«Фотовиставка «Дня» — одна з точок опори»

Фотовиставка «День-2011» в Українському домі триває, і ми продовжуємо публікувати відгуки про неї, а також добрі слова наших читачів та авторів із нагоди 15-річчя газети.

Мрідула ГОШ, голова правління Східноєвропейського інституту розвитку, кандидат історичних наук, правозахисниця:

— Кожне фото — це витвір мистецтва. Але хочу сказати окреме слово про фото, що висвітлюють різні історичні події політичного життя й етапи становлення Української держави. Їхня якість вражає. Якщо їх поставити чітко за хронологією, мені здається, зовсім зникне більшість суперечок із тих тем, які є гострими за останні 15 років. Може, тоді хірургію на підручниках з історії за цей період удасться зупинити.

Галина КРИВОРЧУК, директор студії документальних фільмів «ВІАТЕЛ»:

— На Фотовиставці «Дня» мені надзвичайно подобаються роботи, пов’язані з українським селом. Ви запитували, як у нинішній Україні поєднується історія та сучасність? Саме в цих людях і поєднується, адже вони справжні, не зіпсовані політикою, живуть своїм життям, тим, яким жили сто років тому їхні предки. Минулого року мені найбільше сподобалася світлина, де хлопчик сидів на мішку картоплі (робота Віктора Гурняка «Господар». — Ред.). А цього разу вразило фото Світлани Корольонок «Ліквідні валютні резерви». На світлині селяни тільки зібрали урожай: усі ці овочі живі, справжні, як і люди, що працюють біля них. Таких людей нічим не зіб’єш на манівці. Вони знають ціну життя, як треба жити, для чого, у них дуже тверді моральні цінності. Бо ці люди пов’язані із землею, з Господом і з Космосом.

Василь ВІТЕР, режисер:

— Фотографія — це не просто відбиток реальності. Це певний вибір, акумуляція якихось відчуттів, почувань, інтелектуальна і духовна робота. Тому на Фотовиставці «Дня» ми бачимо не фрагменти реальності, а колосальний, акумулятивний образ України, продемонстрований у сотнях робіт. І цей зібраний образ країни має надзвичайно позитивний настрій і сильну енергетику. Це ніби зріз почувань українців. І висновок досить оптимістичний. Незважаючи на те, що роботи — різноманітні, деякі фото передають людську біду, та з побаченого на фотовиставці я роблю висновок, що це здоровий, потужний, веселий народ. Я маю на увазі й іронію, і гостроту. Цього разу фотовиставка мені здалася емоційнішою. Минулого року більше працювала логіка, коли ти поєднував зображення з назвою. А сьогодні спершу бачиш зображення — і тільки тоді згадуєш про назву, а фактично даєш її сам. Якесь таке особливе відчуття цього разу.

Марина ОСТАПЕНКО, речниця СБУ:

— Газета «День» завжди залишається, можливо, єдиним соціальним проектом у державі. Фотовиставка, яку вона організовує щороку, — наче ковток свіжого повітря. Читаючи новини в Інтернеті або дивлячись телепередачі, ти постійно чуєш про проблеми. А переглядаючи представлені на Фотовиставці «Дня» роботи, стаєш свідком того, що врешті-решт у країні не все так погано. Фотографи — носії того оптимізму, який Україні зараз конче потрібен. Дивлячись на дитячі обличчя на світлинах, розумієш, що це саме той заряд позитиву, який врятує світ. Завдяки світлинам ти бачиш, що не так все погано, як намагаються представити деякі журналісти. Фотографія набагато об’єктивніша та значно більше говорить, ніж слово.

Ейнулла ЯДУЛЛА ОГЛУ МАДАТЛІ, Надзвичайний і Повноважний Посол Азербайджану в Україні:

— Виставка дуже цікава й змістовна. У ній відображено дуже багато різних тем — і перемога, і горе, і біженці, і голод, і кохання. Мені це дуже сподобалося. Звичайно, це найкраще поєднання минулого і сьогодення, або класичного і модерного. Усі ці фотографії заслуговують на увагу. Цікавих робіт дуже багато. Мені ж запам’ятався портрет сумної старенької — дуже зворушлива робота.

Олександр БИСТРУШКІН, народний артист України:

— Це виставка життя! Аспекти життя: любов, ненависть, проза і лірика, тобто калейдоскоп подій, які пройшли у нашій країні за рік. Я вітаю «День» зі святом. Ви найкращі серед усіх друкованих ЗМІ! У нас з’являються багато проектів, і доволі непоганих, але робиться кілька акцій — і кудись все зникає, а ви з кожним роком набуваєте потужності. Я читаю газету щодня і дуже уважно. Мені імпонує патріотична, державницька позиція «Дня». Зачепили за душу світлини Анатолія Степанова «Не переміг», Олександра Задирака «Лист із фронту», Миколи Тимченка «Назад у 90-ті», Андрія Сливи «Вуличний етюд». Щороку фотовиставки стають ще кращими, високопрофесійними, і до вашого кола все більше і більше тягнеться майстрів фотографії і молодих фоторепортерів, росте нова зміна (роботи, представлені дітьми у серії «Світ очима дітей», зокрема світлина «Карпатські мотиви» 15-річної Діани Кулик, Чернівці). Всі світлини — це знаки живої історії країни.

Тамара БОЙКО, головний редактор телеканалу «Культура»:

— Коли перебуваєш на Фотовиставці «Дня», піднімається настрій, з’являється надія. Бо нинішня політична ситуація створює не надто багато підстав для оптимізму. І люди починають втрачати надію. А тут — прекрасні сюжети, і, головне, Україна й українці з характером, талантами. Навіть негативні речі передають глядачеві через гумор. Цього року дуже багато робіт, як ніколи, і всі вони — різноманітні. Спасибі вам.

Сергій ПРОСКУРНЯ, режисер, продюсер:

— Ваша газета дуже енергійна, і я б порівняв її з живим театром. За що ми любимо живий театр? За те, що в ньому народжуються унікальні вистави, які надихають глядачів вірити в краще майбутнє, і, на мою думку, саме це і характеризує живу газету «День», яка на своїх шпальтах дає розмаїту картину нашої країни. Мене приваблює висока майстерність авторів світлин, їхнє вміння бачити і передавати побачене в роботах. Запам’яталися роботи Руслана Канюки «Твоя країна», Миколи Тимченка «Патріот», Олени Міщук «Душа Прип’яті», Максима Короденка «Україна, погляд графіті». Газета «День» вміє об’єднати різні погляди у загальний багатозначний сюжет, і в кожній світлині ми бачимо нашу країну сьогодні у різних вимірах.

Людмила ШЕВЧЕНКО, директор Державного історико-культурного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка»:

— Щоразу, переглядаючи Фотовиставку «Дня», розумієш, що схоплена мить історії, яка через невеликий проміжок часу буде складовою життя українців. Я завжди відзначаю дитячі фото. Це вдячна тема, адже, дивлячись на дітей, ти дивишся у своє майбутнє і розумієш, що як і в народу, так і в країни це майбутнє є. І воно таке своєрідне, безпосереднє, ніжне та — дуже хочеться вірити — щасливе. Цього разу особливо вразило фото «Жінка в зеленому» — наскільки природно і просто схоплена ота мить, яку потрібно цінувати і яку цінуєш тільки з роками. Саме там і філософія життя, і його зміст.

Володимир КМЕТИК, генеральний директор каналу «Малятко TV»:

— Враження від побаченого на Фотовиставці «Дня» нагадують враження від поезії. Адже виставка не тільки фіксує те, що в нас є, але й те, що було, те, що ми собі уявляємо, наші мрії. І ми бачимо перспективу цих мрій. Всі фотороботи різні за змістом, але всі вони для людей, що мислять. Адже хоча кожне фото фіксує дуже конкретний момент, у ньому можна прочитати минуле, сучасне, передбачити, як сюжет буде розвиватися, і взагалі, що саме хотів сказати автор. Тому тут дуже чітка аналогія з поезією — зміст за кожним фото значно більший за те, що на ньому зображено. Це надзвичайно цікава річ. Я думаю, що для суспільства Фотовиставка «Дня» — це одна з позитивних точок опори. Німці кажуть, що постійність є ознакою класу. Але якщо клас постійний, то це відповідний рівень, який називається елітарність. Власне, проекти «Дня», фотовиставка характеризують прагнення українців до елітарності. Адже на представлених роботах я побачив Україну гідною, побачив людей, які носять в собі почуття гідності.

Віталій ГАЙДУКЕВИЧ, ведучий проекту «Підсумки» на каналі ТВі:

— Кожна робота, представлена на Фотовиставці «Дня», — це взаємопов’язані сучасність та історія. Недаремно спільна тематика цього року — «Жива історія». Але парадокс полягає в тому, що цей взаємозв’язок відчувається лише на рівні кожної окремої світлини. Можливо, ми ще просто не доросли, щоб поєднати помітне у стоп-кадрі на рівні більш масштабному. Ми поки на рівні того, здатен чи ні хороший фотограф побачити мить. А хороші фотографи, як правило, її бачать. Власне, робота «Соборні» Олексія Фурмана, яку відзначив канал ТВі, теж вписується у концепцію «Жива історія». Я сам пам’ятаю, як на День Злуки ми в дитинстві стояли у живому ланцюзі. На жаль, дуже багато сумних робіт. Причому цей сум підкреслюється задоволеними обличчями представників влади —президенти сміються, задоволені Янукович з Путіним та Медведєвим. І натомість мало сміху у щоденному житті. Виникає питання до високопосадовців: чому ж ви смієтеся, якщо всім так сумно? І, на жаль, сум здебільшого означає пасивність. Злість, яка могла б стати рушієм змін, ми бачимо лише на обличчях беркутівців. А вони якраз не мали б бути злими. Фотовиставка «Дня» — це пряме відображення нашої з вами реальності. Якщо придивитися уважно на вулицях, можна помітити ті ж самі сюжети вже наживо.

Ігор СЛІСАРЕНКО, журналіст-міжнародник:

— Вплив історії не припиняється ніколи, це не архів, який час від часу можна переглядати і витирати від пилу. Досить згадати, на жаль, реалістичне гасло того тоталітарного суспільства, яке описав Джордж Орвелл: «Той, хто керує минулим, керує сьогоденням і визначає майбутнє». Газета «День», без перебільшення, веде літопис нашої країни. І традиційна фотовиставка — один із напрямків цієї роботи. Це літопис вже сучасної України, тому цьогорічна концепція «Жива історія» особливо влучна. Унікальність Фотовиставки «Дня» ще й у тому, що тут головні дійові особи — українці: веселі й сумні, у трагічних ситуаціях і в миті щастя. І навіть, так би мовити, небожителі показані через призму того, як їх бачить, мабуть, більшість українців. Саме тому фотовиставка завжди викликає живий інтерес, схвалення, іронію. Саме тому ці роботи такі резонансні. Я пригадую, як ділився враженнями від минулорічної виставки, і тоді в мене було відчуття загального суму, але з проблисками оптимізму. А цього року я побачив багато іронічного, саркастичного погляду і вважаю це ознакою здорового організму. Якщо суспільство сприймає існуючий стан речей із певним сарказмом, це свідчить про здорову оцінку ним ситуації та, знову ж таки, дає підстави сподіватися на краще.

Костянтин РИЛЬОВ, письменник, журналіст «Дня» 1997—2006 рр.:

— Якщо говорити про історію, то мені здається дуже симптоматичною гоголівська історія з Вакулою, який хотів попрохати в цариці черевички для Оксани. А троє козаків, що прийшли з ним, хотіли дізнатися про причину гоніння на козаків. Вакула вліз уперед і отримав свої черевички, а друге питання вже й не порушували. У нас ця історія повторюється весь час. Коли після запровадження в Україні нової грошової одиниці замість булави вилили велику гривню й хотіли цим привернути увагу Європи, Лариса Івшина написала дуже добрий заголовок до матеріалу з цього приводу: «Чи не часто ми міняємо булаву на гривню?». А ми лише це й робимо!

Що ж до безпосередньо фотовиставки «Дня», то мені подобається її тематична динаміка. Наприкінці 1990-х — у 2000-х виставка була жорстко соціально-політичною. Але, за великим рахунком, у суспільстві відбувалися нескінченні зміни. А якщо зміни перманентні, то це дивно. Адже що таке перманентні зміни? Це рух по колу. Тому потрібно виїхати з цього замкненого кола. І саме тепер у роботах, представлених на фотовиставці, додалося те, чого мені бракувало раніше. Додалося лірики й поетики, не пов’язаних безпосередньо з політикою й водночас не відірваних від життя. Наприклад, робота Богдана Шевченка із сумною дівчиною й написом «Щастя». Це саме ті поетичні дрібниці, через які цікаво сприймати дійсність тепер і буде цікаво за десять років. Ця світлина не може бути не актуальна, бо вона не прив’язана до якихось чергових соціально-політичних змін.

Урешті-решт, усі поетичні моменти залишаються, а ідеологічними інтерпретаціями всі ситі по саму зав’язку. Я радше за поезію проти спекуляції. І на Фотовиставці «Дня» багато саме людяних моментів. Вони завжди були притаманні газеті «День», але нині вони особливо виразні, коли не лише голод на порядку денному, а й лірика із філософією. До речі, якщо вже говорити із філософського погляду, то фотоконкурс «Дня» починався з роботи Віктора Марущенка «Новий «День», де було зображено дівчину, що біжить крізь великі скляні двері. Мабуть, цикл жорстких соціально-політичних змін, проходження через щось, закінчився. І ця сумна дівчинка з написом «Щастя» — своєрідний образ України. Так, щодо самоідентифікації нам ще довго доведеться з’ясовувати, але те, що в нас жінка в центрі кадру, і є наразі наша найголовніша історія.

Леся САКАДА, журналіст:

— Історія робить нас мудрішими. Я зараз бачу кадри з нашого недалекого минулого і думаю: «Наскільки ми стали мудрішими!» А про Фотовиставку «Дня» можу сказати, що це просто розкіш. Триста п’ятдесят представлених в експозиції робіт — це неймовірно. Я переглядаю фото і ловлю себе на думці, що посміхаюся, потім ціпенію від сумного кадру, потім знову посміхаюся. Дуже розвеселила робота «Короновані особи». Лариса Івшина — молодець. Мені подобається, що всі проекти, за які вона береться, в результаті виходять дуже шляхетними. Навіть ось ця ювелірна нагорода — Приз Призів «Золотий «День» — це настільки витончено, це річ, яку можна передавати у спадок.

Руслан СЕНІЧКІН, ведучий «Сніданку з 1+1»:

— У роботі 15-річної Діани Кулик «Погляд» я побачив своє дитинство. Наша різниця у віці — приблизно 15 років, але, незважаючи на різний вік та різні відчуття, виявляється, на деякі речі ми можемо дивитися однаково. Газета «День» та світлини, що їх готують ці творчі люди, дають надію, яка помітна в очах героїв представлених тут робіт. Я звернув увагу на фото Олександра Харвата «З храму» та Костянтина Гришина «...Повернення Руської Правди». На світлинах зображені бабуся і хлопчик. У них — різні життєві історії, вони по-різному дивляться на життя. Але те, що є за плечима у бабусі, і те, що ще чекає на цього хлопчика, об’єднує надія. До речі, стосовно концепції виставки — «Жива історія». Насправді цей, так би мовити, слоган стосується не лише представлених цього року робіт. Мене дуже вразив репортаж зі Скнилова. В очах маленького потерпілого хлопчика на фото — вся трагедія, у його погляді все написано. От вам і ЖИВА історія. Цього року мені також дуже сподобалася низка світлин, яка зафіксувала тварин, а саме їх погляд. За очима тварин я побачив їхніх господарів. Для мене це було вражаюче.

Людмила ЗАСЄДА, журналіст, колумніст «Дня»:

— Цьогорічні роботи сподобалися мені своєю насиченістю і простою людською життєрадісністю. Але вразило одне фото, на яке спонсори чомусь не звернули увагу. Це робота «Нарада», де на стовпчиках сидять півники. Шикарні самці. Ось це і є саме життя. Безумовно, роботи, що отримали нагороди, відзначені абсолютно справедливо. Але саме фото півників я б повісила у себе вдома. Тому що це заспів до життя. Тут страшенно концентрований настрій. А зараз цього не вистачає. Я не люблю абстрактних слів, тому скажу просто: завтра я прокинуся і згадаю про півників. А що стосується концепції цьогорічної Фотовиставки «Дня», то живою історією тут просякнуте все без зайвого пафосу, що я ціную особливо. Тому що зайвий пафос — це прояв слабкості. Загалом фотовиставка «Дня» притягує саме тих людей, які розуміють, що «День» чекає від них.

Микола ХРІЄНКО, журналіст-мандрівник, автор та виконавець проекту «Українці за Уралом»:

— Із тринадцяти фотовиставок газети «День» я відвідав близько десяти. Пропускав виставку лише тоді, коли був далеко від Києва. Я двічі призер цього конкурсу. Але завжди приходжу на Фотовиставку «Дня» подивитися на роботи своїх колег, тому що бути журналістом — це все життя вчитися. Для того, щоб самому краще працювати, потрібно дивитися, як працюють колеги, фотокореспонденти, а також Фотолюбителі з великої літери. По суті, ми всі фотолюбителі, бо любимо фотографію, незалежно від того, чи ти штатний фоторепортер, чи фотохудожник, чи любитель. Кожна Фотовиставка «Дня» дає мені, у першу чергу, це нові знання. Вона мене надихає, тому що тут завжди є багато душевних, глибоких, людяних робіт, які допомагають відчути під ногами твердий грунт, а це у свою чергу допомагає не деградувати. На цю виставку треба виділяти кілька спокійних годин — походити, роздивитися і відпустити душу.

Хочу ще додати, що у самій газеті «День» завжди був дуже високий рівень фоторобіт. Це теж мене неабияк дисциплінує, оскільки зараз газета друкує значну частину моїх матеріалів з проекту «Українці за Уралом». Оскільки вимоги добору знімків є дуже високими, це змушує всіх фотокорів тримати «спортивну форму». Мені дуже приємно, що Лариса Олексіївна активно залучила мене до співпраці із «Днем».

Усі Фотовиставки «Дня» — від першої до цьогорічної, тринадцятої — надзвичайно високого рівня. Помітна еволюція конкурсу, адже Україна змінює своє обличчя, змінюються люди, змінюються самі учасники конкурсу. Якщо подивитись фотороботи першої виставки і тринадцятої, побачимо велику відмінність між тими обличчями, людьми, подіями і сьогоденням. Можна сказати, що ключові, віхові ознаки часу зафіксовані учасниками фотоконкурсу і залишаються в історії. Також прекрасно, що є номінація «Світ очима дітей», деяким представленим тут роботам можна по-доброму позаздрити.

Петро КРАЛЮК, проректор Національного університету «Острозька академія»:

— Відкриття щорічної Фотовиставки газети «День» — культурна подія всеукраїнського (і не лише всеукраїнського!) масштабу. Сама фотовиставка — це і погляд на українські реалії, і їхнє осмислення, і навіть пошук нових смислів та перспектив. Приємно, що з кожним роком розширюється коло учасників конкурсу — як у сенсі географічному, так і віковому. Цьогоріч широко були представлені роботи зовсім юних фотохудожників, навіть дітей. На мене вони справили сильне враження передусім своєю безпосередністю. І... вірою в добро, своєрідним оптимізмом. От якби вони цього не розгубили!

Фотовиставка — це водночас і чудовий майданчик для спілкування. Йдучи на її відкриття, знаєш, що зустрінешся і познайомишся з багатьма цікавими людьми. Наприклад, для мене на нинішній виставці відкриттям став Микола Хрієнко, якому я вручив приз від Національного університету «Острозька академія». Звісно, цю неординарну людину я знав по публікаціях світлин, де розповідалося про його подорожі світом у пошуках українців. Демонструючи свої роботи, де є і пам’ятник норильським повстанцям, і в’язниця Петра Калнишевського, і багато чого іншого, пан Микола розповідав, яка історія стоїть за тією чи іншою світлиною. І кожна така історія заслуговувала на те, щоб стати романом або художнім фільмом. Можливо, колись це й станеться. А поки що маємо Фотовиставку газети «День», яка творить український світ — десь трагічний, у чомусь комічний, але завжди барвистий і (головне!) прекрасний.

Христина БОНДАРЄВА, студентка Львівського національного університету ім. І. Франка, випускниця Літньої школи журналістики «Дня»:

— Переглянувши світлини із цьогорічної Фотовиставки «Дня», переконалася, що історія — живе, нетлінне явище. Конкурсанти, надсилаючи свої фотороботи, брали участь у задокументуванні новітньої історії України. Вони фіксували сучасне, що сьогодні ми уже сприймаємо минулим. Дехто з них створив цілу серію фото, які є важливими не лише з естетичного боку, а передусім з документального. Насамперед це світлини Миколи Хрієнка, які він зробив у своїх експедиціях слідами українців за Уралом та в Канаді. Українська діаспора завжди була форпостом української ідеї за кордоном. А тому бачити цих людей на фото, розглядати їхні обличчя — дуже потрібний момент у невербальному спілкуванні співвітчизників.

Звичайно, журі конкурсу відібрали найкращі фотографії. І багато із них отримали ще спец-нагороди від партнерів фотоконкурсу. Але мені впала в око ніким не невідзначена фоторобота Володимира Фаліна «Боричів Тік. Найстаріша вулиця Києва». Це полісмислова світлина, в якій відображені впливи, що спричинили до такого ходу історії, який ми маємо. А те, що залишилося — це напівруїна, яка, здається, всього лиш засвідчує колишню міць. Але цінність цієї роботи і таких, як вона, — не в тому, щоб зчитати інформацію і повернутися до своїх буденних справ чи почати деградувати із думкою, як у нас все погано і більше ніколи не буде так, як було. Цей матеріал має стати імпульсом до рішучих думок і дій. Адже історія — це найкращий поводир у майбутнє. Не маємо права нехтувати його.