Життя «під варягами»

А ще вісім років тому тут, на одному з найбільших підприємств Волині виготовлялося 8,6 млн. штук конічних і понад 13 млн. штук карданних підшипників. Прибутки — іншим на заздрість.

Тож шведська підшипникова компанія SKF знала, що купувала. Фонд держмайна відкоригував план приватизації. Готували завод на сертифікатний аукціон — «переграли» на некомерційний конкурс. Виграла його SKF і отримала державний пакет — 28%. Але це не влаштовувало сучасних варягів. Ще до закінчення конкурсу вони через посередницьку фірму почали скуповувати акції підприємства. За три тижні було придбано 48% акцій, працівники та колишні працівники заводу одержали за них 8,5 млн. грн., із задоволенням розлучившись зі своїм правом власності на частку держмайна. Керівники підприємства мали 11% акцій і також добровільно позбулися їх.

Минув рік у системі концерну SKF. Чи краще «під варягами»? Вони, до речі, свої інвестиційні зобов’язання на цей період виконали. Перший заступник генерального директора — директор фінансів і проектів ЛПЗ Матс Робертсон охарактеризував стан справ так:

— Торік у нас було заплановано інвестувати $6,5 млн. Більшу частину цих грошей ми мали намір використати на устаткування та поліпшення процесів виробництва. Однак вийшло інакше. Майже всі кошти пішли на сплату податків і зарплат. Так далі тривати не може. Ми очікували кращих результатів.

І справді торік на одну гривню зарплати сплачено 1,25 грн. податків. Окрім того, підприємство-гігант стогне під власною вагою. Його площа 70 гектарів. За радянських часів до кінця не добудували, однак створили інфраструктуру, розраховану на повну проектну потужність. Утримувати її — це величезні затрати. Крім того, підприємство орієнтоване на споживачів із Росії, Білорусі й України. Остання підшипників не бере майже зовсім, дві перші спроможні розраховуватися лише за бартером. Після серпневої кризи ці розрахунки нерідко здійснюються через арбітражний суд. Отже, належного збуту немає. Не залагоджено стосунки з місцевою владою: ЛПЗ обігріває своїми потужностями цілий мікрорайон Луцька, а кошти місто не повертає. Борг сягнув 2 млн. грн.

Ще про одну проблему, можливо, найголовнішу, розповів заступник генерального директора із соціальних питань Юрій Сивенко. Наші робітники не звикли вироби класти — вони їх кидають. А двох мікроскопічних пошкоджень на комплекті роликів досить, щоб був забракований увесь виріб — при експлуатації він дає надлишок шуму. Крім того, шведів дуже дратує, що наші робітники у зміну працюють щонайбільше 4 години, решту часу перекурюють або ходять сюди-туди. І от наслідок: на такому ж німецькому підшипниковому заводі «Люхов», де працює 1 тисяча осіб, за добу виготовляється 120 тисяч штук підшипників. На ЛПЗ зайнято 2900, але продукція — 360 тисяч підшипників... на місяць.

Отож SKF заявляє, що так жити не можна. Цього року інвестиції компанії підуть лише на вдосконалення виробництва та реструктуризацію підприємства, а не на проїдання. Виробництво зосередиться на окремих площах, інші будуть законсервовані або ж виведені з експлуатації. Створюється нова модель підприємства. Останнє пов’язано не з бажанням зекономити на українцях, а з вузьким ринком збуту продукції.

Тим часом перед тими, хто залишається на ЛПЗ, ставиться завдання працювати за світовими стандартами. Цього вимагають і варяги, і сама дійсність, до якої нам, і досі радянським, так тяжко звикати.