«Справа Гонгадзе» — новий поворот

Поки всі переймаються вироком по справі Юлії Тимошенко, формується новий грандіозний скандал. Він матиме не менш руйнівну силу. Справа Гонгадзе розгорталася на очах у всього світу й мала великі політичні наслідки. Парламентська асамблея Ради Європи ще 27 січня 2009 року ухвалила Резолюцію №1645 (2009) «Розслідування злочинів ймовірно вчинених високими посадовими особами під час правління Кучми в Україні — справа Гонгадзе, як показовий приклад», в якій зазначалося, що «влада повинна робити все можливе, щоб виявити не лише тих, хто дійсно скоїв ці злочини, але й їхніх замовників та організаторів, безвідносно до чину або посади підозрюваних». Президенту Вікторові Ющенку трохи вдалося розвинути (багато в чому завдяки генпрокурору Святославу Піскуну і голові СБУ Валентину Наливайченку) «справу десятиліття». На сьогоднішній день виконавці вбивства Гонгадзе перебувають у місцях позбавлення волі. Але далі справа не просунулася. З приходом до влади Президента Віктора Януковича розслідування вбивства Гонгадзе отримало нове дихання — було порушено кримінальну справу проти екс-президента Леоніда Кучми. Як сказав тоді, коментуючи цей факт, Віктор Янукович: «Справа стосовно другого президента України Леоніда Кучми — це намір завершити процес у справі про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе i поставити в ній усі крапки... Йому (Кучмі. — Ред.), як-то кажуть, ніхто не позаздрить, але необхідно колись закінчувати, врешті-решт, i вистачить спати над пігулками снодійними, потрібно колись жити вже, дати відповідь на це питання».

Але схоже сьогодні зріє новий «розворот» у розслідування справи вбивства Гонгадзе. Цілеспрямована кампанія Кучми і оточення з метою відвести від відповідальності екс-президента дає свої «результати». Першим дзвіночком в цьому напрямку стало поновлення кримінальної справи проти головного свідка Миколи Мельниченка, який неодноразово заявляв, що готовий співпрацювати із Генпрокуратурою. Ситуація дійшла до того, що в результаті Мельниченку навіть довелося покинути країну.

З адвокатом Мельниченка Миколою Неділько ми домовилися зустрітися біля Печерського райсуду Києва, де розглядалася скарга на постанову Генпрокуратури щодо порушення кримінальної справи проти його підзахисного. Незважаючи на відкритість судового процесу, журналістів у зал засідань так і не пустили. Хоча, за словами Неділька, назвати приміщення, в якому проходило засідання, залом —важко, тому що фактично це була приймальня судді. В результаті, після 10—15 хвилин судового процесу в засіданні було оголошено перерву. Вже після нашого інтерв’ю Неділько навів показовий приклад: «Було б цікаво порівняти, в яких умовах працюють адвокати Мельниченка, Кучми й Литвина, тоді б стало зрозуміло, що є визначальним у нашій країні — сила права чи право сили. Думаю, відповідь зрозуміла — останнє».

Про кримінальні справи, які стосуються Миколи Мельниченка, Леоніда Кучми, Олексія Пукача в рамках розслідування вбивства журналіста Георгія Гонгадзе говоримо в ексклюзивному інтерв’ю з адвокатом Миколою НЕДІЛЬКОМ.

«У ТРАВНІ ВІДБУЛАСЯ ЗУСТРІЧ ДВОХ ВИСОКОПОСАДОВЦІВ, НА ЯКІЙ БУЛО ВИРІШЕНО ПРОВЕСТИ КАРАЛЬНУ ОПЕРАЦІЮ ПРОТИ МЕЛЬНИЧЕНКА Й ПОЧАТИ ДИСКРЕДИТАЦІЮ РЕНАТА КУЗЬМІНА»

— Пане Миколо, відомо, що Микола Мельниченко перебуває в США. Чи знали ви про його наміри виїхати з України? Наразі ви підтримуєте з ним зв’язок?

— Зв’язок ми підтримуємо періодично. Остаточно про те, коли саме він збирається покинути країну, я не знав, але такі наміри в нього були. Останнім часом до нас надходило багато перевіреної інформації про загрозу його життю. Виявлялися групи зовнішнього спостереження. З достовірних джерел почала надходити інформація про те, що готуються замахи — в якій формі й хто за ними стоїть. Про це я поки не можу говорити. Ця інформація почала підтверджуватися тими подіями, які відбувалися навколо Мельниченка. Ситуація щодо справи вбивства Гонгадзе та «касетного скандалу» розвернулася на 180 градусів. Перелом відбувся починаючи із травня цього року. Якщо аналізувати періоди — з вересня 2010 року до червня 2011 року й після цього, то відбулося щось таке, що кардинально змінило хід кримінальної справи відносно Мельниченка не на його користь. Це стосується в тому числі кримінальної справи відносно вбивства Гонгадзе.

— Що саме відбулося?

— У Миколи Мельниченка з моменту його приїзду на територію України були домовленості з Генеральною прокуратурою, зокрема з першим заступником генерального прокурора Ренатом Кузьміним.

Які домовленості? Про те, що Микола Іванович буде активно сприяти слідству (хоча він і до цього активно сприяв) по кримінальній справі, порушеній по факту вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Також, Мельниченко сприяв порушенню кримінальної справи проти екс-президента Леоніда Кучми. Планувалася активна співпраця його як свідка й по іншим кримінальним справам, які мала наміри порушити Генпрокуратура. В першу чергу, відносно нинішнього спікера парламенту Володимира Литвина.

— Звідки у вас ця інформація?

— Я це знаю зі слів Миколи Мельниченка. За його словами, він про це особисто спілкувався з першим заступником генпрокурора Ренатом Кузьміним... Після Кучми мав бути Литвин. Ці домовленості почали реалізовувати. Але за моєю інформацією у травні цього року відбулася зустріч двох високопосадовців, на якій було вирішено провести каральну операцію проти Мельниченка й почати дискредитацію Рената Кузьміна з метою його усунення від посади. Згодом цей сценарій почав реалізовуватися.

— Ви можете назвати цих високопосадовців?

— Це люди, які займають найвищі посади в державі.

На Рената Кузьміна почав чинитися колосальний тиск. Внаслідок цього його посада під ним серйозно захиталася. Один із показників такого тиску — це зняття начальника головного слідчого управління Генпрокуратури Олександра Каліфіцького. До речі, нещодавно його призначили прокурором Івано-Франківської області. На місце начальника главку ГПУ було призначено іншу людину — Андрія Курися. З Каліфіцьким Мельниченко активно співпрацював. Після його звільнення співпраця почала віддалятися й дійшла до тієї межі, коли Мельниченко зрозумів, що ті домовленості, які були на початку укладені із Кузьміним, на сьогоднішній день вже втрачені, більше того, його життю існує реальна загроза.

Наводжу приклад. Адвокати Кучми подають скаргу на постанову колишнього генпрокурора Святослава Піскуна про закриття кримінальної справи проти Мельниченка. Яка дається відповідь Генеральною прокуратурою? Постанова Піскуна законна, рекомендуємо звернутися до суду. Тобто сама прокуратура дала шанс адвокатам Кучми скасувати цю постанову. Хоча ГПУ, якщо керуватися нормами Кримінально-процесуального кодексу, повинна була надати іншу відповідь: «По-перше, ваша скарга не підлягає оскарженню, оскільки ви не наділені правом оскарження цієї постанови. По-друге, строки оскарження цієї постанови, в тому числі до суду, вичерпані. По-третє, постанову, яку виніс генпрокурор, не можна оскаржувати до генпрокурора, тому що його постанову можна оскаржувати тільки до прокурора, який перебуває на вищій посаді, а вище генпрокурора посад немає». Тому адвокати Кучми мали оскаржити цю постанову одразу до суду, але, виходячи з того, що всі строки закінчилися, вони практично заручилися підтримкою Генпрокуратури, тому що у противному разі було б видно, що суд іде їм назустріч. Хоча, це було й так зрозуміло. Також показовою була позиція Генпрокуратури під час самого розгляду скарги. До речі, зверну вашу увагу, що скаргу розглядав суддя Родіон Кірєєв. Наскільки цей суддя Кірєєв висококваліфікований та об’єктивний, думаю, сьогодні в Україні й за її межами всім відомо. В першій інстанції прокурор заперечив проти скарги адвокатів Кучми і сказав, що постанова Піскуна є законною, тому підстав для її скасування немає. В Апеляційному суді він вже сказав інше: «Постанова Піскуна законна, але рішенні Кірєєва також законне». Тобто і вашим, і нашим. Сьогодні сам генпрокурор також дає коментарі про те, що рішення Печерського суду законне, тим самим ставлячи під сумнів професійність свого колеги Піскуна та в цілому дії Генпрокуратури. В даному випадку, генпрокурор має висловлювати не своє бачення, а позицію прокуратури як правоохоронного органу...

— Прокуратура взагалі має бути незалежною: ніхто ні з ким не повинен домовлятися.

— Як ставитися до Генпрокуратури, коли Ренат Кузьмін робить одні вчинки — сприяє порушенню кримінальної справи проти Кучми, а Віктор Пшонка дає свої коментарі, які відрізняються від заяв Кузьміна. Сам прокурор у суді першої інстанції говорить одне, а в Апеляційному — інше. Це означає, що одностайної думки щодо справи Гонгадзе, Кучми, Мельниченка — немає.

— Тобто в ГПУ йде боротьба?

— Звичайно.

«ЯКЩО ПРЕЗИДЕНТ ЗАХОЧЕ, ТО ВСІ ЦІ СПРАВИ МОЖУТЬ БУТИ РОЗГЛЯНУТІ ОБ’ЄКТИВНО»

— Ви, напевно, брали участь у допитах Мельниченка в Генпрокуратурі? Коли й хто останній раз допитував вашого підзахисного?

— Наскільки мені відомо (на допитах у прокуратурі здебільшого був присутній адвокат Павло Сичов), останнє спілкування Мельниченка було зі слідчим Генпрокуратури Андрієм Курисєм. Спілкування стосувалося того, чому Мельниченка незаконно затримали на державному кордоні з Польщею під час його перетину з метою виїзду на міжнародний економічний форум.

— До речі, чому Мельниченку не дозволили поїхати в Польщу?

— У всіх документах, а саме в рішеннях Державної прикордонної служби про відмову дозволу для виїзду за межі України, було зазначено інформацію, яка не давала можливості достовірно зрозуміти підстави відмови. Державна прикордонна служба посилалася на постанову про заборону виїзду якогось слідчого чи прокурора ГПУ за прізвищем Буцяк. Коли Микола Іванович зв’язався з начальником Головного слідчого управління Генпрокуратури, той повідомив, що слідчого з таким прізвищем немає і йому нічого не відомо про рішення Генпрокуратури, яке забороняє виїзд Мельниченку за межі України. Я в той же день написав скаргу в Генеральну прокуратуру, в якій просив розглянути її терміново. Це було 7 вересня. Сьогодні в нас — середина жовтня. Відповіді й досі немає, хоча строки вже всі пройшли. Це означає, що хтось у ГПУ намагається блокувати розгляд наших скарг на протиправні дії, які відбуваються відносно Мельниченка. Це говорить про те, що Генпрокуратура не хоче сприяти головному свідку в притягненні осіб, яких він вважає злочинцями. Більше того, дії яких задокументовані на плівках.

— Мельниченко неодноразово заявляв, що він дуже відверто допомагав слідству, повірив прокуратурі. Зараз генпрокурор оголосив Мельниченка в розшук? Виходить, ГПУ здала головного свідка?

— Коли стало зрозуміло, що співпраця з Генпрокуратурою під загрозою, я Миколі Івановичу висловив таку версію: «Вони зробили так, щоб ти приїхав в Україну. Тут щодо тебе поновлюють кримінальну справу, забороняють виїзд за межі України й починають тиснути — виставляти умови. Якщо ти на них не погоджуєшся, вони змінюють міру запобіжного заходу з підписки про невиїзд на взяття під варту. А далі в СІЗО з тобою нібито трапляється нещасний випадок». Згодом ця версія почала підтверджуватися.

Якби справа Мельниченка знаходилася в Генеральній прокуратурі, то я думаю, що хід досудового слідства був би під контролем Рената Кузьміна. Але справу відправили на розслідування в СБУ. Чому? Для того, щоб на неї не міг впливати Ренат Кузьмін. Відправити цю справу в СБУ — це був не обов’язок ГПУ, а право. Дійсно, підслідність розгляду кримінальних справ щодо розголошення державної таємниці — це компетенція слідчих органів Служби безпеки. Зловживання чи перевищення влади — це компетенція Генеральної прокуратури. Якщо в рамках однієї кримінальної справи розглядається низка статей, де різна підслідність, то хто буде проводити досудове слідство, вирішується прокурором. Генеральна прокуратура могла залишити в себе цю справу: по-перше, тому що ГПУ почала займатися цією справою ще з моменту її порушення, тобто з 2001 року, по-друге, Генпрокуратура знає, яке відношення СБУ має до особистості Мельниченка. За ці роки в суспільстві через ЗМІ сформували (в тому числі й у співробітників СБУ) думку, що Мельниченко — «зрадник». Відомо, що слідча робота вимагає від слідчого бути незалежним й об’єктивним. Якщо слідчий ГПУ зможе дивитися на Мельниченка як на особу, яка зробила вчинок, спрямований на притягнення до кримінальної відповідальності вищих посадових осіб держави, то працівник СБУ буде дивитися на Мельниченка як на «зрадника», тому внутрішньо буде схильний до того, щоб певною мірою не проводити об’єктивне досудове слідство.

— А яку, з вашої точки зору, мету ставив перед собою Ренат Кузьмін, порушуючи кримінальну справу проти Кучми?

— Ренат Кузьмін неодноразово заявляв, що кримінальна справа, порушена проти Кучми, не спрямована на те, щоб відбілити екс-президента.

— Як ви оцінюєте те, що заява генпрокурора Віктора Пшонки про перебування Мельниченка в розшуку й заява адвокатів Кучми про те, що він утік від відповідальності, з’явилися в один день?

— Справу в тому, що стороною Кучми було розпочато планову операцію щодо кримінальних справ, які стосуються вбивства Георгія Гонгадзе. Заяви адвокатів Кучми цілком вписуються в цей план. Їхні заяви — це в першу чергу реакція на заяви адвокатів Мельниченка. Сьогодні, завдяки порушеній щодо Кучми кримінальній справі, уникнути відповідальності й певної мірою відбілити Леоніла Даниловича буде вже дуже складно. Можна цю справу закрити або виграти в судах, але її не виграєш у суспільній свідомості.

— За вашими словами, в Генпрокуратурі точиться боротьба. Яку роль у всій цій історії, з вашої точки зору, відіграє Президент Віктор Янукович?

— Від Президента України дуже багато залежить у даній справі. Як поведе себе глава держава, так і будуть вирішені справи Гонгадзе, Кучми, Мельниченка. Взагалі, від Віктора Федоровича багато що залежить у «касетному скандалі». Якщо він захоче, то всі ці справи можуть бути розглянуті об’єктивно. Тому, в залежності від того, як вони будуть вирішені, можна буде зробити висновок, яку позицію займав Віктор Янукович.

«НА МЕНЕ БУЛО ВЧИНЕНО НАПАД... ПЕРЕКОНАНИЙ, ЩО ЦЕ ЗДІЙСНЮЮТЬ НАШІ СПЕЦСЛУЖБИ»

— Ви заявляли, що під час засідання Васильківського міськрайонного суду, в якому розглядався позов спікера Володимира Литвина до Мельниченка про вимогу визнати недостовірною поширену інформацію про причетність спікера до справи про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе, вам погрожував представник апарату Верховної Ради Анатолій Селіванов. Чи подавали ви позов? Яка була реакція?

— Я гадаю, що Литвин також причетний до цієї планової операції, про яку я вже говорив. Позов Литвина — це одна зі складових цього плану, до речі, спрямованого в тому числі й на те, щоб заборонити Мельниченку виїжджати за межі країни. В перших же судових засіданнях адвокати Литвина заявили клопотання про забезпечення їхнього позову до Мельниченка шляхом заборони його виїзду за межі країни. В мене це викликало здивування, тому що, як правило, такі клопотання в подібних справах не заявляються. Такий спосіб забезпечення цивільного позову прямо не передбачений Цивільно-процесуальним кодексом України. Але вони вперше юридично вирішили обмежити Мельниченка у виїзді за межі України. Далі. Коли на мою адресу надійшли погрози з боку Селіванова, я написав заяву до міліції. Селіванов тоді мені заявив: «Ти думай про себе, а не про Мельниченка». Я написав, що дані погрози можуть підтвердити суддя Юлія Грибанова, яка вела цей судовий процес, Микола Мельниченко, який був присутній на суді. Але не запитали ні суддю Грибанову, ні Мельниченка. Врешті, мені прийшла постанова про відмову в порушенні кримінальної справи по даному факту.

— Чи погрожували вам в подальшому?

— Погрози Селіванова стали першими. Другий тиск проявився пізніше. Коли я дав коментар про те, що команди Кучми й Литвина об’єдналися з метою посадити Мельниченка за грати (а не він їх), одразу пішла реакція від адвокатів Литвина. Один із них подав скаргу до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, яка була перенаправлена до Хмельницької дисциплінарної комісії адвокатури з метою притягнути мене до дисциплінарної відповідальності й застосувати дисциплінарне стягнення — позбавлення адвокатського свідоцтва (діяльності). Скаргу розглянули, але не задовольнили. Тому що вона була подана не тим суб’єктом, який має на це повноваження, до того ж оформлена в неналежній формі. Крім того, скарга не була задоволена по суті, тому що я висловлював свою власну думку. Це не є порушенням депутатської етики й підставою для позбавлення свідоцтва.

Далі. Коли почалися проблеми у стосунках Мельниченка з Генеральною прокуратурою, ми помітили активізацію спецслужб щодо здійснення зовнішнього спостереження за нами, прослуховування наших телефонів тощо. Загострення відбулося напередодні зникнення Мельниченка й набрало обертів після його виїзду за кордон. Зокрема, на мене був вчинений напад. Напередодні я декілька днів виявляв активне зовнішнє спостереження. Вони практично чергували біля будинку, де я мешкаю, біля основного місця роботи й т. ін. Групи спостереження знаходилися й біля будинку Мельниченка. Також я виявляв пости зовнішнього спостереження в селі Плесецьке, від якого я обраний депутатом Васильківської районної ради Київської області. Коли ми почали перевіряти номери цих автомобілів, то виявилося, що вони або вже списані, або їм не належать.

По цим фактам я написав скаргу на ім’я генерального прокурора. Це було зранку 28 вересня, а ввечері, повертаючись додому, я помітив, що за мною знову стежать. Я спеціально поїхав іншою дорогою, щоб перевірити, чи дійсно це так. Після своєрідної «оперативної гри», коли я пришвидшувався, або, навпаки, збавляв швидкість, я переконався — автомобіль їде за мною. Мені вдалося відірватися від нього, але коли я повернувся додому, то виявилося, що він уже там. Один автомобіль перегородив мені дорогу, а інший автомобіль підпер ззаду. В мене не було іншого виходу, як прориватися напролом. Після цього вони знову почали мене переслідувати. Машин уже було три. Врешті-решт мене загнали в березовий гай, після чого з однієї машини вийшли двоє молодиків спортивної статури й почали вибивати мені двері, бити скло, матюкатися, погрожувати життю. Але, дякувати Богові, в цей момент мені вдалося натиснути на газ і втекти від них. Зранку про цей факт я повідомив працівникам міліції, написав заяву й надав їм номери автомобілів. Але знову виявилося, що вони не належать цим машинам. Кримінальна справа по даному факту злочину знову не було порушено.

Потім, через декілька дні,в було виявлено, що мені надрізали колеса на машині. Це робилося для того, щоб на великій швидкості колесо почало спускати й я втратив можливість керувати автомобілем.

Останнє, що зі мною трапилося. Після «перегонів», про які я вже говорив, у мене був пошкоджений автомобіль. В результаті перевірки, працівники СТО виявили під бампером два невідомі предмети — коробочки розміром 5 на 10 сантиметрів, перемотані ізоляційною стрічкою. Ззовні вони були схожі на вибуховий пристрій. Я викликав працівників міліції, саперів... Вони повідомили, що коробочки порожні. Але із достовірних джерел у міліції мені повідомили, що ці пристрої є радіомаяками. Тобто моє переміщення відслідковували.

Ці дії однозначно є протизаконними. Адже для того, щоб вчиняти якісь оперативно-розшукові заходи відносно адвоката, вони повинні бути вмотивовані або постановою обласного прокурора, або постановою генерального прокурора чи його заступником у рамках якоїсь кримінальної справи. Проти мене, слова Богу, на сьогодні не має кримінальної справи... Але вже є інформація, що такі варіанти розробляються. Чому? Тому що коли проти адвоката порушена кримінальна справа, він не має права брати участь як захисник у кримінальному процесі.

— Ці напади ви пов’язуєте з вашою професійною діяльністю щодо захисту Мельниченка?

— Звичайно. Стеження за мною ведеться професійно. Навіть ті технічні засоби, що були виявлені на моєму автомобілі, — це професійні пристрої. Вони коштують дуже дорого.

Аналогічні протиправні дії здійснюються й відносно мого колеги по захисту Мельниченка — адвоката Павла Сичова. Коли була порушена кримінальна справа проти Кучми, йому біля власного будинку підпалили автомобіль.

Ми обидва — офіцери запасу Служби безпеки України, тому володіємо певними знаннями про форми й методи оперативно-розшукової діяльності. До речі, під час нашої нещодавньої зустрічі в Києві ми знову виявили спостереження. А на ранок наступного дня Сичов побачив, що на його машині порізані дві передні шини, а у вихлопну трубу задуто монтажну піну... Я переконаний, що це здійснюють наші спецслужби.

«ГПУ МАЄ НАМІР ПОРУШИТИ ЩЕ ЯКУСЬ КРИМІНАЛЬНУ СПРАВУ ПРОТИ МЕЛЬНИЧЕНКА. ЧИ СБУ, ЧИ ГПУ НАРАЗІ ВЖЕ ШУКАЮТЬ ПІДСТАВИ»

— Мельниченко, здається, мав політичний притулок у США. Як зараз виглядає ця проблема?

— Наскільки мені відомо, офіційної відмови США надавати Мельниченку політичний притулок немає.

— Що ви як адвокат наразі радите Мельниченку?

— Рекомендую зараз не повертатися на територію України. Тому що та загроза, яка існувала на момент, коли він покинув її межі, існує й сьогодні. Зовнішнє спостереження за його будинком, родичами, адвокатами не припиняється. Якщо він повернеться в Україну, спецслужби його обов’язково затримають. Що може бути з ним після цього, сказати важко. Єдине, в чому я переконаний — це те, що його життю існує реальна загроза.

Микола Іванович готовий виступити як свідок у кримінальній справі проти Кучми. Слідства він не уникає. Тому заяви адвокатів Кучми щодо цього безпідставні. Думаю, найближчим часом це підтвердиться. Їм не вдасться залякати Мельниченка.

— Що збираєтеся робити самі? Як будете виходити з цієї ситуації?

— Наразі ми спрямовуємо всі законодавчі дії, які передбачені Кримінально-процесуальним кодексом України, на те, щоб кримінальна справа проти Мельниченка була закрита. Тому що незакрита справа — це досить ефективний спосіб впливу на нього як на головного свідка по справі вбивства Гонгадзе й по справі проти Кучми. Процесуально, якщо порушується кримінальна справа проти Мельниченка й доводиться до свого логічного завершення, це дає підстави автоматично закрити справу проти Кучми. Якщо вони все-таки «проштовхнуть» справу Мельниченка й доведуть, що плівки не є доказом, справа Кучми розвалиться. І навпаки. Якщо справа Кучми доводиться до кінця, це означає, що справа Мельниченка закривається. Паралельно обидві справи не можуть бути доведені до свого логічного завершення.

— Якщо сторона Кучми звинувачує Мельниченка в державній зраді, виходить, вони визнають плівки автентичними?

— Ще в 2001 році заступником генерального прокурора, радником юстиції 2-го класу Баганцем у постанові щодо порушення кримінальної справи проти Мельниченка по факту розголошення державної таємниці було зазначено, що компакт-диски із записами розмов, які були вилучені в сім’ї Рудьковських, дають підстави вважати, що вони можуть бути розмовами президента Кучми та інших посадових осіб держави, запис яких здійснювався в робочому кабінеті президента. Тобто виходячи з цієї постанови, в ГПУ дійшли висновку, що ці розмови достовірні. В іншому випадку, не було б підстав порушувати проти Мельниченка кримінальної справи за фактом розголошення державної таємниці. На сьогодні, в рамках порушеної проти Кучми справи, підтверджується, що голоси, які записані на плівках Мельниченка, належать Кучмі, Литвину й ін. Про це в тому числі офіційно заявив Ренат Кузьмін. Тому говорити про те, що ці плівки фальшивка, — безглуздя. До того ж на сьогоднішній день існує ряд експертиз, які підтверджують автентичність записів.

Чому взагалі Мельниченко запатентував ці плівки як бренд? Не для того, щоб нажитися, як дехто говорить, а для того, щоб не було підроблених плівок Мельниченка, які б могли бути використані його опонентами.

— Наразі сторона Кучми все ще знайомиться з матеріалами справи?

— Наскільки мені відомо, так. Закон не обмежує в часі для ознайомлення зі справою. Але давайте згадаємо приклад Тимошенко, Луценка, яким давали певні терміни для ознайомлення із своїми справами. Більше того, одним із приводів взяття їх під варту було те, що, на думку Генпрокуратури, вони не так швидко ознайомлюються з матеріалами справи. Я, наприклад, бачив один коментар генпрокурора Пшонки про те, що він може пришвидшити ознайомлення сторони Кучми зі справою. Але не треба забувати, що після ознайомлення зі справою адвокати й потерпілий мають право на заявлення клопотань слідчому. Наприклад, вони можуть клопотати провести додаткову експертизу, допитати якихось свідків чи взагалі вимагати закриття справи. Тільки після того, якщо слідчий не задовольнить ці клопотання, справа може піти до суду. В цілому, це затягування, звичайно, на користь сторони Кучми. Паралельно вони будуть робити все, щоб пришвидшити справу Мельниченка. В нас є інформація, що Генеральна прокуратура має намір зараз порушити ще якусь кримінальну справу проти Миколи Івановича. Чи СБУ, чи ГПУ наразі вже шукають підстави. Чим більше буде кримінальних справ проти Мельниченка, тим легше буде на нього впливати.

— Ваш колега Павло Сичов вважає, що справа Кучми дійде до суду, а ви?

— Скажу чесно, якщо півроку тому я міг заявити: так — я переконаний, то сьогодні цього достовірно сказати не можу.

— Відомо, що проти Кучми порушено кримінальну справу за статтею 166 пункт 3 Кримінального кодексу в редакції 1960 року — «Перевищення влади або службових повноважень, що мало тяжкі наслідки», чинного на момент скоєння злочину. Але відомо, що термін давності за цією статтею становить 10 років...

— Строки давності, звичайно, спливли. Але, спираючись на записи розмов Мельниченка, ми планували подати заяву про злочин Леоніда Кучми проти українського народу. Мельниченко вважає, що саме за час свого десятирічного правління Кучма зчинив злочин, який проявився в масштабному пограбуванні й зубожінні українського народу, що призвело до різкого зменшення населення нашої країни на кілька мільйонів. Якби наша співпраця з Генеральною прокуратурою продовжилася, я думаю, що така кримінальна справа була б порушена. Вона якраз не має строків давності.

«...ВИХОДИТЬ, ЩО ПІД ГРИФ «ТАЄМНО» ПІДПАДАЄ В ЦІЛОМУ ВБИВСТВО ГЕОРГІЯ ГОНГАДЗЕ»

— Як ви думаєте, в якій мірі засекречення справи Пукача кореспондується з обставинами, що склалися навколо Мельниченка? Як ви гадаєте, чому взагалі судовий процес над Пукачем є закритим?

— На моє особисте переконання, процес закрили для того, щоб суспільство не могло почути ті заяви й факти, які в судовому процесі буде оголошувати сам Пукач. Наприклад, про те, що він відрізав голову Гонгадзе після зустрічі з Литвином. Про це казав Мельниченко, а зараз у ЗМІ це підтвердилося словами Пукача. Я як адвокат маю власну особисту думку про те, що в Генпрокуратури є достатньо даних для того, щоб порушити кримінальну справу щодо Литвина: це й покази самого Пукача, й покази Мельниченка, й звукозаписи розмов у робочому кабінеті Кучми, й висновки фоноскопічних експертиз та інше. Принаймні це потрібно зробити для того, щоб дати відповіді на багато запитань. Так, дійсно, є певна таємна інформація, але це не означає, що весь процес має бути закритим. Тому що в такому разі виходить, що під гриф «таємно» підпадає в цілому вбивство Георгія Гонгадзе. В такому разі, може дійти до абсурду. Наприклад, якщо сьогодні про справу Гонгадзе говорять колишній голова СБУ Валентин Наливайченко або народний депутат Григорій Омельченко, то що виходить, вони порушують державну таємницю й проти них треба також порушувати кримінальну справу? Тому, навіть якщо справа Кучми дійде до суду, я думаю, що вона також буде закритою.

— Як ви оцінюєте нові повороти в показах Пукача щодо мотивів убивства Гонгадзе?

— Неодноразово колишній голова СБУ Смєшко заявляв, зокрема на каналі ICTV, що Мельниченко є агентом іноземних спецслужб і вчиняв ряд дій на їхню користь. Коли про це говорять очільники спецслужб, то щонайменше їхні слова мають на чомусь ѓрунтуватися. Чому ж станом на сьогодні проти Мельниченка не порушено кримінальну справу щодо цього? Тому що немає підстав для її порушення. Ми навіть подали цивільний позов до телеканалу ICTV та Смєшка про захист честі, гідності й ділової репутації. В мене є документи про отримання Шевченківським районним судом даного позову, але вже півроку як судове провадження не відкрито. Яка його доля, невідомо. Взагалі, якщо проаналізувати всі судові позови по Мельниченку, можна зробити висновок, що він ще жодного суду не виграв. Можливо, ми погані адвокати. Але я б не сказав, що ми гірші, ніж адвокати Кучми чи Литвина. На жаль, виходячи з обставин, які сьогодні складаються, Мельниченко не виграє жодного суду й у майбутньому. Наведу приклад. Судове засідання по розгляду моєї скарги на постанову Генпрокуратури щодо порушення кримінальної справи проти Мельниченка. На перше засідання я не з’явився, тому що мене було невчасно повідомлено. Днями відбулося друге засідання. Двічі ні Генпрокуратурою, ні Службою безпеки матеріали кримінальної справи проти Мельниченка, які вимагав суд, не надавалися. Згідно з КПК (якщо невмотивовано не надали матеріалів кримінальної справи), це є підставою для скасування постанови про порушення справи. Я про це заявив судді Гаркавій, яка веде процес, подав клопотання, але вона оголосила перерву в судовому засіданні. Це взагалі важко назвати судовим засіданням, тому що воно проходило не в залі судового засідання, а у приймальні судді. Можливо, це пов’язано з відсутністю приміщень, але на засідання не були допущені навіть журналісти. Виходячи з цих фактів, я можу зробити висновок, що наша скарга задоволена не буде.

— Як ви оцінюєте позов адвоката Мирослави Гонгадзе — Валентини Теліченко — про порушення справи щодо осіб, які фігурують у справі Леоніда Кучми саме зараз, адже вона знала давно про всі ті обставини, якими вона обѓрунтовує цей позов. Що це означає з процесуальної точки зору?

— Мені її позиція не зовсім зрозуміла. Вона неодноразово на каналі ICTV, який, усім відомо, належить родині Кучми — безпосередньо Пінчуку, давала інтерв’ю про те, що проти Мельниченка треба порушувати кримінальну справу й розслідувати її, таким чином формуючи думку, що Мельниченко вчиняв незаконні дії. Також вона схвально прокоментувала те, що Мельниченка не пустили в Польщу. Всі ці заяви, звичайно, на користь Кучми.

— Нещодавно на сайті «www.sensacii.net.ua» з’явився досить сенсаційний матеріал журналіста Олексія Степури про те, що командою Кучми готувалася чергова фальсифікація, яка безпосередньо стосується Мельниченка. Надається конкретна інформація. Чи знайомі ви з цією статтею? Як прокоментуєте?

— Насправді, що зробив Ренат Кузьмін? Він вперше спробував справу Гонгадзе повернути у правове поле. Тому що завжди основні фігуранти вбивства журналіста намагалися витягнути її з правового поля. А якщо справа знаходиться у правовому полі, то потрібно й діяти правовими методами. А отже намагатися закривати справу Кучми правовими методами. Пінчук відіграє дуже важливу роль у втіленні плану з відведення Кучми від кримінальної відповідальності. Пінчука «зробив» Кучма, а не навпаки, тому це його обов’язок — захищати тестя. Команда Кучми — Пінчука використовує різні способи для досягнення своєї мети, й далеко не завжди такі способи — в рамках правового поля... Те, про що пише журналіст Степура, — це один із способів досягнення ними своєї мети. Значимість плівок відома, тому вони роблять акцент саме в цьому напрямку. Якщо їм вдасться якимось чином задокументувати (змусити чи підкупити когось), що плівки піддавалися монтажу, все це буде використано на їхню користь у суді. Це взагалі може поставити під сумнів фоноскопічні експертизи і доказову базу проти Кучми.

На моє власне переконання, для фігурантів справи Гонгадзе є принциповим — покарати Мельниченка. Як це так, що якийсь там майор спецслужб міг дозволити собі вчинити такі дії? Грубо кажучи — як він міг підняти руку на «небожителів», на яких, з їхньої точки зору, ніхто не має права піднімати руку?

— Чи не збираєтеся ви ініціювати допит Степури?

— У кримінальній справі проти Кучми Мельниченко проходить як свідок, тому в нього немає права ініціювати допити. Лише слідчі можуть ініціювати допит даного журналіста.

— Справа проти Кучми — це своєрідний тест на очищення для всіх. Погоджуєтеся?

— Гадаю, в суспільстві з цього приводу вже сформувалася стійка думка. Якщо ця справа знайде своє об’єктивне й логічне завершення в суді, то в першу чергу це позитивно позначиться на чинній владі. Особливо на авторитеті Президента. Навіть якщо сьогодні ситуація трохи змінилася в гірший бік, це не означає, що в цій історії поставлено крапку. Будемо сподіватися що Президент почує нас. Тому що якщо чесно, то в нас — адвокатів Мельниченка — взагалі складається таке враження, що нам вже немає куди звертатися — наші скарги лежать у ГПУ, МВС, СБУ, але ніякої реакції немає. Я переконуюся в тому, що правовий механізм держави, який має охороняти мої права як адвоката й громадянина, не діє. На нас зараз як на адвокатів, а на Мельниченка як на головного свідка чиниться шалений тиск. Є пряма загроза моєму життю, моїй родині, Павлу Сичову, його родині, я вже не говорю про Мельниченка та його родину. Звертаю увагу всіх, що якщо ситуація й надалі буде погіршуватися (тиск не буде припинятися), то обов’язково проллється кров тих, на кого чиниться тиск.