Головна помилка Бориса Єльцина

Учора всі західні ЗМІ писали про смерть першого президента Росії Бориса Єльцина. Газети сходяться у думці про те, що головна заслуга Бориса Єльцина — це розвал СРСР, а найгірша його помилка — вибір Володимира Путіна як наступника.

Американська газета The Wall Street Journal у редакційній статті «Росія Єльцина» висловлює думку, що першого президента РФ будуть пам’ятати завдяки тому, що він демонтував Радянський Союз і дав росіянам можливість відчути смак свободи. Але він же створив умови для того, щоб Володимир Путін придушував ще неоперену російську демократію.

Ці протиріччя відображають його життєвий шлях. Єльцин — не інтелектуал із дисидентськими переконаннями на кшталт Вацлава Гавела, а простий інженер-будівельник і партапаратник зі Свердловська, міста на Уралі. Його політичному злету сприяли експерименти Горбачова з відкритістю в 1980-х роках. Навіть у ті дні в Єльцині уживалися відвага і нерозсудливість, неприкрита амбітність і щирий популізм.

Історія нескоро забуде зоряний час Єльцина, коли, стоячи на танку, він кинув виклик путчу, здійсненому групою партійців- консерваторів у серпні 1991 року. Але якості, необхідні для того, аби зламати одну державу, не годилися для роботи з побудови іншого. Новою Росією керувала стара гвардія в перелицьованому вбранні, і Єльцин стояв біля керма. До його честі, він вітав багатопартійну демократію і терпів ущипливі нападки опонентів.

Але найгіршим ворогом Єльцина був він сам. П’яні витівки не лише підривали його здоров’я, але й ставали симптомами некомпетентності кремлівської влади. У 1992 році він ненадовго захопився обмеженими ринковими реформами, які забезпечили капіталізму погану репутацію в Росії. Він створив олігархів шляхом застосування схеми «кредити в обмін на акції» (фактично розпродавши кращі активи «своїм людям» за копійки) і провівши недоладно організовану приватизацію, настирливо проштовхувану його радниками, які на ній збагатилися. Він не зумів укріпити політичні інститути та правову державу. А розпочата в 1994 році чеченська війна стала його найбільшим воєнним і політичним фіаско.

Трагедія Єльцина — в тому, що він дуже довго залишався на своєму посту за наполяганням сім’ї, радників та іноземців, які вважали, що він — єдиний, хто стає на заваді примарній комуністичній загрозі. «Мені страшенно хочеться, щоб цей хлопець переміг», — сказав Білл Клінтон про вибори 1996 року, коли Єльцин лежав в лікарні, одужуючи після серцевого нападу, який тримали в таємниці. Єльцин дійсно переміг, але цей рік став для російської демократії поворотним.

До 1999 року сім’я Єльцина вже не бажала довіряти виборцям вибір наступника і відшукала безвісного полковника КДБ Володимира Путіна. Довірена особа Єльцина, бізнесмен Борис Березовський організував передачу влади цій значно молодшій людині, чия енергія так разюче контрастувала з поведінкою чинного президента.

Що було далі — відомо всім. Президент Путін накинув намордник на пресу і свободу слова, знищив опозиційні партії, консолідував політичну та економічну владу всередині Кремля. Єльцин, пішовши на покій, відмовчувався, притому що кращу частину його спадщини ліквідували, залишаючи переважно гірші елементи. Росія ніколи — ні раніше, ні потім — не знала такої свободи, як у єльцинські 1990-ті, підсумовує газета.

The Washington Post у редакційній статті «Борис Єльцин» зазначає, що внесок цієї людини в історію неоднозначний, але його кроки на захист свободи не згладжуватимуться з людської пам’яті.

Він вів за собою народ, що, як видавалося, був годен забути про століття імперіалізму і співіснувати в мирі та співробітництві як з безпосередніми сусідами, так і з рештою світу. Хоча демонтаж комуністичного режиму в радянському стилі розпочав Михайло Горбачов, саме Єльцин забезпечив, щоб цей процес, хоч і тимчасово, призвів до демократії та ліберального капіталізму.

Проте згодом Єльцин, який часто хворів, частенько здавався напідпитку, допустив, щоб у державних структурах і поза їх межами розквітли буйним цвітом корупція й анархія. Росіяни переживали як ганьбу його безглузді витівки.

Останнім гріхом Єльцина була передача президентських повноважень у грудні 1999 року Путіну — вихідцю з того самого КДБ, який організував невдалий путч 1991 року. Можливо, стомлений, оточений опонентами, Єльцин не мав особливого вибору; можливо, цей крок врятував його самого та його сім’ю від імпічменту й суду, пише газета.

Але в подальші сім років Путін анулював велику частину ліберальних реформ, за які боровся його попередник. Вибори в Росії знову перетворилися на потьомкінську показуху, майже усі ЗМІ танцюють під дудку влади, а дисидентів б’ють на вулицях.

Живий спогад про єльцинську вольницю — час, який для багатьох був епохою хаосу і страждань, але також епохою свободи слова, свободи зібрань і вільних виборів. На даний момент більшість росіян, мабуть, схвалюють путінський авторитаризм як ліки від хаосу. Згодом вони, можливо, знову потягнуться до свободи — того, що втілювали кращі сторони Єльцина, вважає видання.

Британська The Guardian у редакційній статті «Руйнівник, а не будівник» зазначає, що коли помирає державний діяч, йому віддають данину поваги навіть ті, хто сильніше за всіх постраждав від його дій.

Коли Єльцин і вважав себе батьком-фундатором посткомуністичної Росії, Томас Джефферсон з нього не вийшов. Зустріч, на якій президенти Росії, України і Білорусії працювали над планом розпаду Союзу, закінчилася п’яною сваркою. Демократична зоря Росії тривала лише два роки, доки новий президент не наказав танкам стріляти по тому ж самому парламенту, який допоміг йому покінчити з радянською владою. В ім’я ліберальної демократії почала литися кров, що коробило деяких демократів. Єльцин відмовився від державного субсидування цін, сприйнявши це як догму, і — як результат — темпи інфляції підскочили до 2000%. Це називалося «шоковою терапією», але шоку в ній було забагато, а терапії — замало. Мільйони людей виявили, що їх заощадження водночас випарувалися, тоді як родичі президента та його найближче оточення збили величезні особисті статки, якими володіють до сьогодні.

Ще раніше, ніж Єльцин послав в Грозний колону танків без упізнавальних знаків, щоб роздавити сепаратистів, що поклало початок десятирічній жорстокій чеченській війні, ліберальна демократія задихалась у фатальних обіймах президента. Підтримка Заходу, яка так тішила президента, лише підписала демократам вирок. У ту епоху було посіяне численне насіння російського авторитаризму, вважає видання.

Німецька газета Suddeutsche Zeitung в редакційній статті «Вірний друг німців» друкує вислови німецьких політиків на шану пам’яті Бориса Єльцина.

Екс-канцлер Гельмут Коль назвав першого російського президента «великим державним діячем» і «вірним другом німців». Екс-канцлер Шредер і канцлер Меркель також відзначили заслуги Єльцина.

«Його внесок у розвиток російсько-німецьких відносин і в боротьбу за мир у всьому світі поки ще отримав недостатньо високу оцінку», — зазначив Гельмут Коль (ХДС) у понеділок у Берліні. Він назвав Єльцина своїм особистим другом, тісна співпраця з яким засновувалася на довір’ї.

Екс-канцлер Герхард Шредер також віддав належне померлому президенту Єльцину як найважливішому партнеру Німеччини: «Із відходом із життя Бориса Єльцина ми втратили великого друга нашої країни. У період його повноважень на посту президента Росії відбувалося поглиблення політичного та економічного співробітництва з Німеччиною», — заявив політик від СДПН.

У телеграмі зі співчуттям, направленій канцлером ФРН Ангелою Меркель (ХДС) на адресу російського президента Володимира Путіна, говориться: «Борис Єльцин був великою особистістю в російській та міжнародній політиці, мужнім борцем за демократію та істинним другом Німеччини. Ми не забудемо його внесок у розвиток відносин між двома державами», — пише канцлер.

Співчуття з приводу смерті колишнього президента висловили й численні соратники Єльцина з раннього періоду демократизації Росії. На думку колишнього віце-прем’єра РФ Бориса Нємцова, образ Єльцина в історії буде позитивним. «Він дав мільйонам наших співгромадян свободу і можливість себе реалізувати. Він ненавидів цензуру і поважав опозицію, підтримував окремі регіони», — говорить Нємцов.

The Guardian зазначає, що за 10 років в Кремлі Єльцина називали героєм і лиходієм, часом у ньому бачили блазня, а часом — стихійне лихо. «Трагічна доля, — сказав його колега і суперник Михайло Горбачов, останній президент Радянського Союзу. — За його плечима великі справи на користь країни і серйозні помилки».

Російські жорстко контрольовані телевізійні канали урочисто вшанували пам’ять Єльцина, називаючи його великою людиною. Вони показали архівні записи часів початку його кар’єри як очільника комуністичної партії в Свердловську і часів його сходження в Політбюро.