Знайомтеся: Фаворитка, Астарта, Хуртовина...

Цього тижня в Україні та й в усьому світі відзначаються Міжнародні дні поля — традиційне професійне свято хліборобів, для якого не випадково обрано саме дати з 21 по 23 червня. Вже  більше місяця як відсіялися, і тепер добре видно, що і як кидали в землю, бо колос, тугий та важкий чи млявий та кволий, — то найкращий інформатор про хліборобську майстерність та її науково-технічне забезпечення. А попереду жнива, і треба так їх провести, щоб ані зернини не висипалося на землю, не згнило під дощем.

Словом, День поля в Україні можна присвятити роздумам, ба більше — філософії хліборобства і хліборобів, які годують країну та ще ледве не півсвіту. А водночас і проблемам. Як розповів «Дню» директор Інституту фізіології рослин і генетики, герой України Володимир Моргун, маленькі Нідерланди, у яких лише 2,3 мільйона гектарів посівних площ, заробили торік на рільництві 10 мільярдів доларів, а ми, маючи 32 мільйони гектарів, лише 18 мільярдів. І все через те, що ми продаємо сировину, а вони — товари з високою доданою вартістю.

«Для України цілком реально вдвічі підвищити врожай зернових культур», — сказав «Дню» під час огляду сортових ділянок дослідного господарства Інституту фізіології рослин і генетики НАН України заступник директора інституту Микола Гаврилюк. «Ще десять років тому, за дорученням Кабміну, — вів далі вчений, — я був одним із розробників програми «Зерно України», яка передбачала нарощування виробництва зерна до 80 мільйонів тонн. Її було ретельно досліджено, науково обґрунтовано і обраховано. Виходячи з потенціалу застосовуваних сортів зерна, спроможності нашої тодішньої техніки, науки і сільськогосподарських виробництв, навченості кадрів, це вже на той час був для нас оптимум, тобто реальна норма».

Гаврилюк впевнений: час, що минув відтоді, не пройшов даремно. «Прогрес не зупинити, — відзначає він, і перелічує: — Прогрес ми маємо технічний, технологічний, генетичний. Ті сорти, які були в нас десять — п’ятнадцять років тому, забезпечували за рівних умов 5, 6 чи навіть 7 тонн із гектара. Потенціал нових сортів, зокрема озимої пшениці, виведених головним чином у нашому інституті, — 8, 10, 12 тонн зерна з гектара».

«Таким чином на сьогодні 80 мільйонів тонн — то вже не оптимум, а мінімум. Оптимальний варіант у межах 100 мільйонів тонн, —  упевнений вчений. — Йти до нього  недовго. Кадровий і ресурсний потенціал сьогодні зберігся. Ще трохи дихає наука. Треба лиш невеликий стартовий капітал для того, щоб цей процес прискорити. Країні потрібні деякі технічні, вже поширені в світі, нововведення, зокрема сучасні комбайни. Раніше вважалося нормальним, що один агрегат за сезон збирає врожай зі ста гектарів. Сьогодні навантаження у деяких регіонах сягає 300 — 400 гектарів на комбайн. Тобто продуктивність цих машин значно зросла, а строки збирання і втрати врожаю завдяки цьому істотно зменшилися. І так має бути скрізь». 

«Потрібні власні засоби захисту рослин, ефективні добрива і, головним чином, органічні, бо земля наша зараз шаленими темпами втрачає гумус, — відзначає аграрний академік і продовжує: — Колись в Україні, перед розвалом Радянського Союзу, на гектар ріллі вносили по 10—12 тонн органічних добрив. А сьогодні — практично нуль, бо 60 чи 65% сільгосппідприємств не мають не тільки жодної корівчини, а й навіть птиці».

«Вихід із цієї ситуації, — додає Гаврилюк, — розвивати не тільки систему органічного, а й біологічного землеробства й обробітку ґрунту, що включає  й застосування так званих зелених добрив, наприклад, приорювання ріпаку, свиріпи й будь-яких злакових, а краще — бобових  культур. Раніше перший укіс багаторічних трав ішов на зелений корм худобі, а другий приорювали, залишаючи землю на три місяці  визрівати під посіви озимини у вересні».

«Багато що дає й чергування культур у часі та просторі, тобто сівозміни, — відзначає доктор сільгоспнаук. — На жаль наші сівозміни насичені сьогодні тими культурами, зокрема соняшником, кукурудзою, соєю, які дають доходи, а пшениця — основна продовольча культура, особливо на півдні країни, не має площ і сприятливих попередників для оптимальної сівби.  Озима пшениця по стерні взагалі не може сіятися — це грубе порушення технології. Небажаним попередником є соняшник та навіть соя пізніх термінів збирання. В Степу для отримання максимального урожаю пшениці потрібно використовувати пар та, бажано, зрошувальні землі, в зоні Лісостепу та Полісся кращими є зернобобові сівозміни. Якщо усе це та дещо інше реалізувати у комплексі, то матимемо 100 мільйонів тонн зерна, з яких мільйонів 60 може піти на експорт, причому, після глибокої переробки. А це — додаткова вартість і нові робочі місця: й у місті, й, що особливо цінно, у сільській місцевості».

Тим часом учасники міжнародної конференції «День поля-2017», яку вже не перший рік проводить Інститут фізіології рослин і генетики НАН України,  мандрували (а з ними й «День») супіщаними й порепаними через засуху землями виробничо-дослідного відділу інституту та не без захоплення розглядали нескінченні мальовничі селекційні ділянки й  насінницькі посіви, які (усі без винятку), попри відсутність поливу, вражали густотою й доглянутістю пшениці.

«Фаворитку вам представляти не треба, — розповідав про відомий сорт пшениці, котрий отримав титул «Національний стандарт», старший науковий працівник інституту Володимир Оксьон, — це геніальний сорт, який поставив рекорд України з урожайності, один із лідерів, що в державному сортовипробуванні, що у виробництві. У Черкаській області отримано у виробничих умовах понад 13 тонн із гектара. Фаворитка входить у першу п’ятірку за  обсягом зайнятих посівних площ в Україні й для хороших господарів скрізь забезпечує рекордні врожаї».

«Сорт Астарта, — продовжує екскурсію науковець. — Селекція йде у різних напрямках, але найперше — це створення абсолютно нової геноплазми. І селекціонер, якщо натрапляє на певну геніальну плазму, все життя потім намагається її поліпшити за окремими ознаками. Поліпшенням Фаворитки є Астарта. Цей сорт близький до материнського за генетикою, але він продуктивніший за неї і краще адаптується до несприятливих умов. Надбавка за продуктивністю проти Фаворитки — 7—9 центнерів...

«Щодо Наталки, — оголошує Оксьон, — якщо хочете вирощувати якісне зерно, мати гарантовано не третій, а перший і другий клас, та є своя переробка на борошно і так далі, то цей сорт для вас. Вміст білка — понад 16%, клейковина 32 — 34%. Відмінний поліпшувач борошна. Сорт Хуртовина — він на той випадок, якщо ви запізнюєтесь із посівом і маєте поганого попередника. За невибагливістю до умов зимівлі та засухостійкістю — це ідеальний сорт. Підходить до різних зон і, особливо, до умов українського степу». (Що далі йдемо, то кращі й кращі сорти, відзначає хтось із учасників Дня поля).

Ця оцінка наштовхнула «День» на запитання до директора інституту: чи зможе Україна увійти до клубу світових лідерів не тільки з експорту зерна, а й з експорту сортового насіння?

«Ми не можемо ставити перед собою такої мети, хоча наші науковці виконали б таке завдання, — відповів Моргун, — бо ми — державна установа, а держава нас майже не фінансує, не вважає необхідним, щоб ми провадили маркетинг нашої продукції — висококласного сортового насіння, яке насправді могло б бути цілком конкурентним і у Європі, і в обох Америках. На маркетинг нам не дали жодної копійки».  

«Щоб мої сорти були визнані у Франції, Німеччині та інших країнах, треба мати обігові кошти, мати валюту, — пояснює Моргун. — Бо процедура проведення наших сортів у реєстр іноземних держав дуже витратна. Чи можемо ми, скажімо, створювати сорти пшениці для Куби? Так, можемо. Але для цього треба мати науково-технологічні полігони, щоб «прицільно стріляти», тобто вивчити особливості клімату й земельного фонду та інші деталі. А в нас фінансування таке, що ми ледве зводимо кінці з кінцями навіть у межах України.  Більше того, рейдери, всупереч чинному законодавству, забрали значну частину нашої землі. Це обмежило наші можливості з проведення досліджень по селекції, вирощування насіння нових сортів для потреб держави. Тоді ми попросили допомоги у держави. І постановою Кабміну нам було виділено додатково дві тисячі гектарів. Та вже через кілька місяців, у квітні цього року, це рішення чомусь скасовано. Сумно...».

Сумну історію розповів «Дню» і Гаврилюк. З його слів, держава створила нову систему сертифікації рослин, хоча могла би не витрачатися на неї, а використати потенціал лабораторій  НАНУ та НААНУ. Тепер же усі селекційні організації країни, більшість яких на державному бюджеті, мають платити абсолютно непідйомні й не передбачені кошторисами кошти за сертифікацію насіння. Складається враження що в 2017 році інспектування посівів та сертифікація насіння залишається під загрозою зриву. А чим сіяти будемо?  

Не святковою була й бесіда «Дня» з нашим екскурсоводом Володимиром Оксьоном. Відповідаючи на запитання  про заробітну плату науковців, він скривився, наче вкусив зелене яблуко. «Зарплати, як і в інших інститутах, — сказав він і, наче виправдовуючись, подивився на дружину, яка щойно розповідала про двох своїх малюків. — Усі надбавки познімали, щоб підвищити мінімалку. Відтак ми змушені звільняти людей, бо держава не збільшила інституту, який із року в рік відчутно збільшує її сукупний дохід,  фонд зарплати, тож мусимо вишукувати такі-от «резерви».