Державний земельний банк. Але функція державного земельного банку має полягати в тому, щоб давати кредити. Немає грошей для цього. Водночас ми щороку чуємо, що на сільське господарство виділено 10 — 15 мільярдів, але ми їх не бачимо. Ці гроші розбирають латифундисти. Не давайте їх. Киньте ці 10 чи 15 мільярдів у земельний банк для початку, і нехай він за ці гроші купує землю. А тоді нехай держава надає ці землі в оренду.

Василь ТАРАСЮК, керівник фермерського господарства Тростянецького району, Вінницької області:

— Хто матиме прерогативу в отриманні кредитів від Державного земельного банку? Усі зможуть чи лише певне коло визначених осіб? Якщо земельний банк викупить цю землю, то хто матиме право її викупити? Відповіді на ці питання для нас є дуже й дуже важливими сьогодні. Ми добре навчені прикрою практикою дотування сільгоспвиробника. Буквально минулого року всі дотації на тваринницьку продукцію були акумульовані в певних руках, а ми, дрібні та середні фермери, якраз цих коштів не отримали. Отримали ті, хто був ближче до влади і хто мав на це вплив.

Мені смішно чути, коли кажуть, що ми не продаватимемо землі іноземцям. Ми все не хотіли продавати іноземцям. А втім, де зараз нафтопереробна промисловість, у кого наші заводи, фабрики? Чому сьогодні білоруське паливо та білоруське добриво дешевші, аніж українське?

І ще одне — 1% податку на землю. Ніхто з нас не проти цього. Але треба рахувати, скільки вже накручено цих податків. Минулого року приймали закон про податок на дороги. Ухвалили цей закон. Включили цей податок у ціну солярки, а ми, аграрії, зокрема моє господарство, спалюємо сьогодні близько 400 тонн на рік. От вам і податок. Як мінімум 800 тисяч гривень — накрутили. Сьогодні КМУ ухвалює постанову підняти ціну землі в 1,756 разу. Оце порахуєш, а потім думаєш — кидай торгувати, бо нема вже чим здачу видавати.

Зараз я займаюся тваринництвом, переважно свинарством. Із 500 голів довели до 4,5 тисячі. А сьогодні я думаю, навіщо воно мені? Молоко, м’ясо в Україні не окупається. У нас зараз мільйонні збитки. То хто дурний буде тих свиней тримати? Раніше нам за один кілограм цукру давали кілограм солярки. Сьогодні я за літру солярки повинен дати два кілограми цукру. Змусите мене сіяти буряк? І ви хочете сказати, що знайдеться хтось чесний і порядний, хто після цих підрахунків захоче купити землю в селі?

Микола ПАНАСЮК, голова обласної ради сільгоспвиробників Вінницької області:

— Сьогодні робиться не ринок землі, а продаж. Усі, хто тут сидить, ніхто з нас не купить землю. Тоді для чого продавати землю? Ми, коли продали фабрики й заводи, роздержавили їх. Для того щоб земля була у двох-трьох руках, її треба роздержавити, продати, і вона знов опиниться у двох-трьох людей.

В усьому світі підтримують сільську місцевість, усі дотують сільське господарство. Лише в нас хочуть відбудувати село за рахунок села.

Микола СОРОЧАН, керівник фермерського господарства Кодимського району Одеської області:

— Проблему агрохолдингів я вирішив би таким чином: латифундистів треба зобов’язати брати на роботу людей із села, землі якого вони орендують. Я не реєстрував би їм права власності й навіть оренди, якщо понад 30% їхніх працівників проживає за 30 кілометрів від сільської ради, де розташована земля. Тоді село не буде гинути.

По-друге, ми всі знаємо, що всі ці агрохолдинги не хочуть займатися тваринництвом, соціальною сферою села... От взяли вони землю, хай займаються нею, але тоді хай держава не дає їм фіксований сільськогосподарський податок, їх треба позбавити сьогоднішніх «тепличних умов», забрати в них акумуляцію ПДВ. Ці умови треба дати тим підприємствам, власники яких працюють і живуть у тому селі, землі якого орендують. Світом править інтерес: хочуть без тваринництва, хочуть людей із 14 поверху привозити до землі — нехай, але хай працюють тоді на загальних умовах.

Щодо заборони продажу землі іноземцям, хочу вас запевнити: її можна обійти у два кроки. Є лазівка: землею можна заволодіти через процес «розірвання шлюбу».

Юрій ЯЛОВЧУК, керівник фермерського господарства Великомихайлівського району Одеської області:

— Нас влітку чекає великий футбол. Із державної кишені цей проект витрусив багато мільярдів. Будемо півроку грати в футбол. Потім будемо готуватися до виборів, що теж немало коштуватиме державному бюджету. А тепер скажіть: ми ще третій такий «фундаментальний» проект потягнемо? Та ні. Тому що, думаю, всі це розуміють, курс долара підніметься. І піде після виборів нестабільність. І якщо ми в таких умовах почнемо продавати землю, то віддамо її за копійки. Всі так переживають за ту бабцю на селі. Давайте викупимо в неї той пай за «щербату» копійку, за яку вона собі нічого не купить, а якщо й купить, то підніме китайську промисловість — візьме пральну машинку чи ще щось. Україна зиску від цього ніякого не матиме.

От зараз мої колеги кажуть: ми повинні продати землю державі. А ви скажіть мені, хто така держава? От продадуть люди з мого села землю в державний банк, вона до мене вернеться? Та в жодному разі! Та не зможе держава з цим впоратися! Вона з латифундистами навела сьогодні порядок? Тільки зараз ми розказуємо, що от, дивіться, які погані холдинги, які позбирали тисячі гектарів землі... А де ж ви були, шановні депутати, коли все це відбувалося?

Щоб не було оцих порожніх балачок, ми повинні цю тему на 3—5 років закрити. Підготуватися до цього треба. Якщо ми почнемо з 1 січня продавати землю, ми наламаємо таких дров, що потім не позбираємо. Звичайно, нам сьогодні розказують, що ще п’ять років мораторію, й латифундисти заберуть всі землі. Невже держава не має сил цьому протистояти?!

Я дуже прошу, давайте не будемо спішити. Ми вже із заводами поспішили, і що? До нас у село приїжджали «хлопчики» скуповували ті майнові сертифікати. Ми питали: для чого? Так треба — казали. А тепер ми подивилися, на що то треба було.

Ми сьогодні працюємо на землі. Ми хочемо підняти господарство, підняти врожайність, надої молока тощо. Моє господарство вже три роки не розвивається. І гальмую його я, й не тому, що погано господарюю. Врожаї ми отримуємо добрі — 90 центнерів кукурудзи з гектару, 70-80 центнерів пшениці. Я боюся розвиватися, займатися тваринництвом. Воно в мене є. В мене сьогодні — 1000 голів свиней на 2,8 тисячі гектарів землі, й є 450 голів великої рогатої худоби. Але я боюся розвивати цю справу далі. От я куплю комплекс, а що далі? Хто мені гарантує, що після 1 січня 2013 року в мене будуть стабільні умови роботи? Техніка для сільського господарства дуже дорога. Щоб купити оприскувач, треба вкласти, як мінімум, 2 мільйони гривень. Ну, є в мене зараз на це гроші. Куплю я його. А куди я на тому оприскувачі з 1 січня поїду?

Щодо питання латифундистів і працевлаштування. Я — латифундист. У мене в господарстві, при тому що я веду економічно не вигідну політику, на 2,6—2,8 тисячі гектарів землі, на 1000 голів свиней і 450 ВРХ працює 90 людей. Це зовсім нерозумно. Але я в цьому селі народився, ріс, живу, працюю, тут моя родина від діда-прадіда, то й тримаю я людей на роботі. А прийде латифундист, і що? Тваринництво не треба, то не треба... Працюватиме максимум 10 людей. От ви кажете: не менше 70% з того села. І порахуйте. Буде працювати семеро людей із села, і що?

Ми сьогодні повинні відверто сказати, кому й для чого потрібна земельна реформа. Як на мене, все це задумано для того, щоб 5—10 людей отримали землю. Сьогодні іноземці не мають права купувати землі. І що? Більшість у ВРУ є? Є. Через рік-два приймуть закон, і вся земля піде за кордон, але вже не за копійки, за які її продали селяни, а за пристойні гроші.

Павло КАЛЕНИЧ, керівник фермерського господарства Чечельницького району Вінницької області:

— Ще декілька років тому я був противником мораторію на продаж землі. Але сьогодні я дивлюся на те, як у нас працюють орендні відносини, й мені страшно. Зараз я маю право продати своє корпоративне право земельних відносин із власником землі, яку я орендую, і не питати в людей згоди. Оце — бич. Реформа розпочалася, й її треба закінчувати. Сказали букву «А», то треба й «Б» сказати. Я читав той варіант закону, який пропонувався раніше, й те, що було прийнято в першому читанні, — це дві великі різниці. Важливо зробити сьогодні так, щоби не було бучі на селі. Є приклади, коли в селі живе самотня, немічна людина, вона — власник земельного паю. Вона має право його реалізувати. Має?

Те, що мають бути фізичні особи покупцями — це однозначно. Хоч як би там було, ми повинні формувати господарів на селі. Сьогодні їх немає, завтра — з’являться. Але для фізичних осіб покупців ще треба п’ять років мораторію. А в цей час хай землі купує держава. А потім своїм рішенням сільська рада (через п’ять років мораторію) дає дозвіл тим господарям, які працюють на землі. А за цих п’ять років треба навести порядок у земельному законодавстві. 70—80 років нас виховували в колективізмі, тому ми поки не готові індивідуально брати ризики й купувати землю.

Iван СПОРИШ, керівник сільськогосподарського підприємства в селі Високе Томашпільського району Вінницької області:

— Я сьогодні у своєму районі залишився один фермер, який ще не віддався інвестору. Вже 24 роки я працюю на землі, неодноразово брав участь у різних зібраннях з питань аграрної й земельної реформ. От і минулого року був на парламентських слуханнях із земельної реформи. Ніхто з виступаючих у залі, ніхто з присутніх не сказав за те, щоб зробити вільний продаж землі. Давайте приймемо нормальні закони й наведемо порядок, а потім уже будемо скасовувати мораторій.

Невже держава сьогодні не може нічого зробити, щоби та селітра не була по 3,4 тисячі гривень за тонну, тоді як пшениця — 1,7 тисячі гривень. Ми по 1 гривні за кіловат платимо за електроенергію. Й ми бачимо, що наше Вінницьке обленерго продали за третю частину його вартості, й така тиша, що ніби й байдуже.

Насамперед держава повинна звернути увагу на те, щоб селянин молоко, м’ясо, зерно, буряк, та будь-що, продавав по нормальній ціні. Мабуть, кожному в селі відома ситуація, що бабка, живучи на пенсію в 700 гривень в місяць, не може продати свої горіхи. Зараз кілограм горіхів — 20 гривень, тоді як раніше коштував 60 гривень. А чому? Тому що ми не можемо вивезти горіхи через кордон. Це ж сміх.

Олександер КОВАЛIВ, радник голови Аграрного союзу України:

— Для того, щоб було прозоро, треба з-під стола витягнути руки й покласти їх на стіл. Земля — не голка в сіні. На кожну територію, на кожну земельну ділянку є відповідні плани та проекти. От треба їх витягнути зі столу й реалізовувати.

У світі переважно ніхто не продає «голу» землю, продаються ферми. Тому й не виникають такі питання, як «Що я робитиму з худобою і технікою, коли хтось купить пай?». В Україні, на жаль, сьогодні не сформовані цілісні господарські одиниці. Великі чи маленькі, які би вели господарство й могли вступати в ринкові земельні відносини. Над цим треба працювати. Коли ми видавали папірчики й хотіли дати людям волю, щоб вони зробили з цим усе, що хотіли, нічого не відбулося. Сертифікати пролежали в сейфах. І тоді на галоп замінили сертифікати на держакти. І що від того змінилось?

Механізм реформи у нас є закладений. Основне — це землеустрій. Виходячи з природнокліматичних умов, потреб регіону і побажання людей приймається стратегія розвитку земельних відносин. А от цього не було зроблено.

Чому цей законопроект «Про ринок земель» не можна приймати? Бо написаний він для всіх земель, а мораторій — тільки на землі сільгосппризначення. Раз так, то нам потрібен закон на землі тільки сільгосппризначення, тому з цього закону, де наплутано все, треба прибрати третю главу, де прописано норми про обіг земель сільгосппризначення, а написати, що обіг земель сільгосппризначення регулюється окремим законом, і до цього закону треба багато чого іншого. До сьогоднішнього дня немає мети і траєкторії нашого руху. Ми повинні виписати, що ми хочемо від земельної реформи.

Геннадій НОВIКОВ, голова Агарного союзу України:

— Я прихильник жорстких обмежень концентрації землі в одних руках. Я неодноразово був на зібраннях, де обговорювалося це питання. Брав участь у дискусії, до якої були запрошені власники наших агрохолдингів. Вони довго розповідали про те, що, наприклад, цукровий завод не може працювати, якщо біля нього немає декілька тисяч гектарів землі, бо, бачте, фермери не сіють потрібний їм цукровий буряк у достатній кількості. А ви платіть фермерам нормальні гроші, й вони сіятимуть. Розповідали і про свою соціальну відповідальність... Але точно Вам скажу: немає соціальності в тому бізнесі, керівник якого не живе в тому селі, де він працює. Це дуже бажаний критерій. Ми пропонуємо встановлювати обмеження для агрохолдингів не лише на купівлю землі, а й на оренду. Є пропозиція виписати термін, за який кожен господарюючий суб’єкт, який сьогодні перевищує цю норму, повинен привести до норми. Тому що кожен вкладає кошти й має розраховувати якусь перспективу.

Ще 10 років тому, коли руйнували колгоспи, казали, що фермер врятує ситуацію. І банки вкладали величезні кошти в те, щоб «розвалити» ці колективні господарства. Тепер розказують, що найкращий розмір і форма господарюючого суб’єкта в агросекторі, — це ті, які були в Радянському Союзі. Тоді нам не вистачило сил зберегти те, що ми мали. Зараз нам треба зробити крок, і бажано зробити його вперед, а не назад, куди нам «заспівують». Можна залишити невирішеним питання ще рік-два, і п’ять, але за цей час треба не сидіти склавши руки, як це робиться у нас, а працювати над усуненням проблем, які заважають реформі. Ми вже відкладали мораторій на 10 років. І що? За цей час ми нічого не зробили.

Гарантія землекористування є основою руху вперед. Ми переконані — в майбутньому основною формою взаємовідносин на селі повинна стати оренда. Але гарантована оренда. Фермеру потрібні довгострокові гарантії на землю, на якій він працюватиме. Інакше працювати ніхто не буде. Господарю, який хоче займатися тваринництвом, треба впевненість у землі як мінімум на 15 років.

Ми хочемо побачити чіткий план розвитку агросектору в країні. Азаров сказав, що ми хочемо зберегти оце, а холдинги — розвалити. Добре, але ми повинні чітко в державі визначити, що ми бачимо сільське господарство в такому вигляді — одноосібних, фермерських господарств, тощо. Ми маємо чітко розуміти граничний розмір господарства, яке хоче бачити держава, і вже тоді в Закон «Про ринок земель» ми запишемо систему, яка б надавала можливість розвиватися саме таким господарствам, а не інакшим.

Григорій КАЛЕТНИК, народний депутат, голова парламентського комітету з питань аграрної політики:

— Ми ввели в Закон «Про ринок земель» значну кількість обмежень. Викинули всілякі розмови про те, що суб’єктами ринку землі в Україні може бути хтось інший, окрім громадян України. На останньому парламентському комітеті внесли у Закон «Про ринок земель» більше тисячі поправок. І вже в статті 3 цього закону чітко записали, що покупцем української землі може бути лише громадянин України як фізична особа. До другого читання йшла потихеньку ще одна формула, щодо фермерських господарств. Але фермер як орендар землі і фермер як власник фермерського господарства — це все-таки юридична особа. І для чистоти розуміння, що ні через кредитні лінії, ні через зв’язки із банківськими структурами, в яких сьогодні крутиться переважно іноземний капітал, ми не зробили знову ж якусь прогалину, яку могли б використати для того, щоб оминути формулу «громадянин України», ми домовились, що в Верховну Раду на голосування будемо виносити тільки одного покупця — це громадянин України, а далі — органи місцевого самоврядування в межах земель комунальної власності, органи виконавчої влади — районні, обласні державні адміністрації в частині тих земель, які є для вирішення державних і регіональних потреб. А також — державний земельний банк, по якому є дуже серйозні питання і за, і проти. Й саме він сьогодні є одним із чинників, які гальмують винесення в зал законопроекту. Адже його винесення потребуватиме й прийняття його як закону. Повернення на додаткові треті-четверті читання вже знівелює всю роботу. Бо потім ми вже можемо втягнутися у безліч нових поправок. І їх вже буде не тисячу, а чотири і п’ять тисяч і більше. Кожен, кому не лінь, може захотіти проявити свою «творчість» у внесенні поправок до закону. І не завжди ці правки можуть бути професійні. З огляду на наближення до жовтневих виборів ми можемо очікувати надмірного накопичення матеріалу, будемо просто втрачати час, а нічого корисного він не принесе.

Державний земельний банк, з одного боку, має великий позитив. Ми йому вписали в комітеті надання кредитів не вище 5% до ставки Нацбанку. Тобто у той час, коли всі комерційні банки отримують фінансування від НБУ під 7—8%, то земельний може підняти цю ставку не більше як 5%. Є величезний позитив від того, що такий банк з’явиться й буде фінансувати виключно сільськогосподарські підприємства. І це дуже добре, що у Державного земельного банку є бажання купити цю землю в людей, які довіряють державі та хочуть продати свій пай саме державі, а не комерційній структурі. Але щодо того, як хочуть розпорядитися цією землею, поки порозуміння у нас нема. Ми не досягли того консенсусу, щоб сказати, що так — кожен має право отак і отак розпорядитися. І намагання збільшити можливості розпорядження володіння землями, які можуть надійти до Державного земельного банку, є сьогодні серйозною і неподоланою перешкодою.

Продовження постійного мораторію на продаж землі й сформувало сьогодні латифундії, тіньовий обіг земель й інші негативні питання, зокрема й щодо розвитку територій. У нас у законі про оренду землі є така норма: орендар землі має пріоритетне право на її покупку. Це призвело до того, що іноземці закривали очі на ефективність господарювання. Вони давали мільярдні кредити з розрахунку на те, що чим більше буде земель в оренді, тим більше буде можливість купити її. Сьогодні нам треба ці норми розвести — забрати з закону про оренду землі. У Законі про ринок земель ми всі пріоритетні права прибрали. Дійшли висновку: якщо ми залишимо для когось це пріоритетне право (чи для держави, чи для органів виконавчої влади), то потім через наших чиновників буде дуже важко достукатись, щоб здійснити обіг землі.

Сьогодні йдеться не про продаж землі. Адже цей законопроект не про продаж землі, як його часто називають. Цей закон — своєрідна земельна конституція — включає в себе весь комплекс земельних питань. 1992 року ми вже провели перший етап цієї реформи. На другому етапі, 1996—1999 роки, ми видали сертифікати, розпаювали землю і вона стала приватною. А якщо є приватна власність, то вже треба вирішувати: або репреватизувати землю і повернути в державу, або ж дати законодавче поле для її регулювання, що дало б можливість правильно передавати землі за межами. Це питання не вирішене ще й досі. Призупинилося воно за попереднього уряду, коли було сказано, що повинен бути аукціон. Сказали аукціон, а порядок так і не прописали. Ось уже четвертий рік. За цей час земля має заростати бур’янами? Ні. На місці ви знаходите, яким чином працювати на ній. Але все це робите незаконно. Отже, виходить, що ваші добрі дії на місцях (щоб ця земля не заростала бур’яном і використовувалася), якщо місцева влада дасть команду, прокуратура визнає незаконними.

Інша річ, що не всім вигідні ті законодавчі норми, які ми пропонуємо. Ми зустрічаємося з холдингами. То вони такого наговорили, що страшно. Я гадав, що хоч фермери нас підтримають. Аж тут раптом Президентові на мене надходить скарга за підписом Асоціації фермерів про те, що ми душимо їх, що заставляємо давати 1% на розвиток сільських територій.

Сьогодні в мене в комітеті майже однакові стоси листів «за» і «проти» продажу земель. Потрібно, щоб ми почули одне одного.

Ми сьогодні зустрічаємося з іноземцями. Вони теж підтримали наші агрохолдинги й написали Президентові листа, що такий закон про ринок землі не підходить. У Франції є обмеження у власності землі — 150 гектарів, або 150 гектарів плюс оренда. Чому ж, якщо ми ставимо обмеження — 10% сільськогосподарських земель в районі не можуть бути в руках однієї особи, — у вас це викликає обурення. Світовий банк заявив на нашій останній нараді, що ми не будемо фінансувати, якщо ви введете обмеження 100 тисяч гектарів землі в оренді однієї структури. «Ми перекриємо фінансування всім вашим структурам». Ну, і що це за підходи? Ми намагаємося знайти порозуміння і зі Світовим банком. Легко сказати, що раз так, то і не дуже хотілось. А гроші де взяти? Тому ми знаходимо порозуміння. Ми великою мірою залежні, бо хочемо інвестицій. Але це ж зовсім не означає, що ми маємо здати національні інтереси, бо хочемо інвестицій.

Щодо спецумов оподаткування агрохолдингів. Ми вже доопрацьовуємо в комітеті цей момент. І я гадаю, що це буде черговим інфарктом для керівників агрохолдингів. Ми хочемо запропонувати уряду, щоб агрохолдинги, які мають велику економію не тільки від того, що вони відмовились від капіталоємних культур і тваринницької продукції, особливо молока, а тому що в них побудовано схему мінімізації податків, бо в нього немає додаткової вартості між тим, хто посіяв цукровий буряк, зібрав, продав на завод, зробив цукор, продав його. А у нього аж до «цукерків» йде одна лінія. Величезні вертикально інтегровані структури, по суті, не збільшують бюджет. Їм потрібно бути на загальному режимі оподаткування, а не користуватися пільгами.

150 гривень з гектара — це 1% нормативної вартості оцінки землі? Більше. От Павло Євгенович на розвиток села дає 150 гривень. А я приїжджаю в тисячі сіл, і до мене відразу — допоможіть, нам треба відкрити ще одну групу в дитячому садочку, а нам треба 40 тисяч гривень. Хто у вас орендує землі в селі? Косюк. Скільки гектарів? 2600 гектарів. За два роки допомогли селу 20 тисячами гривень. І вони не знають, куди його поставити. А тепер 2600 гектарів помножте на 100 гривень. Скільки треба, щоб у рік допомагало господарство селу — на 260 тисяч гривень. Так одна річ 100 гривень з гектара, а інша — 260 тисяч, і відкрити не лише одну групу, а купити туди нові меблі, відремонтувати школу, зробити дорогу. А тут звикли, що щось дадуть — спасибі. Так тому ми й прописуємо, щоб це не було за «спасибі», щоб допомога в 20 тисяч гривень не була великим досягненням для підприємства, яке орендує в районі 20 тисяч гектарів землі. Це він зможе дати ці 10-20 тисяч гривень зверху до того, що зобов’язаний сплачувати на розвиток територіальної громади, яка входить до сільської ради — 1 % від нормативно грошової оцінки землі, 3% — людям і 1% — на розвиток.

От мені закидають — ви прийшли, щоб розвалити агрохолдинги. Я не заперечую — мені приємнніше розвалити агрохолдинг, ніж те, що латифундисти сьогодні роблять села мертвими. Працюйте так, щоб люди були про вас хорошої думки. Я пропонував — давайте ми не будемо вводити в законі обмеження на оренду землі, але нехай люди зараз переукладуть договори. Категорично відмовляються.

Будь-яка поспішність із цим законом є абсолютно недоречною. Коли ми підійшли до фінальної частини законотворчості в земельній реформі, підготовки законів про ринок земель, я поставив собі на стіл увесь архів з царських часів законів про землю, а зверху у мене — книжка про Столипіна і його реформу. Допустити якісь неправильні дії із основним законом про землю буде дуже і дуже неправильно.

Якщо у нас вистачить розуму розглядати Закон про ринок земель професійно, гадаю, в цьому зараз головна причина у ВРУ, бо в основному всі виступи починаються з розрахунку на певний округ, на певну політичну силу тощо. Тож, якщо ми зможемо, ми будемо вносити, а ставити на друге читання, щоб розпочати перетягувати «симпатії», то звичайно ж, так не буде.

P.S. «День» звернувся до агрохолдингу, прізвище власника якого було згадане під час круглого столу, щоби там прокоментували ситуацію.

Нам відповіли, що підприємство добре усвідомлює свою соціальну відповідальність перед територіальною громадою, землі якої орендує, й дотримується її. За підписом директора ПрАТ «Зернопродукт МХП» до редакції надійшов лист, уривок з якого ми публікуємо нижче:

«На Ваш лист щодо критичних висловлювань під час виїзного круглого столу в с. Олігопіль Вінницької області стосовно діяльності аграрних підприємств ПАТ «Миронівський хлібопродукт» повідомляємо.

ПрАТ «Зернопродукт МХП», яке є одним з аграрних підприємств ПАТ «Миронівський хлібопродукт», орендує біля 120 тис. га землі в Вінницькій, Хмельницькій, Черкаській, Житомирській та Тернопільській областях.

З першого року оренди землі ПрАТ «Зернопродукт МХП» на відміну від своїх попередників (сільгосптоваровиробників-правонаступників КСП, фермерів) та поряд діючих агроформувань (в т. ч. фермерів) виплачує більшу на 20—30% (в натуральному еквіваленті) орендну плату, змушуючи тим самим інші агропідприємства також підвищувати натуроплату за оренду землі.

Нарахування орендної плати за оренду землі в товаристві здійснюється в розмірі 3% нормативної грошової оцінки землі. За 2011 рік товариство розраховувалося за оренду земельних часток (паїв) зерном за середньою ціною 908 грн/тонну, при ринковій ціні більше 1 500 грн/тонну.

Отже, при перерахунку вартості зерна по ринкових цінах реальна орендна плата становила не 3, а не менше 4,7%.

Вступаючи в права оренди землі, ПрАТ «Зернопродукт МХП» чітко усвідомлює, що праця на землі — це не тільки аграрні технології, впровадження високопродуктивного та технологічного обладнання, це і робота по навчанню персоналу, створенню комфортних та безпечних умов праці, а також допомога у розбудові та підтримці соціальної інфраструктури сіл, допомога у вирішенні проблемних питань як окремих працівників підприємства, так і окремих мешканців сіл.

Тому значну увагу ПрАТ «Зернопродукт МХП» приділяє благодійності і спрямовує на це значні кошти свого бюджету. При виникненні проблеми щодо фінансування різних соціальних заходів сільські ради звертаються, в першу чергу, до товариства...»