Знехтуваний компроміс

«Дуже низький рівень» — так характеризує корпоративне управління в Україні Європейський банк реконструкції і розвитку в своєму звіті, присвяченому стану акціонерних товариств. Головним показником для такої оцінки стало те, що українські законодавці досі не змогли ухвалити закон про акціонерні товариства, тоді як у країні їх нараховується тридцять тисяч. Країна та її економіка гостро потребують норм корпоративного управління, які в усьому світі є важливими складовими ефективності виробничої та фінансової діяльності підприємств. Водночас у роботі українських акціонерних товариств ахіллесовою п’ятою часто є наглядові ради, які мають бути своєрідною передавальною ланкою між власниками та менеджерами. На практиці цього не відбувається. Відсутністю закону пояснюються також образи міноритарних акціонерів і непрозорість менеджменту багатьох наших компаній.

Тим часом економісти впевнені, що прийняття названого закону дасть країні такий важливий позитив, як зростання ринкової вартості акцій. Такого висновку дійшли учасники «круглого столу» в Нацбанку. Досить сказати, що сьогодні фондові ринки фіксують істотну різницю у вартості приблизно однакових компаній України та Росії, де відповідний закон прийнято і виконується. Наприклад, акції «Укртелекому», порівняно з акціями аналогічної російської компанії, в 2,5 разу дешевше, а «Укрнафта» оцінена втричі нижче, ніж такі самі нафтові компанії Росії.

Учасники «круглого столу» впевнені, що без закону про акціонерні товариства, як і без системи сучасного корпоративного управління, нам не обійтися. Так, голова «Укрсоцбанку» Борис Тимонькін вважає, що тільки божевільний може на свої заощадження купувати акції українських банків. «Сьогодні тим, хто професіонально не займається інвестуванням, краще бути «пасивним» інвестором, тобто класти гроші на депозит», — радить банкір. Голова правління «Ощадбанку» Микола Сугоняка впевнений у тому, що потрібно звернути увагу на досвід Росії, де норми корпоративного управління вже приносять реальні економічні результати.

Чому ж в Україні закон «Про акціонерні товариства» досі не прийняли і як його твердження може позначитися на економіці?

КОМЕНТАРІ

Андрій КИЯК, керівник групи радників глави Нацбанку:

Важко сказати, що прийняття закону одразу ж поліпшить середовище й умови роботи учасників ринку. Найголовніше, що це буде початок. Ризики в банківській системі поменшають тоді, коли банк не просто знатиме свого клієнта і його фінансову звітність, а й розумітиме принципи корпоративного управління, знатиме про те, яка там існує процедура прийняття рішень і наскільки власник підприємства готовий нести відповідальність за ефективність функціонування підприємства. Якби закон почав діяти з першого числа наступного року, як це, власне, і прийнято, то після прийняття ще низки необхідних законодавчих актів протягом півроку ми зможемо побачити поліпшення не тільки в банківській системі, а й у розвитку фінансового та фондового ринку. А «гальмує» прийняття закону неповне розуміння його основних постулатів тими особами, від яких залежить його проходження в парламенті. У законопроект слід просто вчитатися, зрозуміти суть компромісів, на яких він побудований. Прискорити цей процес можна з допомогою таких акцій, як сьогодні. Якби ще більше народних депутатів було присутні, то ми могли б навіть постатейно пройтися по законопроекту і довести їм, що компроміс інтересів різних типів акціонерів, нарешті, знайдено. Без прийняття закону «Про акціонерні товариства» не буде відкритої емісії та обігу акцій в акціонерних товариствах. А отже, не буде розвитку фондового ринку та інвестицій, без яких власник підприємства сьогодні обійтися практично не може.

Володимир ЗУБАНОВ, член комітету Верховної Ради з питань промислової політики та підприємництва:

У парламенті 450 народних депутатів, але дуже мало людей, які розбираються у законах про акціонування та розуміють, наскільки вони потрібні. Сьогодні великі акціонери не зацікавлені в тому, щоб давати малим акціонерам більше прав, ніж вони вже мають. Намагаються загальмувати прийняття закону і деякі керівники підприємств, які не звикли звітувати перед акціонерами й упевнені в тому, що так буде завжди. Причому це не обов’язково йде від злого наміру — багато менеджерів щиро вважають, що вони правильно керують і не хочуть, щоб хтось втручався. Деякі депутати, наприклад, Віктор Мусіяка, та й я вносимо поправки до проекту і наполягаємо на його прийнятті. Я вважаю, що це важливо і для держави, і для отримання інвестицій, і для прозорої роботи самих підприємств. Крім того, в нас сьогодні 18 мільйонів акціонерів (разом із сім’ями), тобто тих людей, які зацікавлені у вирішенні цих проблем. Я сам є дрібним акціонером різних підприємств, і мені цікаво, щоб мої акції працювали. Деякі законодавці просто не вникають у проект, інші через особистий інтерес його торпедують. Кабінет Міністрів розуміє, наскільки важливо захистити права малих акціонерів, і підганяє парламент. Я думаю, що рано чи пізно закон приймуть. Не можна допускати несумлінність менеджменту — зараз потрібен контроль його діяльності з боку акціонерів, які мають контрольні пакети. В адміністративний контроль я не вірю. Самі малі акціонери набагато більше за держоргани зацікавлені в перевірках діяльності підприємства. Їм і потрібно дати право ставити запитання керівництву. Тоді б і кількість підприємств-банкротів в Україні поменшала.