Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Королева-епоха

На початку лютого ЇЇ Величність Єлизавета ІІ відзначила 70 років свого вступу на британський престол. Святкування цього «платинового ювілею» триватиме до червня поточного року
17 лютого, 16:53
КОРОЛЕВА ЗМАЛКУ СПРИЙНЯЛА ВИСОКІ НАСТАНОВИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ОБОВ’ЯЗКУ ТА ДИСЦИПЛІНИ, І ТОМУ В ЗОВСІМ МОЛОДОМУ ВІЦІ БУЛА ВЖЕ ГОТОВОЮ ДЛЯ ЗДІЙСНЕННЯ СВОЄЇ МІСІЇ

Вона направду є однією з найвідоміших жінок світу. Королева Єлизавета ІІ (повне династичне ім’я — Єлизавета Александра Марія Віндзор) перебуває на троні Великої Британії вже понад 70 років, що є абсолютним національним і, схоже, також світовим рекордом — за винятком хіба що «Короля-Сонця» Людовіка ХІV у ХVІІІ столітті (72 роки).

Проте річ, звісно, не у феноменальному за тривалістю терміні перебування королеви на престолі. Річ у тім, що перед нами — багато в чому унікальна особистість, котра, за всіх своїх рідкісних персональних якостей (виняткова врівноваженість, непохитна воля й сталевий характер, мудрість, високе почуття Державного Обов’язку, вміння вчитися все життя і сприймати нове), водночас є наочним втіленням британських історичних традицій, кращих рис еліти цієї країни, насамперед традицій самовідданого і щохвилинного Служіння Державі й Народу. Зауважимо, що у нас із Британією існують дуже давні й цікаві історичні зв’язки — ще з часів Ярослава і Володимира Мономаха; слід визнати, що українці ще не можуть повною мірою користуватися багатою спадщиною минулого, зокрема і цією, але якщо ми засвоїмо цю вражаючу традицію Служіння, то, може, з часом у нас з’явиться правдива еліта, і це дасть нам шанс.

Ті 70 років, впродовж яких королева очолює Британію, — це навіть не одна конкретна епоха, а одразу декілька неймовірно складних і насичених епох. Справді: за ці десятиліття і Британія, і цілий світ зазнали карколомних (стримано кажучи) змін, рівних яким доти не знала історія людства. Згадаймо лише розпад Британської імперії та її трансформацію у Співдружність Націй; процес деколонізації; холодну війну; подолання серйозних економічних проблем Британії (зараз не всі пам’ятають, що ще в лютому 1952-го, коли Єлизавету проголосили королевою, країна потерпала від дефіциту товарів — чай, цукор, масло видавалися за картками); вихід людини в Космос, висадка на Місяці; поширення телебачення та інтернету; демократизація стосунків королівської родини із суспільством; вступ Британії до Європейського Союзу — і вихід із нього 2016 року; врегулювання конфлікту у Північній Ірландії; перемога у Фолклендській війні 1982 року; участь Великої Британії у війні в Іраку (2003 рік); фінансова криза 2008 року; рух за незалежність Шотландії; пандемія коронавірусної інфекції... І ще десятки доленосних подій, гострих криз й викликів.

Доволі часто, прагнучи показати, що роль монарха в Британії, можливо, не варто аж так перебільшувати, стверджують: королева «царює, проте не кермує». Як видається, ця думка дуже й дуже спрощує реальний стан справ. Її Величність є консолідованим символом нації, потужним чинником її об’єднання — попри всі політичні, соціальні, культурні, національні , навіть расові відмінності — і в цій своїй ролі є абсолютно незамінною. Саме тому, що королева гідно впоралася з цією важкою місією, вона спромоглася провести державу крізь ці буремні сімдесят років.

До речі, звернімо увагу на такий пасаж із послання Єлизавети ІІ парламенту ще 2002 року з нагоди півстолітнього перебування на престолі: «Зміни стали постійною рисою нашого життя. Для того, щоб подолати їх, необхідна передовсім дисципліна. То, як ми ставимося до цих змін, визначає наше майбутнє». Ось такий підхід чималою мірою пояснює, чому Британія в епоху ЇЇ Величності рухалася вперед. І ще промовистий факт: за час правління королеви змінилося вже 13 прем’єр-міністрів Великої Британії і стільки ж президентів США. У цьому списку є воістину видатні постаті: згадаймо лише Черчилля, Кеннеді, Рейгана, Тетчер... Але чомусь так і хочеться вдатися до сентенції: політики приходять, згодом ідуть, а королева лишається. Ось що таке спадковість, традиції та міцність еліт!

Рано вранці 6 лютого 1952 року спадкова принцеса Єлизавета, перебуваючи в Кенії — тоді це була британська колонія — разом із чоловіком Філіпом Маунтбеттеном (10.06.1921 — 09.04.2021), колишнім принцом Грецьким та Данським, після вступу дружини на трон герцогом Единбурзьким, отримала терміновий телефонний дзвінок від свого особистого секретаря Мартіна Чартеріса зі скорботною звісткою: її батько, король Великої Британії Георг VІ (був монархом у 1936 — 1952 роках, здобув право на престол після зречення старшого брата, короля Едуарда VІІІ — той втратив права на трон після одруження на двічі розлученій американці «низького походження» Уолліс Сімпсон), помер уві сні в ніч на 6 лютого від тромбу. Смерть короля не була такою вже раптовою, в монаршій родині знали про його серйозну хворобу — але, зрозуміло, удар був для 25-річної Єлизавети сильним. Філіп прагнув підтримати дружину, спадкоємицю престолу, а тепер — королеву, в міру своїх сил. Як згадував Мартін Чартеріс, Єлизавета «не пролила ані сльозинки — лише зблідла і збентежилася». На персональному літаку «Аргонавт» Єлизавета, Філіп та супроводжуючі їх особи терміново вилетіли в Лондон, куди прибули через 19 годин. В аеропорту нову монархиню зустрічали прем’єр-міністр Уїнстон Черчилль, міністр закордонних справ Ентоні Іден, близький родич Єлизавети герцог Глостерський — усього лише 14 осіб. Наступного дня королева з’явилася на екстреному засіданні Таємної ради — традиційної британської інституції, котра, згідно із Законом про успадкування трону від 1701 року, мала обов’язково прийняти присягу нового монарха.

Єлизавета виголосила чітким й дзвінким голосом: «Після раптової кончини мого батька я маю взяти на себе обов’язки суверена. Мене занадто переповнюють почуття, тому сьогодні я скажу лише, що буду, як і мій батько впродовж свого правління, робити все в ім’я блага і процвітання моїх народів, розсіяних по всьому світу... Я благаю Бога про допомогу, щоб здолати цей важкий тягар, який покладено на мене у такому юному віці» (25 років і 9 з половиною місяців). За свідченням деяких очевидців, коли вона виходила із зали Сент-Джеймського палацу з чоловіком, в очах Єлизавети стояли сльози. Так ця зовсім молода жінка стала сороковим монархом на землі Альбіона, якщо відраховувати від часів Вільгельма Завойовника (1066 рік).

Усі, хто спостерігав за вчинками, заявами й діями нової королеви (її коронація, за традицією, відбулася через 16 місяців — у червні 1953 року), були здивовані, а часто й вражені, наскільки підготовленою до своєї місії виявилась юна монархиня (вже 9 лютого вона взяла участь у церемонії вручення державних нагород Британії й провела це дійство впевнено і чітко). Але здивування не мало поважних підстав, якщо врахувати, як системно й методично було організовано виховання майбутньої спадкоємиці престолу. Ось про це варто розповісти дещо докладніше.

Єлизавета здобула домашню освіту — вона не навчалася ані в Оксфорді, ані в Кембриджі або в будь-яких знаменитих навчальних закладах Британії. Проте це була справді ґрунтовна, якісна освіта (перш за все гуманітарна); дівчина вивчала британську і світову історії, окремо й дуже докладно — британське конституційне право (під керівництвом професора Генрі Мартена, віце-ректора знаменитого коледжу в Ітоні; своїм досконалим знанням британського законодавства згодом королева дивуватиме багатьох прем’єрів!), світову літературну класику, особливо англійську (навчилася читати у віці п’яти років, відтоді читання стало не тільки обов’язком служби — зважаючи на величезну кількість державних документів, — а й життєвою потребою, як дихання; у королівській родині часто практикувалося спільне читання визначних книжок вголос), студіювала французьку мову (оволоділа нею досконало), ще десятки необхідних дисциплін. У 4-річному віці дівчинка вперше сіла на коня — і відтоді відкрила для себе на все життя цілий світ дружби з цими чудовими створіннями, котрих вона завжди дуже любила, професійно розуміла і віддавала їм багато часу. А ще: у 1933 році Георг (тоді майбутній король мав ім’я Альберт) подарував своїй 7-річній дочці декілька чарівних собачок — коргі, вони й досі є таким собі «символом королівського двору».

А тепер — про більш серйозні аспекти виховання Її Величності. Звісна річ, вона зростала в умовах комфорту й високої забезпеченості; проте якщо читач думає, що ця дівчина-принцеса (як і її молодша сестра Маргарет) ні в чому не знала відмови, — це не так. Як значно пізніше говорила королева, вже згадуваний професор Генрі Мартен від початку вчив її «розглядати питання з різних боків і формувати власну думку» (королева засвоїла цю настанову!). Лілібет (так Єлизавету називали в дитинстві рідні й близькі) прагнула не «відокремлюватися від навколишнього світу прозорою завісою величезного Букінгемського палацу» (як висловилась одна з виховательок юної принцеси, леді Корфі), а «спостерігати за життям, що вирувало внизу, і гадати, як живуть «справжні люди».

Важливими були й світоглядні уроки матері (дружини Георга VІ, теж Єлизавети), котра навчала принцесу: «Якщо тобі здаються нудними людина або заняття — в цьому винна ти сама!» (королева-мати прожила 101 рік і увійшла в історію Британії мужньою заявою, зробленою 1940 року в найстрашніший час: «Мої діти, як і я, як і мій чоловік, не збираються залишати Британію і будуть у Лондоні до перемоги!» А треба пам’ятати, що під час нацистських бомбардувань декілька бомб потрапило тоді в Букінгемський палац, що спричинило певні руйнування). А бабуся, королева Марія (уроджена графиня Стратмор), навчала своїх онучок «завжди тримати спину прямо», «не торкатися спинки стільця, коли сидиш, тримати пряму поставу», вимагала, аби дівчата присідали перед нею в реверансі при кожній зустрічі, не дозволяла собі жодних проявів емоцій і говорила Лілібет, що для монарха «неприпустимо посміхатися на людях»,  водила Лілібет і Маргарет на екскурсії в музеї, художні галереї, на монетний  двір, в Банк Англії, Грінвічський палац, в Тауер. І, головне, постійно повторювала: «Я навчала своїх дітей (а ті навчали своїх) володіти собою і не давати волі настрою». Втім, мистецтву посміхатися (інші часи) Єлизавета навчилася досконало!

Отже, королева мала всі підстави згадувати, що «зрештою саме вихованню я зобов’язана найбільше. За належного виховання — а я сподіваюся, моє було саме таким — можна дуже багато чого досягти». І ось Єлизавета, ще будучи принцесою, звернулася навесні 1947 року до громадян країн Співдружності з такими словами: «Я запевняю на повний голос: моє життя, скільки його буде відміряно, буде присвячене служінню вам». І 70 років королеви на троні — високий приклад відповідальності й почуття обов’язку — блискуче підтвердили таку клятву. Розповідь про Служіння -далі.

Закінчення читайте в наступному випуску сторінки «Історія та Я»

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати