Філон Кміта та сучасне фото

Дуже влучний кадр (Jakub Szymczuk / KPRP) – президенти України та Польщі біля картини Яна Матейка «Стефан Баторій під Псковом». Йдеться про події Лівонської війни, коли в 1581 р. після кількамісячної облоги Пскова московське військо під командуванням Івана Шуйського пішло на переговори з королем Речі Посполитої Стефаном Баторієм (між іншим, першим королем, якого обирали). Зрештою, вже наступного року, цар Іван IV погодився на Ям-Запольське перемир`я, визнавши тим самим програш Московії у Лівонській війні. Є на цій картині яскравий український (і білоруський) сюжет, представлений Смоленським воєводою та сенатором Філоном Кмітою – він за спиною короля з характерними вусами суворо дивиться в бік московітів. Пов`язаний Філон із Чорнобилем, де його батько отримав замок, але найцікавіше інше.

На початку Лівонської війни Філон Кміта стає урядником в Острі, що на Чернігово-Сіверщині. На той час переважну її більшість контролювала Москва та й війна на початку розгорталася явно не на користь Великого князівства Литовського. Але всупереч обставинам Остерський староста (за сумісництвом – козацький отаман) 1562 р. відбив спробу росіян просунутися на Київ, сам перейшов у наступ та взяв в облогу Чернігів. Отримавши підкріплення з Любеча рушив далі та здобув ще одну перемогу під іншим українським містом – Стародубом, згодом здобув Почеп (нині – тимчасово окупована Брянщина, яка кажуть нині на Чернігівщині).

На жаль, за результатами Лівонської війни відбити Чернігово-Сіверщину не вдалося. Однак активні воєнні дії показали місцевому населенню зрозумілу альтернативу, засвідчивши можливість змін. Реалізовувалися вони пізніше – на початку XVII ст. за наступного короля – Сигизмунда ІІІ Ваза (того самого, що надав Чернігову магдебурзьке право), коли севрюки повстали проти московської влади.

Власне цей сюжет, як і більш пізні – періоду Великої смути в Московському царстві чи Хотинської війни з Османською імперією – засвідчують тезу: не існує на сході Європи сили, яка здатна протистояти українсько-польському порозумінню. Тепер часто згадують слова Тараса Шевченка: «І знову іменем Христовим Ми оновим наш тихий рай». З великою вірогідністю в його вірші йшлося про першу Річ Посполиту обох вільних народів.

За часів Кміти попереду був ще важкий шлях до визнання самодостатності третього компоненту, встановлення нової якості взаємин, розуміння прагнень та потреб один одного. Ми його пройшли, тож тепер через власні зусиллі, спираючись на спільну спадщину, отримали історичний шанс на докорінні цивілізаційні зміни.

Володимир Бойко, Чернігів