Одвічні основи тиранії

Розвиток московського, згодом російського державного утворення – це наслідок глибокої, неподоланої «спадщини Орди», азійської неволі та рабства. Про це докладно писав свого часу Олександр Герцен (а до нього – факт не дуже відомий – нібито «імперський історик» Микола Карамзін), ще ціла низка авторитетних дослідників. Це – абсолютно справедлива констатація об*єктивного, безсумнівного історичного факту.

Проте такі твердження  все ж таки здебільшого залишаються на рівні емоцій (засудження, несприйняття, ба більше – прокляття). А існує нагальна потреба здійснити об*єктивний, за можливості спокійний історичний аналіз: в чому саме історія Московії та Росії глибоко увібрали в себе основи саме азійського способу виробництва, азійських суспільних відносин, навіть азійського менталітету? І тут дуже корисним може бути вивчення праць Карла Маркса (ми просто не маємо права відкидати геть увесь творчий доробок цього знаменитого вченого на підставі азійської «більшовизації» його ідей), який присвятив цікавій для нас проблемі ряд статей, а також видатного німецького соціолога та економіста Макса Вебера та відомого британського економіста Джеймса Мейнарда Кейнса. Всі вони докладно досліджували соціальну структуру східних суспільств, їхній спосіб виробництва. Їхній доробок є високою мірою корисним при вивченні так званої «загадки Росії».

Про що тут йдеться – якщо спробувати викласти ці висновки лаконічно?

По-перше, на Сході функції панівного володаря – власника (насамперед  земельного), якщо не  завжди офіційно , то    по суті, виконувала держава (не приватні особи – звідси ясно, що приватна власність та її інституції перебували, щонайменше, в залежному стані). На Сході саме держава дуже часто виступала як верховний, а то й єдиний власник – не такою була європейська соціально-політична практика! Більше того, така азійська державна структура (Китай, Персія, Візантія, Індія , якщо поринути в глибину століть – Давній Єгипет) гостро потребувала обожненої – в буквальному сенсі – постаті Правителя, «східного деспота» (а хіба не  були, по суті, саме такими Іван Грозний, Петро !, Сталін, зараз – Путін), який виконував би щодо суспільства в цілому функції «зв*язку й єдності».

По-друге, щодо цього Правителя всі без винятку підлеглі й піддані, від міністрів (за часів Грозного – бояр), тим більше до звичайних селян, навіть до  впливових членів «ближнього кола Правителя», фактично були  покірними слугами  царя, хана, імператора, фараона, взагалі володаря, незалежно від  титулів. Майно таких «бояр», більше того – саме їхнє життя абсолютно залежало від волі Царя – історія Москви та Росії, від Грозного до Сталіна, містить безліч таких прикладів. Маркс писав про  «поголовне рабство» на Сході (так  само нещадно характеризував він і історію Росії, але  це – тема окремої розлогої розмови). Малося  на увазі, що на Сході, на відміну від Європи, ніколи не існувало приватно-правових гарантій, людина ніколи не сприймалася як вільна особистість, незалежний від влади громадянин. Це дає ключ до розуміння історії Росії.

По-третє, «наріжним каменем» подібної соціальної структури, на відміну від розвинених країн Європи, була верховна влада –  вона ж  власність Правителя, який, безперечно, ділився цією владою – власністю в центрі і на місцях ( саме за цією моделлю вибудовував свій режим Путін, що яскраво демонструє глибоко реакційний, архаїчний стиль його правління, котрий відкидає Росію назад на  декілька століть). Фактично функції панівного стану приватних власників виконували на  Сході ті, хто був наближений до влади або причетний до неї. І все суспільство поставало перед жорстокою потребою виживання – а саме  вкрай необхідно було знати, кому, коли й які саме «відкати» слід було давати, аби вирішити будь яке, хай навіть найменше, питання. Хто цього не знав або не бажав знати – неминуче зіткався з великими проблемами.

Ми згадали лише про найголовніші ознаки «азійського» способу виробництва, які й зараз тяжіють (як впродовж століть тяжіли) над історією Росії. Перелік можна множити. Підкреслимо, що чимало країн і суспільств Азії (Японія, Південна Корея, в дещо інший спосіб  певною мірою  – Індія і Китай) в останні десятиліття здійснили вражаючу соціальну модернізацію, відому в цілому світі. Тому прикметник «азійський» в цьому випадку є вже невдалим. Проте путінська Росія була й залишається, як і минулі віки,  цивілізаційно іншою, несумісною з будь-яким сучасним розвитком. В цьому – трагічна суть проблеми.

Ігор Сюндюков