Cлов’янській писемності – 1150 років

Проте, схоже, ні наші державні мужі, ні наші діячі культури про це «не відають». Чи відати не хочуть?..

Хоча ця подія мала безпосередній стосунок до українських земель. Уже не кажучи про те, що саме українці зробили багато для розвитку старослов’янської писемності. Саме в Україні була видана перша Біблія старослов’янською мовою. Маю на увазі Біблію Острозьку. Тут же була створена Мелетієм Смотрицьким перша друкована граматика цієї мови. Цю граматику російський вчений і письменник Михайло Ломоносов назвав «вратами своєї вченості». І справді, «Граматика» Смотрицького, яка неодноразово перевидавалася в Росії відіграла важливу роль у становленні російської літературної мови.

Але давайте повернемося до Кирила-Костянтина та його праці.

Із житійної літератури відомо, що походив він із міста Солунь (сучасні Тесалоніки), яке знаходилося на межі між грецьким та слов’янським світами; тут жили слов’яни-македонці й греки. У місті часто траплялися змішані сім’ї. Саме в такій сім’ї народилися брати Костянтин-Кирило та Мефодій, яким судилося стати християнськими просвітителями слов’ян. У молоді роки Костянтин опинився в столиці Візантії, Константинополі, де отримав чудову освіту. У його житії так розповідається про це: «Коли прийшов до Царгорода, віддали його вчителям, щоби вчився. І за три місяці опанував усю граматику і до інших учень приступив. Навчався ж і Гомера, і геометрії, і у Лева і Фотія діалектики, і всіх філософських вчень, до того ж і риторики, й арифметики, й астрономії, і музики, і всіх інших еллінських вчень. Та так опанував їх усі, що жоден з них так не опанував». Ці слова варто прокоментувати. Очевидно, Костянтин засвоїв «еллінські вчення», тобто надбання культури Античності. Туди входили твори Гомера, які спеціально вивчалися в давньогрецьких школах й служили граматичними взірцями, філософські вчення, математичні дисципліни, зокрема геометрія, діалектика (як мистецтво дискусії) і риторика, а також музика й астрономія, котрі, на думку піфагорійців та платоніків, відображали світову гармонію.

Наставниками Костянтина-філософа були видатні візантійські мислителі Лев Математик та Фотій. Останній з часом став константинопольським патріархом. Лев прихильно ставився до античної філософії й точних наук. Щодо Фотія, то це був інтелектуал високого рівня. У його праці «Миріобібліон» («Бібліотека») є посилання на майже 280 античних авторів. Фотію був ближчий раціоналізм Аристотеля, ніж містичний неоплатонізм. Головну увагу він звертав на проблеми мови, на те, як найкраще описувати реальність та виражати стани мислення. Тому його правомірно вважати представником візантійської схоластики. Навчаючись у Лева Математика й Фотія, Костянтин мав змогу ознайомитися з набутками давньогрецької культури, античною й візантійською філософською думкою.

Житійна література говорить, що на Костянтина звернув увагу логофет – високопоставлений візантійський чиновник, який відав фінансами, поштою, зовнішньою політикою, контролем над провінціями й був хранителем патріаршої печатки. Цю посаду обіймав Феоктист – тодішній регент при малолітньому імператорові Михайлові ІІІ. Феоктист надав Костянтину широкі повноваження. Виконуючи дипломатичні завдання, Костянтин побував у Сирії та Хазарії, в тому числі на теренах України, брав участь у релігійних диспутах, що мали на меті навернення «язичників» у християнство.

Близько 860 р. Костянтин відвідав Херсонес. Відповідно з т.зв. Паннонською легендою, він у Херсонесі «знайшов Євангеліє і Псалтир, руськими письменами писане, і людину, що розмовляв тією мовою, і вів розмову з ним…».

Це свідчення отримало неоднозначне трактування. Та все ж чимало дослідників сходяться на тому, що згадана книга була написана протокирилицею, яка поступово формувалася в східнослов’янському регіоні під впливом грецької писемності. Не виключено, саме «херсонеський епізод» наштовхнув Костянтина на думку про створення унормованої писемності для слов’ян. Тому в житійній літературі спеціально звертається увага на цей момент.

Проте з Херсонесом Костянтина пов’язував не лише згаданий епізод. Тут він віднайшов мощі четвертого римського папи, одного із перших християнських мучеників Климента. Частину мощів Костянтин пізніше забрав із собою до Моравії, потім переніс до Риму, де їх поклали в церкві св. Климента, в якій поховали Костянтина.

Перебування Костянтина в Північному Причорномор’ї, зокрема в Херсонесі, стало прелюдією його моравської місії. Напрацювання Костянтина на українських землях отримали свій розвиток і продовження у Моравії.

Моравська місія Мефодія почалася в 862 чи в 863 р. У той час князь Великоморавської держави Ростислав, бажаючи захистити себе від німецької експансії з Заходу, вирішив піти на союз із Візантією. Попросив візантійського імператора Михайла ІІІ й патріарха Фотія відрядити в Моравію християнських місіонерів, які б впровадили тут літургію народною мовою.

Костянтин прибув у Моравію разом зі своїм старшим братом Мефодієм. Останній деякий час служив воєводою в Македонії, а пізніше став ченцем монастиря Поліхрон на березі Мармурового моря. У 863 р. Костянтин, за свідченням житійної літератури, уклав для моравців слов’янську абетку. Можливо, це була глаголиця, оскільки кириличне письмо сформувалося трохи пізніше в Болгарії.

Після цього Кирило разом з братом Мефодієм переклав Євангеліє з Апостолом (Діяння та Послання  апостольські), Псалтир та низку богослужбових книг старослов’янською мовою, що забезпечувало проведення на цій мові літургії.

Однак солунські брати перекладали не лише тексти суто богослужбового, а й релігійно-філософського характеру. Костянтин був автором оригінальних трактатів. Йому, зокрема, належить «Писання на оборону правдивої віри», де він, дискутуючи з мусульманами, вдається до раціональних методів аргументації.

Загалом діяльність солунських братів мала велике значення для розвитку культури в слов’янських країнах. Вони зробили багато для унормування. писемної старослов’янської мови. А це була необхідна умова для філософствування. Сьогодні нам видається само собою зрозумілим, що народ має свою писемність. Але такого розуміння не було ні в ІХ ст., ні навіть у наступні часи. У Візантії переважала думка, що повноцінними мовами, які можна використовувати в сакральних цілях, є іврит (єврейська), грецька й латинська. Саме візантійське духовенство було категорично проти діяльності Костянтина та Мефодія по створенню писемної старослов’янської мови. До речі, у цій ситуації «апостоли слов’ян» змушені були звернутися до римського папи Адріана, котрий дозволив вживати в сакральних цілях слов’янську мову. Цей крок з боку Риму варто осмислювати в контексті боротьби, що велася між римськими папами та візантійськими патріархами. Бо надалі, в період Середньовіччя, Рим виступав проти використання етнічних мов у релігійних справах. Сам же Костянтин, полемізуючи зі своїми опонентами, намагався теоретично обґрунтувати потрібність широкого використання в культурних та релігійних цілях слов’янської мови.

Слов’янські народи, маючи свою писемність, отримали змогу творити свою літературу, фіксувати письмово закони, що, зокрема, було важливим для розвитку державності.

Також Костянтин і Мефодій заклали основи філософської термінології в старослов’янській мові: ними були вироблені відповідники понять властивість, сутність, всесвіт, закон, буття, небуття, уява, поняття, річ та інші. Поява такої термінології відкривала перед слов’янськими народами не лише можливість освоєння давньогрецького й візантійського філософського спадку, а створювала умови для власного оригінального філософствування. Солунські брати, маючи високу на той час філософську освіту, з самого початку зорієнтували слов’янські народи на позитивне ставлення до мудрості філософів. Принаймні у православно-слов’янській культурі ми не знайдемо вираженого протиставлення християнства і «язичницької» філософії. Філософія трактувалася тут як одна із найвищих духовних цінностей й фактично ототожнювалася з теологією; відповідно, філософ сприймався як людина, що заслуговує на повагу за свої знання та мудрість. Тому, ведучи мову про те, що в нинішньому році виповнюється 1150 років слов’янській писемності, можемо вести мову й про те, що в цей рік виповнюється 1150 років слов’янській філософії.

Велика Моравія, в силу різних обставин, зокрема тиску німецьких католиків, не змогла стати основним культурним осередком православного слов’янського світу. Після смерті Костянтина та Мефодія його учні, зазнавши переслідувань, змушені були в 886 р. покинути цей край і переселитися до Болгарії. Остання, перейнявши естафету у Великої Моравії, стає на певний період головним культурним осередком православних слов’ян. Правда, деяка частина учнів могла опинитися на території західних земель України, зокрема на Волині. Деякіджерела свідчать про існування в цьому регіоні у Х ст. кирило-мефодіївської традиції. Цікаво, що культ Кирилла й Мефодія особливо поширений на Закарпатті – самій західній частині українських земель. Очевидно, це пов’язано з тим, що Закарпаття знаходилося в сфері впливу Великоморавської держави.

Хоча основна культурна діяльність солунських братів здійснювалася за межами українських земель, вона мала для них значні наслідки. Тут з часом утвердилася старослов’янська писемність, з’явилися книги, перекладені старослов’янською мовою. Костянтина й Мефодія високо цінували в Київській Русі. Тут склалася легенда, що ототожнювала Костянтина з образом грека-філософа, який, згідно «Повісті минулих літ», брав участь у виборі релігій князем Володимиром. Також у цьому літописному зводі детально описувалася діяльність солунських братів. При цьому і одного, і другого іменували філософами. Окрім того, до нас дійшло 50 списків Пространного Житія Кирила. Цей агіографічний твір, судячи з усього, мав давньоруське походження.

Шанованим у Києві був культ святого Климента, для утвердження якого зробив чимало Костянтин. Частину мощів цього святого було перенесено Володимиром з Корсуня до Києва й покладено в Десятинній церкві – першому християнському храмі побудованому після Володимирового хрещення Русі. Климентові було присвячене «Слово на поновлення Десятинної церкви». Священнослужителю цього храму належав твір «Чудо св. Климента об отрочаті». Однією з головних ідей вказаних пам’яток є утвердження суверенності й величі Русі та її столиці Києва.

Загалом місія солунських братів мала велике значення для Русі-України. Наші предки, користуючись старослов’янською мовою і адаптуючи її до своїх потреб, зуміли створити блискучу руську, власне українську, цивілізацію. Шкода, але до сьогодні ми так і не усвідомили всю її потугу та значення. Адже проіснувала вона не одне століття.

…Ювілей слов’янської писемності став би непоганим приводом замислитись над цими речами.