«Я розкажу вам пісню»

Бернес — творчий псевдонім Марка Наумовича Неймана. Він народився 8 жовтня 1911 року в м. Ніжин на Чернігівщині в бідній сім’ї. Коли Марку виповнилося п’ять років, батьки переїхали в Харків. Як згадував Бернес, батько хотів, щоб він став бухгалтером, і відправив його вчитися в торговельно-промислове училище. Але Марк вирішив по-іншому. У 15 років він уперше потрапив у театр і зрозумів, що це його доля. Марк почав розклеювати афіші на вулицях, ходив вулицями із рекламними транспарантами, що запрошували на вистави Харківського драмтеатру. У 16 років Марк Бернес став статистом. Його дебют відбувся в «Мадам Помпадур», де він виступив в образі безмовного кельнера. А в 17 років Бернес поїхав до Москви. Там влаштувався працювати статистом відразу в кілька труп (Театр Корша, Театр Революції й Малий театр).

Дебют Бернеса в кіно відбувся 1936 року. Режисер «Мосфільму» Черв’яков запросив Марка на невелику роль у фільмі «Ув’язнені». Саме там його помітив прославлений у майбутньому режисер Сергій Юткевич. У його фільмі «Шахтарі» Бернес зіграв одну з головних ролей (інженера Красовського). Своєю нестандартною поведінкою перед камерою, осяйною мужньою усмішкою, особливою, «бернесівською», манерою спілкування з колегами молодий актор підкорив Сергія Юткевича, й режисер запросив Марка на зйомки в новій кінокартині. Виконуючи роль Кості Жигульова у фільмі «Людина з рушницею», Бернес відчував незавершеність цього образу й запропонував Юткевичу, щоб його герой заспівав. Після виходу на екрани фільму пісня «Тучи над городом встали» стала дуже популярною, а її виконавець — Марк Бернес — зійшов на кінематографічний Олімп.

Усього Марк Бернес знявся в 35 фільмах. Справжньою акторською вершиною критики вважають роль Аркадія Дзюбіна у фільмі «Два бійці». Хоча на початку зйомок кінорежисер Л. Луков навіть хотів змінити Бернеса на іншого актора. Як згадував Марк Наумович, він ніяк не міг відчути себе солдатом Дзюбіним. Одного разу йшов зі студії пригнічений. Випадково забрів у перукарню, попросив підстригти. Над ним попрацювала практикантка. Коли Бернес глянув на себе в дзеркало, то побачив стрижку «під бокс»: короткі виски, гола потилиця й чубчик на лоба. Актор ахнув — ось він, солдат Дзюбін, образ, який він ніяк не міг впіймати. І роль пішла. «Два бійці» мали грандіозний успіх у глядачів. У цьому фільмі Марк Наумович заспівав «Темную ночь» і «Шаланды, полные кефали». Пісні стали дуже популярними, а глядачі були впевнені, що Бернес народився й виріс в Одесі.

Практично на кожній зустрічі з кіноглядачами Марк Наумович терпляче роз’яснював, що родом із Ніжина — міста, в якому провів гімназичні роки Микола Гоголь, а в Одесі ніколи не бував! Але чутки, що Бернес — одесит, все одно супроводжували його все життя. До речі, Марк Наумович першим серед артистів естради заговорив зі слухачами, які сидять у залі. Бернеса можна назвати самородком. Адже він не закінчував ніяких театральних студій. За словами Марка Наумовича, свої акторські університети він пройшов, граючи на сцені й у кіно. Його кумирами за професією стали Михайло Чехов та Іван Москвін, а своїм учителем Бернес називав Миколу Радіна.

Марк Бернес та естрада — величезна сторінка в його творчій біографії. Пісні в його виконанні: «Я люблю тебя, жизнь», «Темная ночь»,«Сережка с Малой Бронной», «Любимый город», «Хотят ли русские войны?», «Враги сожгли родную хату», «С чего начинается Родина?», «Если бы парни всей земли» та інші полюбили слухачі багатьох поколінь. Усього Бернес виконав понад 100 пісень, які увійшли в золотий фонд радянської естради. Люди, які добре знали Марка Наумовича, розказували, що він ніколи не говорив: «Я заспіваю», а говорив: «Я розкажу вам пісню». До речі, Бернес ніколи не вважав спів своєю професією: «Передусім я артист кіно, а мої пісні — це моя любов...»

У 49 років доля подарувала Марку Наумовичу жінку, що стала його дружиною й музою. Лілія Бодрова була на 18 років молодша за Бернеса.

— Уперше ми побачили одне одного 1 вересня 1960 року в Московській спеціалізованій французькій школі, — згадує Лілія Бодрова-Бернес. — Я чомусь подумала, що це Микола Крючков. Але тогочасний мій чоловік Люсьєн Но (фотокореспондент «Парі-матч») засміявся й сказав, що це Марк Бернес. Доля розпорядилася так, що мій син Жан і дочка Марка Наталя сіли за одну парту. На перших батьківських зборах ми з Марком Наумовичем опинилися за однією партою, тією, за якою сиділи наші діти. Марк до того часу вже чотири роки як овдовів і жив удвох з донькою. Він галантно обходжував мене, а коли минуло три місяці, сказав, щоб я пішла від чоловіка. І я жодного разу не пошкодувала про це. Марк не робив різниці між прийомним сином і рідною дочкою — до обох ставився однаково суворо. Він ніколи не допомагав їм робити уроки й забороняв це робити мені.

За дев’ять років спільного життя, які були відпущені Лілії й Марку Наумовичу, вони практично не розлучалися. Дружина супроводила Бернеса у всіх поїздках. Виїжджаючи з будинку у справах, Марк Наумович дзвонив дружині щопівгодини, дізнаючись, що вона робить. До речі, в репертуарі Бернеса була пісня «Три года ты мне снилась». Дружина говорила, що це він співав про себе. А Лілію Марк Наумович називав своєю «лебединою піснею».

Уже смертельно хворим (рак легень) Бернес записав пісню «Журавли», що виявилася пророчою... Останні слова помираючого Марка Наумовича були звернені до дружини: «Йди, тобі ж важко, — й вiдразу ж додав: — Куди ти?» (із книжки Федора Разакова «Звезды и криминал»).

17 серпня 1969 року Марка Наумовича не стало. Бернес помер у суботу, а в понеділок йому мали були присвоїти звання народного артиста СРСР. Це сталося вже посмертно.