Чи можна «скасувати» закони суспільства?

Важливо розуміти, що створення у державі суспільної системи з переважаючим за кількістю середнім класом є не черговою політичною витребенькою, а нагальною необхідністю, ключовим пунктом у програмній діяльності владних виконавчих і законодавчих структур України. Адже при розвитку сучасного українського суспільства винятково шляхом ліберальної демократії країна може скотитися до ситуації, подібної до революційного катаклізму 1917 року. Ситуації, коли сталося бурхливе повалення олігархічної системи царської Росії, драматичний розподіл майна, поголовна націоналізація власності.

УТОПІЧНА ІДЕОЛОГІЯ КОМУНІЗМУ ЗНАЙШЛА У РОСІЇ ПОЖИВНИЙ ГРУНТ

Все зростаюче у другій половині XIX ст. усвідомлення фактів соціальної і національної нерівності, нечесної оплати праці живило ідеологію революційного повалення існуючого олігархічно-бідняцького ладу. Глибоко організована підривна система винесла на поверхню революції більшовицьку групу, очолювану Ульяновим — Леніним, провiсником комуністичного ладу. Ця група визначила терор, як основу політики нової держави під офіційною вивіскою диктатури пролетаріату, диктатури класу бідних. Більшовицька верхівка в керівництві держави скористалась найелементарнішим принципом соціального процесу: «Грабуй!», або більш милозвучно: «Грабуй награбоване!». Бо, мовляв, усі, хто мають добро, є злодіями, які колись забрали добро у інших, перетворивши їх на бідняків. І ось тепер це добро потрібно повернути. Принцип повсюдного грабування, що розвивався комуністами у поваленій Російській імперії, відповідав універсальному принципу термодинаміки, принципу спонтанного, тобто самовільного, зростання безпорядку (спонтанного зростання ентропії у неврівноваженій ізольованій системі). Звичайно, це було до вподоби величезним масам справді скривджених робітників і селян, бо дійсно була відповідна революційна ситуація після чотирирічної затяжної руйнівної війни, справді була ситуація бурхливого збагачення олігархів і родової знаті і збіднення населення.

На возведеній у державну суть диктатурі пролетаріату, на масовому знищенні усієї виробничої системі Росії паразитувала й збагачувалася впливова підривна система, що керувала революцією і післяреволюційним життям уже нової держави — Союзу РСР.

Трагедією цього нового суспільства, суспільства СРСР, було власне те, що воно будувалося на ненаукових положеннях більшовизму. Заперечимо три основні постулати марксизму-ленінізму:

— праця людини не є єдиним джерелом доданої вартості, як це твердив К.Маркс;

— не можна було побудувати соціалізм-комунізм в окремо взятій державі, як це твердив Ульянов — Ленін;

— не можна оптимізувати управління державою, у якій всі засоби виробництва, виробництво і розподіл зосереджені в одних руках — руках держави, як це зробили більшовики СРСР, керовані Джугашвілі — Сталіним.

Розглянемо кожне з них по черзі.

1. Не є єдиним джерелом доданої вартості праця людини.

Додана вартість характеризує вищу якість новоствореного продукту у порівнянні з якістю складових цього продукту. Але не тільки праця людини є джерелом доданої вартості.

Універсальним джерелом доданої вартості на Землі є Сонце. Засвоєння енергії Сонця є всезагальним джерелом вдосконалення на Землі. Таке твердження було обгрунтоване в багатьох наукових роботах як в Україні, так і за кордоном. В Україні про це писали Вернадський, Подолинський, Мороз. Узагальнюючи їхні міркування, стверджуємо наступне.

Енергія, яку Земля одержує від Сонця, має вищу якість, ніж енергія, яку Земля випромінює у Космос, хоч величини обох енергій однакові (бо інакше Земля або розігрілася б, або замерзла). За рахунок різниці цих якостей вдосконалюється буття на Землі.

Якість, яку несе із собою потік енергії, визначається інформацією. Отже потік енергії, що йде від Сонця на Землю, несе з собою більше інформації, ніж потік енергії, яку Земля випромінює у космос. Певна кількість інформації сонячного випромінювання засвоюється Землею. Це і є універсальним джерелом вдосконалення, джерелом доданої вартості на Землі. Засвоєння інформації сонячного випромінювання починається з реакції фотосинтезу. Коли за допомогою каталізатора, яким є хлорофіл зеленого листа, з молекул вуглекислого газу і води і двох квантів світла утворюється кисень і молекула глюкози, це і є джерелом первинної інформації для усього живого на Землі, джерелом доданої вартості. Первинна інформація проходить величезну кількість вторинних перетворень, створюючи більш розвинуті чи менш розвинуті ланцюги процесів у всьому живому.

Кожне окреме людське суспільство вирізняється своєю спроможністю до засвоєння і перетворення інформації. Кожне окреме дерево, тварина, людина характеризуються притаманною їм досконалістю у засвоєнні і перетворенні інформації, яку вони одержують ззовні, від навколишнього середовища.

Виникають суттєві соціальні наслідки від цих двох відмінних трактувань походження доданої вартості! З елементарної Марксової тези випливає, що робітничий клас є носієм доданої вартості. Отже він має встановити свою гегемонію. Він є експлуатований капіталістами і перетворений у пролетаріат. Отже диктатура пролетаріату (і пов’язаний з нею терор!) є як раз та політика, яку потрібно проводити в державі. Різновиди диктатури пролетаріату яскраво прослідковуються в хронології існування СРСР.

Стосовно теперішньої України, то теза Маркса вимагає від українських комуністів збільшувати ряди пролетаріату, посилювати класову боротьбу і постійний пошук ворога. Чим більше бідних, то більше поле діяльності українських комуністів.

Збагачення вже багатих за рахунок незаможних, за рахунок займання земель, комунальної і державної власності, лежить в інтересах олігархічних кланів. Менш багаті скочуються в розряд пролетаріату.

Отож на певному етапі розвитку політичних процесів зближення олігархічних структур і комуністів виглядає взаємовигідним. І у зовнішній політиці цим кланам доцільно об’єднуватись з такою зовнішньою системою, де багато бідних і олігархи мають таке ж походження, як і в Україні.

Зовсім відмінний висновок випливає з твердження, що універсальним джерелом вдосконалення, джерелом доданої вартості на Землі є засвоєння енергії Сонця.

Щоб суспільству збільшити додану вартість, потрібно стати більш досконалим у засвоєнні і перетворенні енергії Сонця, і у засвоєнні і перетворенні енергії від навколишнього середовища. Домінуючою стає проблема зеленого листа. Доцільно мати справу з середовищем, що володіє більшою питомою інформацією, з середовищем більш досконалим.

Не існує жодного технологічного процесу в Росії, який би був досконалішим за технологічний процес в ЄС чи в США. Це ж стосується і України. Засвоєння і перетворення інформації в ЄС є набагато ефективнішим, ніж в Україні.

Отже, щоб краще жити, Україна повинна прямувати до ЄС, а не до Росії. Об’єднання з ЄС можна розглядати де- факто і де-юре. Безумовно, важливо об’єднання де-факто. Коли ми в Україні належним чином піднімемо науку й технологію, законопостійність і законослухняність, то станемо врівень з європейцями у ЄС.

ІЛЮЗІЇ ЦЕНТРАЛІЗМУ

Звернімося до другого і третього положення ленінізму.

Чи можна було в результаті жовтневого перевороту 1917 року побудувати соціалізм (чи комунізм) в окремо взятій країні, зокрема, в Росії?

І чи можна оптимізувати керівництво державою, націоналізувавши землю й усі засоби виробництва та сконцентрувавши виробництво й розподіл в одному центрі?

Утопічність цих двох абсурдних тверджень не має меж. Створення соціалістичного ладу в СРСР вимагало його збереження. Отже, його захисту і ізоляції від капіталістичного оточення. А у всякій ізольованій неврівноваженій системі самовільно та всезагально зростає безпорядок (ентропія). Це універсальний закон природи. Слово «безпорядок» стосується усіх проявів буття: психічного, фізичного, суспільного, технологічного. Владі, щоб утриматися, потрібно постійно боротися проти зростання безпорядку. До того ж, ізольована система дуже чутлива до зовнішнього подразнення. І на придушення зовнішнього впливу потрібно витрачати додаткову енергію.

Тепер — щодо можливості оптимізації системи, у якій земля, основне майно і засоби виробництва націоналізовані.

Оптимізація господарювання в ізольованій системі, в якій спонтанно зростає безпорядок і в якій усі засоби виробництва націоналізовані і керуються з єдиного центру — неможлива. Для цього необхідна безмежно велика енергія.

Звичайно, в системі, в якій керівництво націоналізованим майном відбувається з єдиного центру, за допомогою абсурдного за масштабами терору, шляхом концентрації ресурсів в певному напрямку, можна домогтися вражаючих результатів, побудувати гіганти промислового виробництва. Але при цьому матиме місце неймовірне відставання в інших напрямках і диспропорція у всій економічній і політичній системі.

У системі, основаній на абсолютній державній власності та плановому розподілі продукції по споживачах, зникає конкуренція. Зникає стимул робити якісно. Виникає становище, коли підприємства не зацікавлені у якісному виробництві: чим скоріше зіпсується у споживача поставлений йому за рознарядкою прилад, тим частіше його мінятимуть. У результаті підприємство- бракороб матиме постійно зростаюче замовлення.

Радянський Союз — соціалістична система, що спиралася на централізоване управління економікою. Його економіка і політика не витримали конкуренції із зовнішнім світом. СРСР упав.

Та й зосередження управління в єдиному центрі протирічить процесу глобалізації.

ЯК ВИНИКАЄ НЕОБХІДНІСТЬ У ГЛОБАЛІЗАЦІЇ?

Відповідно до принципу вдосконалення, кількість інформації на Землі накопичується. Збільшується і кількість команд, необхідних для оптимального використання цієї інформації.

У результаті виникає багаторівнева система управління в суспільстві на Землі.

Найнижчий рівень — це родина, далі район, область, держава, об’єднання держав, Організація Об’єднаних Націй. Кожен з цих рівнів розв’язує більш-менш окреслене число завдань. Передача певного числа повноважень з нижнього рівня на верхній рівень випливає з того, що нижній рівень стає неспроможним справитися з усім своїм господарством. У нього не вистачає енергії для цього. Стає більш вигідним передати частину команд і важелів на верхній рівень управління. Мова іде про команди й важелі управління, які є однотипними для декількох нижніх рівнів.

Це ж стосується і виробничої діяльності та торгівлі. Вихідною формою є приватна власність. Форми діяльності, основані на приватній власності, створюють ланцюжок організацій — від дрібних до транснаціональних. Діють антимонопольні умови. Щоб володіти ізольованою від зовнішнього світу державною системою, будівництво якої спирається на ненаукові принципи, потрібен безперервний терор, величезні витрати зусиль і коштів. Кінець-кінцем, логічні й матеріальні засоби для підтримання терору вичерпуються, і система іде до розладу. Що й сталося з СРСР.

Радянський Союз розпався. Ознаки розпаду стали проявлятись вже починаючи з 60 х років минулого століття. Практика є показником справедливості теорії. Практика побудови СРСР довела нежиттєздатність теорії комунізму.

Отже, вчення марксизму- ленінізму-сталінізму — ненаукове вчення. Це «вчення» належить до розряду сектантських. І Комуністична партія, яка повністю сповідує принципи, закладені в побудові СРСР, не може вважатись партією, а є, скоріше, сектою.

У історії людства існували різні секти. Вони збирали навколо себе групи людей. Заводили дуже часто неймовірно жорстокі порядки у взаєминах між членами секти і... розпадалися.

Комуністична більшовицька секта завдала величезної шкоди народам колишньої Росії. Людські жертви в СРСР перевищують жертви, які понесло людство усієї Землі протягом усієї історії свого існування.

Це слід збагнути усім, щоб таке нещастя більше не повторювалося.

Тому процес поділу суспільства України на безмежно багатих і, по суті, жебраків, має бути зупинений. Зупинений перш за все об’єднаними діями влади і громадян.

Ми маємо побудувати українське суспільство, як суспільство панівного середнього класу.

Середній клас — це самоузгоджена система у господарстві держави, що виробляє до 80% продукції внутрішнього споживання. Як продуктів першої необхідності, так і продуктів і послуг довготривалого вжитку, наприклад одягу, меблів, приладів, пристроїв, інформатики, малої енергетики державного управління, охорони здоров’я, освіти, науки, культури, розвитку принципів демократії і захисту природи тощо. Створюючи при цьому конкурентоспроможну пропозицію, система, що сама споживає цю продукцію й послуги, врівноважує ціни зі своїми доходами і забезпечує головну частину балансу між пропозицією і попитом.

Середній клас є основним носієм національної пам’яті і національної ідеї, він основа нації та стійкості держави. Заробітна плата середнього класу дає йому змогу раціонального життя. Система з панівним середнім класом у принципі відштовхує диктатуру пролетаріату і революцію як знаряддя до зміни свого ж середовища. Але для своєї стійкості ця система вимагає повного контакту з тими, що належать як до середнього класу, так і до класу бідних і до класу багатих. Контактувати мають усі з усіма. А це означає, зокрема, що школи мають бути однакові для всіх. Що не мають популяризуватися бали багатих і мітинги бідних. У державі панує одна всеохопна українська мова. В Україні усі мають усвідомити себе українцями, незалежно від етнічного походження.

Як неврівноважена система (врівноважених систем у живому суспільстві не існує) суспільство з панівним середнім класом вимагає безперервної підтримки законодавчої, виконавчої і судової системи держави.

В Україні має бути створена сукупність законів, нормативних актів і норм поведінки, яка сприятиме створенню панівного середнього класу і наблизить нас до держави європейського типу.