На захист рішень «Ялти»
Нещодавно пройшла 57-а річниця конференції «Великої трійки». 4 — 11 лютого 1945 року відбулася зустріч керівників держав та урядів Великої Британії, Сполучених Штатів Америки та Радянського Союзу, які повторно зустрілися на вищому рівні протягом Другої світової війни. Цього разу місцем зустрічі став курорт Ялта в Криму. Час від часу певні серйозні та впливові політичні діячі у Польщі та в інших країнах Європи піддають сумніву ялтинські рішення і вимагають переглянути кордони на континенті.
Як польський громадянин, я впевнений — добросусідські та дружні відносини з Україною були б неможливими без ялтинських постанов. Тому хочу запропонувати читачам Вашої впливової, і не тільки в Україні, газети, обґрунтування своєї думки.
Однією з основних і, одночасно, дуже складних тем Ялтинської конференції було польське питання, а саме — географічний простір Польщі та створення уряду національної єдності. Відповідний пункт ялтинської угоди стосовно Польщі, який ґрунтувався на постановах першої конференції «Великої трійки», що відбулася у Тегерані в листопаді- грудні 1943 року, свідчив: «Керівники трьох урядів вважають, що східний кордон Польщі повинен пройти по Лінії Керзона (спираючись на ріку Буг) з відхиленнями від неї у деяких районах у межах від п’яти до восьми кілометрів на користь Польщі. Вони визнають, що Польща повинна отримати значні територіальні надбання на півночі та заході. Вони також вважають, що свого часу потрібно дiзнатися думку нового польського тимчасового уряду національної єдності щодо величини цих придбань» (Володимир Ковальські, «Дипломатична боротьба за місце Польщі в Європі»). З цього питання в Ялті було вирішено, що основою для його створення буде діючий вже в Польщі тимчасовий уряд, і що його реорганізацією з метою включення представників польського еміграційного уряду, а також демократичних сил всередині країни і за кордоном, займатимуться міністри закордонних справ трьох держав.
Щодо вказаних вище територіальних надбань, предметом дискусії стали конкретні простори південної частини Східної Пруссії, вільне місто Гданськ та землі на захід по Одер і Нісу- Лужицьку. За однозначне розв’язання питання польського кордону на заході і півночі виступали В. Черчiлль та Й. Сталін.
Внаслідок дуже важких, часто драматичних переговорів тимчасовий уряд національної єдності було створено у червні 1945 року. Цей уряд був визнаний трьома державами-переможницями і країнами антигітлерівської коаліції. Одночасно ці держави скасували свої рішення щодо визнання діючого в Лондоні еміграційного уряду Польської Республіки. Представники нового уряду взяли участь в останній конференції «Великої трійки» у Потсдамі в липні 1945 року, на якій серед іншого були встановлені нинішні кордони Польщі на заході та півночі.
Зрозуміло, що без «Ялти» не було б «Потсдама». Отже, завдяки прийнятим там рішенням Польщі повернули її древні землі з Вроцлавом, Легніцею, Щецином та Гданськом. Україна повернула собі Львів та Станіслав, Білорусь — Брест і Гродно, а Литва — Вільнюс.
Чи є так звана Лінія Керзона винаходом Й. Сталіна та «Ялти»? Ні. Ще в 1918 році президент США В. Вільсон, проголошуючи свої знамениті 14 пунктів про цілі війни, у пункті 13, що стосувався Польщі, говорив про необхідність відновлення Польщі в її етнічних кордонах із відкритим доступом до моря. Чому Вільсон посилався на етнічні кордони? Адже можна було б говорити про відновлення Польщі в її кордонах, існуючих до трьох розділів Речi Посполитої. Найвірогідніше, президент США піклувався про встановлення в Європі міцного миру, а такого миру з Польщею у кордонах, існуючих до 1772 року (перший розділ), на думку В. Вільсона, неможливо було б досягнути. Паризька мирна конференція 1919 року висунула проект Лінії Керзона, названої прізвищем її автора, британського міністра закордонних справ. Східний кордон II-ї Речі Посполитої повинен був спиратися на ріку Буг.
У кордонах великої Речі Посполитої, що існувала понад 200 років, до 1772 року знаходилося понад 50% території нинішньої України, стільки ж території Білорусії та Литва. Однак ані українці, ані білоруси, ані литовці не були зацікавлені у відродженні давньої союзної держави. Неприйнятними були для них також спроби Ю. Пілсудського у 1918-1920 роках створити федерацію Польщі, України, Білорусі та Литви, незважаючи на те, що усім загрожувала бурхлива розруха більшовизму.
Польща навесні 1920 року розпочала воєнні дії з метою досягнення східних кордонів, просунутих далі на схід від Лінії Керзона. Охоплена внутрішнім революційним безладдям Росія була змушена погодитися з кордонами по річці Збруч: у межах Польщі опинилося близько 20% території нинішньої України, 30% території Литви і майже 40% території Білорусі. Литва, глибоко вражена захопленням Польщею її південно- східних районів, включно з Вільнюсом, була у стані війни з Польщею аж до вересня 1939 року. Таким чином у II-ї Речі Посполитої до Другої світової війни не було союзників. Тому перед загрозою смертельної небезпеки вона була абсолютно самотньою.
Поміркуємо тепер гіпотетично — не було б ялтинських постанов i східні кордони Польщі після закінчення Другої Світової війни були б такими самими, як до 17 вересня 1939 року. На початку 90-х років ХХ століття були створенi суверенні держави Україна, Білорусь та Литва. Погодилися б народи цих країн з тим, щоби такі великі простори їхніх територій разом із населенням належали б Польщі? На мою думку, могли б виникнути конфлікти такого масштабу, що порівняно з ними військові дії у колишній Югославії здавалися б лише незначними сутичками. Саме «Ялта» уберегла наші народи, а можливо і народи Європи, від найстрашнішого; її рішення створили основи миру, тобто того, що для всіх людей є найціннішим.
Я впевнений, що «Ялта» надала Польщі історичні шанси. Найвигідніша протягом 900 років форма території з великим доступом до моря, але передусім — вперше протягом століть на наших кордонах немає ворогів. Ось чому я захищаю встановлені в Ялті кордони Європи. Ми повинні ставати на захист «Ялти» як абсолютної цінності; не можна викреслювати ялтинські постанови, можливий їх перегляд підточує фундамент, на якому будується система взаємовiдносин відносин країн Центральної Європи.
Чутно голоси протесту на адресу трьох держав за те, що вони ухвалили рішення відносно Польщі без участі поляків. Однак, якщо брати до уваги факт, що офіційний уряд Польської Республіки, який перебував в еміграції протягом усіх років війни, робив практично все, щоб внести розбіжності між союзниками, щоб на кожному кроцi дискредитувати східного партнера США і Великої Британії, і що він до кінця війни не погоджувався зі східним кордоном Польщі, який спирається на ріку Буг (фундамент усіх угод), то дійдемо висновку, що не було іншого виходу. У такій ситуації присутність поляків iз емігрантського уряду зірвала б прийняття проекту будь-якого рішення. Постанови трьох держав сприяли тому, що уряд «поступився гідністю», а Польща та Європа виграли.
Іноді чути також про так званий «ялтинський дух». Під цим поняттям, мабуть, маються на увазі претензії на адресу західних держав, що вони, мовляв, віддали Центральну Європу Сталіну. У політиці, як у житті, рідко зустрічаються ідеальні рішення. Частіше за все обирається так зване «менше зло». Вже у 1943 році США і Велика Британія визнали, що головний тягар війни з Німеччиною прийняв на себе Радянський Союз. Щоб звільнити Центральну Європу, війська західних держав повинні були б вже на початку 1943 року висадитися в Греції, як хотів Черчiлль, або у Франції. Це було б, однак, пов’язано з прийняттям на себе головного тягаря війни. Передача Сталіну сфери впливу у Центральній Європі була для них меншим злом. Комунізм звалився, але встановлені в Ялті 57 років тому кордони залишаються фундаментом співіснування держав та миру.
Мільйони людей: німців, поляків, українців, білорусів, наші батьки і діди з болем залишали свої рідні міста та села. Ці «переселення» народів супроводжувалися трагічними обставинами. Багато хто з них не встиг побачити свою нову батьківщину. Підкоряючись рішенням держав-переможниць, вони принесли величезні жертви в ім’я цінності, якою є мир для нас, наших дітей, внуків і майбутніх поколінь. Міцний мир, бо встановлений він на фундаменті згоди народів.
Було б цікаво знати думку українців з цього приводу. Можливо, за допомогою Вашої газети вдалося б про це дiзнатися, чого, як вважаю, чекає дуже багато поляків, щиро бажаючих скріпити дружні відносини з українським народом і державою, тим більше, що об’єднує нас спільна, така багата історія.
