Без табу

«День» продовжує серію публікацій про події 12 січня. Сьогодні ми даємо можливість «виправдатися» бютівцям...

До недавнього часу його називали правою рукою Олександра Мороза. 15 років Йосип Вінський перебував у лавах Соціалістичної партії України. Проте 2006 йкардинально змінив його політичний шлях. Йосип Вінський публічно засудив згоду Мороза на коаліційний союз із «регіоналами», назвавши це не інакше як цинічною зрадою. Своїм протестом, який рикошетом вдарив і по рейтингу чинного спікера, Вінський поплатився партійним квитком члена СПУ. Проте, каже Йосип Вікентійович, хоч із рідною партією й гірко було прощатися, залишатися там в світлі цих подій, він би не зміг.

Очевидно, що Мороз втратив не просто рядового партійця, а сильного функціонера, який самовіддано, часто, залишаючись «в тіні», працював на імідж лідера соціалістів. Тепер у Йосипа Вінського нове партійне обійстя. Він — заступник голови партії «Батьківщина» (лідер — Юлія Тимошенко). У робочому кабінеті Вінського жодної згадки про соціалістичне минуле. Усе до дрібниць, навіть ручка, якою користується екс-соціаліст вказує на його нові політичні симпатії. На робочому місці Йосипа Вінського рожеві, соціалістичні троянди, змінили фірмові «бютівські» атрибути.

Де втратив Мороз, там знайшла Тимошенко. Це очевидний факт. Адже зараз, в обоймі ключових політичних гравців важко виділити політика, який вирізняється таким солідним партійним досвідом, який є за плечима у Вінського. А якщо до цього додати особисті якості його характеру, передусім, відданість та надійність, то у виграші Юлії Володимирівни взагалі не доводиться сумніватися. Йосип Вінський нині так само вперто і віддано стоїть на захисті позицій Тимошенко, як до створення антикризової коаліції відстоював честь соціалістів та їхнього лідера. У цьому, власне, переконався «День», поспілкувавшись із народним депутатом України Йосипом Вінським.

— Скандальні події навколо подолання президентського вето на Закон «Про Кабінет Міністрів». Дехто із політиків назвав це голосування державним переворотом, який може призвести до узурпації влади з боку уряду. Ваша оцінка ситуації.

— Я хотів би зразу зауважити, що не слід плутати зміст питання і політичні спекуляції навколо нього. Що стосується змісту. Мені здається, що кожна людина зі здоровим глуздом, а тим більше депутат Верховної Ради, розуміє, що при парламентсько-президентській республіці, яка де факто є сьогодні в Україні,відсутність закону про Кабінет Міністрів практично і створює систему хаосу в державі. Ми були свідками цього хаосу протягом тривалого часу. А те, що Президент наклав вето на цей закон: причому двічі (а Леонід Кучма — п'ять разів), свідчить про те, що Президент і «Наша Україна», не розуміючи своєї відповідальності в державі, намагалися через відсутність цього закону, вибудовувати систему певного тиску на виконавчу владу в Україні. Але в результаті це наражалося на відповідні кроки назустріч і в кінцевому результаті все це призводило до неприємних моментів, свідками яких ми з вами були. Наприклад, коли до цього часу не зрозуміло, хто у нас міністр закордонних справ, не зрозумілою є також ситуація з призначенням багатьох голов облдержадміністрацій, заступників міністрів і так далі.

В політиці не може такого бути, коли прийнято якесь концептуальне політичне рішення на перспективу, а потім ми раптово робимо крок назад. Тобто, визначено, що Україна — парламентсько-президентська республіка і зміни до Конституції є чинними. Ніхто їх не відміняв. Значить, відповідно, наступним кроком має бути врегулювання нового статусу Президента, Кабінету Міністрів і парламенту. А врегулювання цього статусу відбувається шляхом прийняття законів. Закон «Про Кабінет Міністрів» в цій ситуації є ключовим законом. Зрозуміло, що комусь цей закон подобається, комусь ні. Наприклад, я, безумовно, не за такий закон голосував би. І ми, до речі, в першому читанні за нього не голосували, якщо ви знаєте. Але ми розуміли, що якщо ми зараз не підтримаємо подолання вето на цей закон, то країна знову буде приречена протягом тривалого часу спостерігати конфлікт Кабміну і Секретаріату Президента, таким чином провокуючи системний хаос в державі. Тому наше голосування було абсолютно прагматичним. Побіжно до цього, і ми цього не приховуємо, Закон про Кабінет Міністрів перш за все був вигідний для Партії регіонів і Віктора Януковича. Але ми в цій ситуації були зацікавлені в іншому аспекті системи влади в Україні, а саме в Законі «Про опозицію» та імперативному мандаті для депутатів місцевих рад, оскільки імперативний мандат дозволяє нам вибудувати реальну протидію на рівні місцевих рад, де наша політична сила має дуже серйозну присутність. Імперативний мандат дає змогу політично впливати на певні неправові рішення і не давати можливості перекуповувати наших депутатів, переманювати їх посадами, грошима і таке інше. А подібні факти мали місце, тому ми були об’єктивно зацікавлені в голосуванні по імперативному мандату. Таким чином, ми відверто пішли на компроміс: ми підтримали їх в подоланні вето щодо Закону «Про Кабінет Міністрів», а регіонали підтримали імперативний мандат, який, до речі, їм не вигідний. Але це не значить що ми пішли на якісь системні домовленості із Партією регіонів чи ми відмовилися від наших політичних позицій. Тема постійної співпраці із регіоналами ніколи не обговорювалася, і я чітко заявляю, що ми є системною опозицією і наш головний конкурент і опонент у владі — це Партія регіонів. І ця ситуація залишається незмінною.

— Перепрошую, а де гарантія, що прийняття закону про КМУ не спровокує хаос? Адже цей закон фактично позбавляє Президента владних повноважень. Навряд чи Віктор Ющенко склавши руки буде спостерігати за тим, як його фактично позбавляють важелів впливу. Напевно він буде протистояти цьому, приміром, відстоюючи свою позицію у Конституційному Суді. То про яку тоді крапку у протистоянні президентської і прем’єрської команд може йти мова? Цей закон радше навпаки, закладає міну уповільненої дії.

— Ні, хаосу не буде. Ви розумієте в чому проблема? Проблема полягає в тому, що система відносин між урядом і Секретаріатом Президента будувалася на незрозумілих закулісних переговорах, домовленостях, компромісах, які не були визначені законодавчо. А ми зараз прийняли закон, який чітко регулює можливості і статус Кабінету Міністрів. За межами цього статусу Кабмін не може працювати. Так, безперечно, цей закон дає реальні, правові владні інструменти для кабінету Януковича. Але це не хаос, це, навпаки, ясність! Сьогодні цей закон для них, завтра нас оберуть люди і ми будемо по цьому ж закону працювати. І ніхто не забороняє Президенту впливати на ситуацію, щоб у ВР, приміром, була інша конфігурація коаліції, а прем’єром була інша, лояльна до нього людина. Але ж ми не можемо політику в Україні перевести на рівень, коли зустрілися Віктор Андрійович, Віктор Федорович і Олександр Олександрович, як це ми бачили днями, і за кілька годин шляхом кабінетних домовленостей вирішили що і як має бути в країні. Такого не повинно бути. Якраз круглі столи й інші подібні заходи, які ініціює Віктор Андрійович — це неправильно. Тому що відносини між гілками влади не повинні визначатися на рівні особистостей, вони повинні визначатися системно. Так от, Закон про Кабмін — це системне вирішення цієї проблематики.

— Ви погоджуєтеся з тим, що Закон «Про Кабінет Міністрів» в остаточній редакції може призвести до узурпації влади урядом та прем’єром зокрема?

— Ні. Закон про Кабмін не відхиляється від жодної, Конституцією передбаченої, норми...

— А як же заяви заступника секретаря президентського секретаріату Арсенія Яценюка, котрий вказує на цілих 11 порушень норм Конституції в даному законопроекті?

— Я ще раз кажу: в цьому законі можна шукати якісь лазівки скільки завгодно, однак я стверджую, що Закон «Про Кабінет Міністрів» базується на чинній Конституції. І якщо в якійсь частині він виходить за межі Основного Закону, то і в президента, і в Яценюка є можливість звертатися з відповідним поданням до КС і через суд ті положення, якщо вони дійсно не відповідають Конституції, відмінити. Це їх право і можливість повна. І вплив на Конституційний Суд у них також є. Тому можна в прискореному порядку це зробити. Ні я, ні ви, ні Яценюк, не маємо права тлумачити Конституцію. Коментарі, що стосуються відповідності законодавчих актів Конституції, дає виключно Конституційний Суд.

— Скажіть, а чому обговорення зауважень Президента до Закону про Кабмін нагадали часи, коли депутати, перепрошую, виконували функцію кнопконатискачів? Невже жодна поправка гаранта не була варта депутатської уваги. Здається 15 — рекордна позначка під час голосування за президентські поправки. Як правило, на табло висвічувалося «за» — один або нуль. І це за присутності у сесійній залі більше 400 парламентарів. Як це пояснити?

— Все дуже просто. Всі розуміли, що позиція Нашої України — це політична гра, щоби не було подолано вето. І їхня пропозиція щоб голосувати зауваження Президента, трималася лише на одному: в разі прийняття хоча б однієї пропозиції Президента, ми змушені були б переголосувати цей закон в цілому. Це давало можливість чергового вето Президента на законопроект. Всі у залі це розуміли, тому діяли абсолютно адекватно. Я хочу сказати, що значна частина зауважень Президента є для мене абсолютно близькою, я за них готовий був проголосувати. Але в мене виникає запитання: коли в парламенті була пропрезидентська більшість, коли в парламенті Президент мав повну підтримку і був проголосований Закон «Про Кабінет Міністрів», чому Віктор Ющенко тоді його не підписав? А логіка, на жаль, наступна. Президент вважає, що краще, коли не має Закону про Кабмін, і таким чином йому буде легше вибудовувати систему взаємовідносин з урядом на рівні переговорів. Але це неправильно з точки зору існування правової держави.

«МАНІПУЛЮВАТИ МОЖЛИВОСТЯМИ БЮТ МИ НЕ ДОЗВОЛИМО»

— У зв’язку із скандальними заявами НУ на адресу БЮТ і навпаки, що супроводжували подолання вето на закон про КМУ, у нас тепер є дві опозиції, дороги яких вже не перетнуться?

— Я хотів би зауважити наступне. Близько двох тижнів тому у ВР проходив Закон «Про опозицію». І цей закон не голосувала фракція «Партія регіонів і фракція «Наша Україна». І тоді ніякої істерики з боку Нашої України, не було. Все було нормально, їх влаштовувало, що вони спільно із регіоналами провалили голосування. А нашеукраїнці, між іншим, в угоді про створення коаліції демократичних сил підписали, що будуть підтримувати прийняття Закону «Про опозицію».

Тому, на жаль, Наша Україна вважає, що коли буде відсутній Закон «Про Кабмін», у них буде більше можливостей впливати на ситуацію в ВР в форматі переговорів, а не в системному порядку. А ми кажемо: ні. Тим більше, що в тому ж Законі «Про опозицію», не написано, що опозиція — це БЮТ. Там також не написано, що лідер опозиції — Юлія Тимошенко. Там не написано, врешті, що ми маємо ексклюзивне право на опозицію. Там написано, що ті люди, які не увійшли в більшість, мають право вступити в опозицію. Більше того, коли ми формували парламентську опозицію, ми пропонували до неї приєднатися Нашій Україні. Ми прийняли спеціальну програму дій, яка була передбачена коаліцією демократичних сил і під якою стоять підписи усіх депутатів від НУ. І ми зараз говоримо: ви підписалися, і ми підписалися, в нас є спільна політична база, давайте об’єднувати наші позиції і ми створимо єдину опозицію у Верховній Раді України. Регламент взаємодії? Будь-ласка. Сідаємо і домовляємося про регламент. Я можу сказати, навіть після тієї істерії, що відбулася з нашеукраїнцями під час голосування по Закону «Про Кабінет Міністрів», і сьогодні Блок Юлії Тимошенко готовий до системних, глибоких, довготермінових домовленостей із Нашою Україною. Але на чітких і прозорих партнерських умовах. Як ви бачите, ми останнім часом по всіх питаннях шукаємо прозорі і чесні системи взаємозв’язку. І навіть по цьому голосуванню...

— Чекайте, про яку прозорість може йти мова, коли більшість депутатів не спростовують чутки про те, що домовленість про приєднання БЮТ щодо подолання вето в обмін на підтримку коаліцією імперативного мандату і Закону «Про опозицію» була досягнута вночі, напередодні голосування, між Юлією Тимошенко і Віктором Януковичем?

— Я ж кажу — істерія (сміється). Ті, хто це говорить, м’яко кажучи, лукавлять. По- перше, Тимошенко із Януковичем не зустрічалася. Вона зустрічалася з керівником фракції «Партія регіонів» (Раїса Богатирьова. — Ред. ). А по- друге, на нараді в голови ВР в присутності в тому числі керівника фракції «Наша Україна» було абсолютно чітко сказано, що голосування по закону про Кабмін — це політична позиція БЮТ. Але Наша Україна була неадекватною в оцінці ситуації. Адже, не забувайте, що перед цими подіями була зустріч Віктора Ющенко з Януковичем і Морозом, де вони обладнали всі справи, набагато ширші аніж Закон «Про Кабінет Міністрів». І Тимошенко туди не була запрошена. Тому якраз ось ці позиції Нашої України виглядають некоректними. Але ще раз кажу: ми готові на абсолютно чесних, партнерських відносинах вибудовувати з НУ спільну взаємодію. Але більше ми не потерпимо, щоб Наша Україна за нашими плечима, домовлялася із Партією регіонів. Президент і Наша Україна мають визначитися, що вони врешті хочуть. Більше маніпулювати можливостями БЮТ ми їм не дозволимо.

«ДЛЯ ПРЕЗИДЕНТА ЄДИНИЙ ВИХІД — РОЗПУСК ПАРЛАМЕНТУ АБО ВІДМІНА ПОЛІТРЕФОРМИ»

— Невдовзі має відбутися черговий етап з’їзду НСНУ, на якому, у світлі останніх, закликів до порозуміння з уст Ющенко, Януковича та Мороза, може знову постати питання про приєднання Нашої України до парламентської коаліції. На ваш погляд, таке можливо? I як в такому разі розвиватимуться події у ВР?

— Я не здивуюся, якщо Наша Україна повернеться до позиції, яку вона витримувала півроку тому. Якщо вони зуміють домовитися із «регіоналами», то швидше за все існуюча коаліція розпадеться і буде створено нову більшість. І я, до речі, на сьогоднішній момент, такий сценарій, не відкидаю. Я бачу, як значна частина Нашої України тяготиться перебуванням в опозиції, я бачу, як Віктор Андрійович веде себе неадекватно в цій ситуації...

— В чому виражаються неадекватні дії Президента?

— Президент не хотів би здати свої повноваження і не хотів би бути у стадії перманентної війни. Широка коаліція за участю Нашої України повністю знімає цю проблему. Вона робить його президентом і ставить його в комфортні умови. Але він повинен розуміти, що в новій коаліції фракція Партії регіонів, буде абсолютно чітко вести свою позицію, а Наша Україна там буде в форматі пристяжних. Якщо вони готові пристати на такі умови — будь-ласка, а для нас це питання взагалі не стоїть. Ми ніколи не вели, не ведемо і не збираємося вести переговори про співпрацю із регіоналами. А спільні голосування можуть бути. До речі кажучи, приблизно 70% голосувань у Верховній Раді є спільними: 300—400 голосів. Про це мало хто говорить, але підніміть статистику. Тоді стане очевидним, що досить часто голосують спільно і регіонали, і комуністи з соціалістами, і нашеукраїнці і так далі. Формати бувають різними. І хотів би підкреслити, що кількість спільних голосувань Нашої України з Партією регіонів набагато більше аніж спільних із «регіоналами» голосувань блоку Тимошенко.

— З одного боку, приєднавшись до коаліції в подоланні вето на Закон «Про Кабінет Міністрів», БЮТ підтримав «синьо-блакитних». Але з іншої — всім відомо, що наразі мета номер один для Юлії Тимошенко — це дострокові вибори у ВР. То чи не спровокувала лідер БЮТ таким чином Президента, у якого закон про КМУ відібрав цілу низку владних важелів, аж до радикальних дій на кшталт розпуску парламенту?

— Я не думаю, що це була логіка поведінки БЮТ і Юлії Тимошенко особисто. Але якщо міркувати, що кому вигідно і які з того можуть бути наслідки, то абсолютно зрозуміло, що для Президента єдиний вихід із ситуації — це не союз із Партією регіонів, а розпуск парламенту або відміна політреформи.

— Припустимо, є підстави для розпуску ВР. Припустимо, Президент наважується на такий радикальний крок. Але ж очевидно, що йому як почесному лідеру Нашої України не вигідне позачергове волевиявлення, бо НУ може отримати ще меншу підтримку виборців. Чи готовий у такому випадку Блок Тимошенко йти на поступки? Наприклад, балотуватися спільним блоком із нашоукраїнцями?

— Для цього потрібна наявність системи політичних домовленостей. Відверто кажу: навіть в сьогоднішніх умовах ми готові обговорювати цю проблему. Це має бути чесна гра, а не так, як було до цього часу. Коли БЮТ завжди був заручником ситуації і був тією структурою, яку використовував Президент в своїх інтересах.

«ЗАРАЗ РЕГІОНАЛИ ТЕРПЛЯТЬ ЮЩЕНКА ТІЛЬКИ ТОМУ, ЩО ЇМ ВИГІДНО ЙОГО ТЕРПІТИ»

— Як ви гадаєте, Президент і прем’єр в поточному році зможуть співпрацювати якщо не мирно, то хоча б без елементів «холодної війни», за якою ми спостерігали впродовж 2006-го? І кому, на ваш погляд, може бути вигідним конфлікт двох Вікторів?

— Я думаю, що навмисно ніхто із політичних гравців конфлікту між ними не провокує. Але ми повинні чітко розуміти: є історія відносин, є виборча кампанія 2004 року, є політична позиція двох політичних партій, яка поділила Україну, є отруєння Ющенка як особистий фактор, і мені здається, що немає сьогодні людини, яка могла б сьогодні змусити Ющенка чи Януковича забути все те, що відбулося. Я давно попереджав і моя позиція чітка: Партія регіонів ні з ким компромісу шукати не буде. Вона буде чітко і послідовно прибирати до своїх рук всю повноту влади. І зараз регіонали терплять Ющенка тільки тому, що їм вигідно його терпіти. А якщо завтра вони відчують, що можуть винести крісло Ющенко з його кабінету, будьте певні, вони це зроблять не розмiрковуючи! Я, відверто кажучи, просто вражений позицією тих людей, які радять Президенту! Чому вони такої елементарної диспозиції не можуть йому пояснити!?

Окрім того, є речі стратегічного характеру. Вони перебувають за межами цих двох осіб та виборчої президентської кампанії зразка 2004-го. Куди йде Україна? Якої мети ми домагаємося? Яка система політичних відносин? Боротьба з корупцією, реформування податкової системи та інші речі, пов’язані із формуванням бізнесу, де є кардинальні відмінності в підходах, а також дещо інші джерела менталітету Ющенка і Януковича та політичних сил, які за ними стоять.

Я вважаю те, що свого часу робили у відношенні Кучми, сьогодні потрібно робити і об’єднувати людей по відношенню до Януковича. Тому що шість місяців його перебування при владі дають абсолютно чіткі меседжі рецидиву того, що було за часів кучмізму. Ситуація розвивається в тому ж напрямку, питання полягає лише в часі, коли Кучма-3 буде сформований у повній красі.

— Якщо ймовірність появи Кучми-3 не можна виключати, то в те, що люди зможуть знову вийти на Майдан, повірити досить важко...

— Так, я згоден, що конфлікт, який виник між демократичними силами в ході коаліційних перемовин, призвів до того, що значна частина людей не вірить нікому. Для того, щоб люди повірили, має бути чітке об’єднання на базі зрозумілих політичних концепцій. Що ми власне і пропонуємо вже тривалий час.

Ви розумієте, в Ющенка було два варіанти формування влади. Персонально вони виглядали таким чином. Ющенко — Президент, Тимошенко — прем’єр, Мороз — спікер. І другий варіант: Ющенко — Президент, Янукович — прем’єр і Мороз — голова ВР. Рокіровка полягала всього в двох фігурах, всього-на-всього. На жаль, Президент ніяк не хотів визнати першої конфігурації. Якби Ющенко її визнав, ситуація в державі зараз була б зовсім іншою. Президент мав би лояльний до себе уряд та парламентську більшість і не було б сьогодні таких проблем стратегічного характеру, які зараз виникають. Це ж факт? Факт! Командою Ющенка зроблена стратегічна помилка. Її, по-перше, потрібно визнати, а по-друге, варто зробити висновки з цієї помилки. На жаль, сьогодні не визнають цю помилку і висновки, відповідно, не робляться. Вважається, що нічого такого не відбулося. Відбулося! Перша помилка, це коли після завершення президентських виборів ті люди, які займалися фальсифікаціями, не понесли відповідальності, не дивлячись на те, що всі силовики були призначені Президентом. Друга помилка полягала в тому, що Віктор Ющенко сам дав можливість сформувати таку конфігурацію парламентської більшості, яка зараз сформована, причому, Президент мав реальні механізми отримання зовсім іншої конфігурації коаліції, яка була б до нього лояльною. Зараз слід шукати вихід з цієї ситуації, а він один: визнання помилок, новий формат парламентської опозиції, новий формат коаліції демократичних сил. І слід відкинути всіх тих людей, які призвели до помилок, а ми їх знаємо поіменно. Ці люди мають бути за межами коаліції демократичних сил, щоб більше не було можливості знову ламати ситуацію. Нам варто спробувати все почати з чистого листка. В нас ще є час. Треба йти до людей і добиватися їх віри і розуміння. Якщо цього не відбудеться, то... катастрофа. І перш за все це буде особиста катастрофа Віктора Андрійовича Ющенка, тому що при такому розкладі через дуже короткий період часу він перестане бути Президентом і остаточно втратить можливість бути обраним на цей пост під час наступних виборів.

— А остання ініціатива комуністів з імпічментом. Як ви вважаєте, сьогодні реально усунути Президента таким шляхом, з урахуванням того, що коаліція прийме необхідний пакет законів, які б регламентували процедуру дострокового припинення президентом своїх повноважень?

— Може бути що завгодно. Може бути імпічмент, а може статися так, що людина займатиме посаду, але фактично не впливатиме на ситуацію в країні. І це при тому, що більшість українського політикуму бачить сильного Президента, сильного прем’єра і сильного спікера.

«Я НЕ СПРИЙМАЮ МОРОЗА НІ ЯК ПОЛІТИКА, НІ ЯК ЛЮДИНУ»

— До речі про спікера. Ви після виходу із СПУ спілкувалися з Морозом?

— Ні. Я хочу нагадати, що мій вихід з СПУ має дві диспозиції. Перша — загальнополітична. Справа в тому, що я не вважав можливим бути в одній команді з Партією регіонів, хоча мені пропонували і посаду, і таке інше. І друга диспозиція: я побачив, як Мороз зрадив партію, до якої я причетний 15 років, і зрадив тисячі людей. І я не думаю, що найближчим часом з’явиться можливість, щоб я спілкувався з Морозом на будь-які теми. Я сьогодні абсолютно не сприймаю його ні як політика, ні як людину. І я маю моральне право на таку оцінку, бо я 15 років iз ним і жодного разу його не зрадив. Я завжди працював на його авторитет, на себе брав, можливо, навіть те, що не слід було брати. І я не жалкую про те, що я це робив. Але вчинок Мороза є настільки огидним і непристойним для політика такого рангу, що я, безумовно, не можу з цим змиритися і моє спілкування з ним є практично неможливим.

— Скандально відоме голосування за кандидатуру спікера Мороза для багатьох депутатів стало неочікуваним. Ви, напевно, знали про готовність СПУ створити коаліцію із регіоналами та комуністами раніше. Ви намагалися відмовити лідера СПУ від такого кроку?

— Це голосування з однієї сторони було неочікуваним, з іншої — прогнозованим. Очікуваним тому, що я знав ще за два тижні до голосування про, що Рудьковський (Микола Рудьковський — чинний міністр транспорту і зв’язку. — Ред. ) і Мендусь (Ярослав Мендусь, народний депутат, СПУ. — Ред.) ведуть перемовини з Януковичем.

Потім тричі ми проводили засідання Політради партії, де, шляхом голосування засуджували ці позиції...

— А Олександр Мороз тоді голосував «за» засудження такого сценарію чи «проти»?

— Мороз також засуджував можливий союз із ПР і виступав за коаліцію демократичних сил. Хоча, якщо я на Політраді займав активну позицію, то Мороз займав пасивну. І в зв’язку з цим я розумів, що всередині Мороз готовий до конформізму, до підписання угоди з регіоналами. Ще вранці, на засіданні фракції, я зрозумів, що Мороз зробив свій вибір. Але в це було важко повірити, тому з цієї сторони його вчинок став неочікуваним. Але коли на засіданні він почав вибудовувати певну лінію поведінки депутатів, сказавши, що ми не повинні голосувати за кандидата на посаду спікера Порошенка, я все зрозумів...

Дуже шкода, але зрада Мороза Соціалістичну партію як таку фактично ліквідувала. Я розумію, що є певна інерція, що вони будуть цей вчинок представляти перед народом як героїчний подвиг і таке інше. Але ця брехня настільки очевидна для більшості людей, що їх обманути просто не вдасться. Я з величезним сумом про це говорю, бо я віддав багато років партії, її організаційній розбудові. Але Мороз підстрелив партію на злеті і вона сьогодні конає під ногами у Партії регіонів.

«Я КАТЕГОРИЧНИЙ ПРОТИВНИК БАГАТОПАРТІЙНОСТІ»

— Як ви оцінюєте перспективи новоутворених громадських рухів Юрія Луценка та Миколи Катеринчука? БЮТ буде з ними співпрацювати?

— Я скажу так. Будь-які громадські рухи мають право на життя. Кожен політик має право на самовизначення і самореалізацію. Які наслідки цієї самореалізації? Це інша справа.

Я абсолютно переконаний, що політичні проекти, які намагаються сьогодні реалізувати під назвою громадських організацій, матимуть дуже сумнівну перспективу. Я поки не бачу ані в проекті Луценка, ані в проекті Катеринчука хоча б 10% підтримки на виборах.

— У вас спільні цілі, направлені проти реваншу «синьо-блакитних». Співпраця можлива?

— Коли я вийшов з Соцпартії, мені поступило дуже багато пропозицій щоб створити щось подібне. Були привабливі пропозиції, які робили мене лідером і таке інше. Але кожен політик повинен реально оцінювати свої можливості і реально оцінювати політичну ситуацію, яка є в державі. Я їх оцінив і зрозумів, що мушу працювати в сильній команді, яка має серйозну політичну перспективу, але ідеологія якої співпадає з моїм баченням в ключових позиціях. І я би вважав, що і вони повинні були так зробити. Чи то в команді Нашої України, чи то в команді Блоку Юлії Тимошенко. Створити щось нове? Я не бачу можливості сьогодні політичного злету цих структур. Плестися, як свого часу плелися рухи, які набирали півпроцента, один процент голосів виборців, я не знаю, чи це доцільно. Скажу відверто: я категоричний противник багатопартійності. Вважаю, що в Україні повинно бути дві, три, максимум, чотири крупних партії, які відображають основні політичні тенденції. Досить дурити людей піар-проектами, вони, до речі, не спрацьовують, тільки гроші даремно викидаються. Тому моя рекомендація чітка. Я вважаю, що і Луценко, і Катеринчук мають себе реалізовувати в складі чинних політичних команд.