Мовчи, Марсе, бо на смітник потрапиш…

Передісторія появи взірців античної культури в Галичині сягає позаминулого століття. 1884 року родина Лянцкоронських, яка залишила добрий слід у поліфонічній культурі Галичини, організувала наукову експедицію до Малої Азії (сучасна територія Туреччини) — місцями колишньої провінції Римської імперії. Привезені звідти взірці еллінської культури, як засвідчують старі фотографії, прикрасили фасад палацу, парк, інтер’єр. Позаяк їх ретельно білили вапном, вони стали схожими на гіпсові копії, які не мають мистецької цінності. Скульптури потроху зникали в невідомому напрямку. Та коли зник «Путто з дельфіном» — бронзова фігурка, яка прикрашала фонтан, коли постало питання про продаж палацу з аукціону, директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький разом із заступником начальника обласного управління архітектури та містобудування Романом Онишком докладно дослідили статуї, які ще залишилися, і… подякували провидінню.

В Європі давно вже не знаходять взірці античної культури, а тому останнє відкриття — справжня сенсація. Нині у Львівській галереї мистецтв експонують шість привезених із Старого Роздолу шедеврів. Бог війни Марс і фігура жінки з жертовною чашею — «прийшли» до нас без голів. У римлянки пошкоджене обличчя. «Втішимося» тим, що можемо й древнім римлянам закинути вандалізм. Як показали дослідження , римляни видовбували обличчя греків і вмонтовували лики своїх замовників. Таким чином мармурові скульптури мають подвійне датування в діапазоні кількох століть: II ст.до н.е. — II ст.н.е.

Мистецькі дослідження тривають, а нині на часі інші пекучі запитання до самих себе: чи ми такі бідні чи такі багаті, що дозволяли собі топтати ногами цінності, орієнтовна вартість котрих становить на оцінками фахівців приблизно 40 мільйонів у.о.? Звісно, зловмисник не знав, що здає на металобрухт скульптуру роботи Андре Верроккіо, вчителя геніального Леонардо да Вінчі. А якби й знав, хто такий Леонардо да Вінчі, то що з того для нього? Хіба виторгував би в пункті прийому металобрухту більше, аніж 24 гривні?

Античні скульптури «захистили» себе. Однак в Галичині, мабуть, ще чимало цінностей причаїлися і чекають свого часу, порятунку. Для Бориса Григоровича Возницького, який все своє життя шукає і знаходить мистецькі шедеври (на звалищах), це — питання вкрай болюче…

— Може, ще десь і є античні речі, які були сюди привезені, — каже він. — Знаю, що в збірці Семена Стефаника була якась антична річ. Де вона зараз — невідомо. Якщо десь тут,— то колись знайдеться. Найгірше те, що колекції зникають за межами Львова. У 80-х роках у Львові було 42 колекціонери. У радянські часи не можна було стати мільйонером, але можна — колекціонером. Ці колекції… зникли.

— Чи не було можливості залишити їх в Україні? Звісно, правовим шляхом…

— Колись, ще на початку радянської влади , був такий «правовий» шлях: усі графи, князі зобов’язані були зареєструвати свої колекції. Вони це зробили. Колекції націоналізували, забрали, і всі вони опинилися в музеях, в основному — в Ермітажі. Там є близько сорока єгипетських портретів. Це друга в світі колекція за значимістю. Все це зібрано на території колишньої Росії. У 70-х роках була дана вказівка Міністерства культури України — брати на облік мистецькі колекції. Ми, музейники, ходили до колекціонерів, переконували, пояснювали, що колекції будуть під охороною держави, ми допоможемо реставрувати твори. Колекціонер мав право продавати ці речі, але треба було повідомити — куди саме. 1981 року одну колекцію пограбували і її власник навіть не міг пояснити міліції, що саме зникло. — Чи всі колекціонери стали на облік? — Ні, лише 10 відсотків. Бо колекціонери бувають всякі. Одних цікавить мистецтво, інших — купівля-продаж. Візьміть наші рекламні газети:«купую старі килими, плачу дорого». Мільйонер купує, має на це право, а далі що? Вдома ж він ці килими не тримає. А люди — бідні. Якщо зубожіла пані продає старий килим за сто гривень, вона собі думає, що то — великі гроші.

— Борисе Григоровичу, пригадайте якісь унікальні мистецькі речі, які зникли зі Львова…

— Одна жінка принесла якось вазу «Фаберже» метрової висоти. Питала, чи можна вивезти її за кордон. Я сказав — ні. Хотіла всього тисячу карбованців за неї. Вже тої вази тут немає. Антикваріат зі Львова приблизно з 70-х років вивозять постійно. Ми отримали відреставрований палац Потоцьких. У кожній кімнаті колись були першокласні печі, залишилася лише одна поганенька. Мені робітники розповідали, що меблі і печі вивозили з палацу, коли там був фізичний інститут. Львів розбазарюють…

— А може, варто звернутися до населення?

— Що з того? Люди звертаються до музею, але ми вже десять років не отримуємо ні копійки на закупівлю експонатів, а лише — на зарплату і енергоносії. Якщо трапляється щось першокласне і недороге, ми можемо придбати це з коштів від реалізації квитків (квиток до галереї мистецтв коштує 2грн.50 коп. — Aвт. ).

Ми за десять років не купили жодної сучасної картини! Згодом музеї Львова не матимуть робіт 90-х років. Маємо лише ті роботи, що їх художники дарують після своїх виставок. Через двадцять років ми шукатимемо роботи Остафійчука — в Канаді, Миська — в Чехії, ще когось — у Німеччині. У тому ж Старому Роздолі ми взяли скульптури лише з трьох ніш, а ще чотири — порожні. Куди зникли скульптури, — невідомо. У мене є фото 1938 року, тоді все ще було на місці. Шукаємо у Львові вихідців із Старого Роздолу. Може, щось підкажуть?

— Як же потрапила на металобрухт бронзова скульптура Андреа Верроккіо — всупереч усім заборонам, пересторогам, рішенням органів влади тощо?

— А як знімають вивіски з фасадів — навіть із Академії мистецтв? Як зняли бронзові літери на могилі композитора Володимира Івасюка?! Одна викладачка виїхала до Ізраїлю і залишила чотири бронзові пам’ятники на Янівському кладовищі. Вже немає жодного! Крадуть. А головне — приймають…

Пам’ятки еллінської культури вже під надійним захистом. А палац Лянцкоронських, який є пам’яткою архітектури, історії? Він чекає на нового власника, який буде зобов’язаний берегти пам’ятку, бо інакше — суворі штрафні санкції. Чи ж зупинять вони того, хто наближається до Бога війни Марса із молотом у руках?