Під прапором Iспанської республіки

У часи, що передували вторгненню німецьких військ до СРСР, у радянського народу в пам’яті було дві війни, точніше дві з половиною.

Незнаменита війна з Фінляндією, яка витіснила значною мірою перемогу на річці Халхін-Гол над японською армією (піввійни) і улюблена — в Іспанії.

З громадянською війною в Іспанії пов’язана одна широко поширена помилка. Вважається, що заколот націоналістів почався з передачі радіо Сеути кодової фрази: «Над усією Іспанією безхмарне (чисте) небо». Проте її в архівах радіостанції не знайдено. Більше того, не існує єдиної версії цієї фрази іспанською мовою. Проте вона стала прозивною, як сигнал до чогось антиурядового. Достовірно відомо, що 18 липня 1936 року радіо Мадрида передало офіційне повідомлення, що починалося словами: De nuevo habla el Gobierno para confirmar la absoluta tranquilidad en toda la Peninsula — «Уряд знову підтверджує, що на всьому півострові повний спокій». При цьому заколот вже фактично розпочався.

Швидше за все, командою до заколоту слід вважати телеграму одного з керівників повстання генерала Еміліо Моли Відаля, відправлену 16 липня 1936 року. «Сімнадцятого о сімнадцятій. Директор». Під цим псевдонімом діяв Мола. До речі, від цього генерала виходитиме і ще одне вельми поширене висловлення. За словами кореспондента газети The New York Times Вільяма Карні, Мола передав по радіо на початку жовтня 1936 року звернення до населення іспанської столиці. У ньому він заявив, що, окрім наявних в його розпорядженні чотирьох армійських колон, він має в своєму розпорядженні ще п’яту в самому Мадриді. Вислів quinta columna — п’ята колона — швидко поширився в Іспанії, а потім увійшов до багатьох європейських мов.

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА І ЗОВНІШНІ ГРАВЦІ

У квітні 1931 року іспанський король Альфонс XIII покинув країну, було проголошено республіку. Від престолу він не відрікся, що в майбутньому привело до реставрації монархії.

Країна розділилася в політичному сенсі на дві приблизно рівні частини — республіканців і націоналістів.

Перших підтримували переважно у великих містах. Вони ділилися на центристів, ліберальних демократів, анархістів, соціалістів, комуністів та інші більш дрібні групи.

Націоналісти у свою чергу спиралися на монархістів, фалангістів, прибічників партії CEDA (La Confederacion Espanola de Derechas Autonomas — Іспанська конфедерація незалежних правих), членів релігійних і консервативних організацій. За них була католицька церква. У сільськогосподарських провінціях Наварра і Галісія генерал Франсіско Франко знайшов найбільшу підтримку.

Навіть деякі реформи тимчасового республіканського уряду викликали сильний опір націоналістів і консерваторів. Почався терор правих. У відповідь республіканці, в більшості своїй анархісти і троцькісти зайнялися підпалом церков. У Мадриді хтось пустив слух, що ченці роздають дітям пролетарів отруєні цукерки. Нічого не підтвердилося, але багато ченців і священиків було вбито лівими радикалами. І це в країні, де понад 90% населення було католиками, а церква користувалася значним впливом.

Ситуація загострилася напередодні виборів у лютому 1936 року. В січні республіканці нарешті прийшли до якоїсь одностайності і створили політичний блок Frente popular — Народний фронт (НФ). Хоча голоси прибічників і противників блоку були приблизно рівними — НФ отримав лише на 150 тисяч голосів більше, але особливість діючої мажоритарної системи принесла йому перемогу. Кандидати фронту отримали 263 місця з 473. Вибори супроводжувались численними порушеннями, їх офіційні результати ніколи не були опубліковані, тому противники НФ не вважали його правління легітимним.

Відразу після перемоги НФ в Іспанії почалося захоплення підприємств колективами працюючих, експропріювалися землі, на них анархісти, ліві соціалісти і комуністи влаштовували щось подібне до радянських колгоспів або комуни. Повсюдно проходили страйки, економічне життя все більше порушувалося, з’явилися ознаки дефіциту продуктів харчування.

Армія та її офіцерський корпус на 80—85% не були прибічниками НФ. До літа 1936 року там дозріла антиурядова змова.

Були і дві зовнішні обставини.

По-перше. В травні 1936 року у Франції переміг блок лівих партій і рухів Front populaire — Народний фронт. Не дивно, що іспанські соціалісти відчували політичну спорідненість і розраховували на підтримку.

По-друге. На думку іспанських націоналістів, антикомуністичний виступ мав отримати підтримку в Берліні та Римі. Це давало вихід на міжнародну арену і обіцяло матеріальну підтримку заколоту.

Незважаючи на більшість у парламенті, іспанський НФ не був єдиним. До літа серйозно загострилися відносини соціалістів, лібералів та анархістів, лівих організацій, що відкололися від комуністів. Типовим прикладом останніх була Partido Obrera de Unification Marxista (POUM) — Марксистська об’єднана робоча партія. У її міліцейських загонах воював Джордж Оруелл (Ерік Артур Блер), доки не був поранений під Уескою. Розгром цієї невеликої за чисельністю організації, яку радянські спецслужби вважали троцькістською, зіграв в історії Іспанської республіки дуже негативну, якщо не сказати зловісну роль.

Спочатку уряд у Мадриді не надав серйозного значення заколоту, який вже розпочався. Проте дуже скоро стало зрозуміло, що становище украй серйозне.

МОСКВА ПРИХОДИТЬ НА ДОПОМОГУ

Заколот розвивався надто швидко. Протягом 18 липня здалися Кадіс і Севілья, 19 липня були захоплені Гренада і Альбасете, потім Наварра і Стара Кастилія. Хоча столиця Арагона Сарагосса була оплотом анархістських профспілок, республіканці не протрималися в ній довго і місто було захоплено повстанцями.

У Мадриді уряд був охоплений панікою. Прем’єр-міністр Касарес Кірога подав у відставку. До 19 липня 80% армії приєдналося до повстання, 35 з 50 центрів провінцій були захоплені бунтівниками. 

Новий уряд на чолі з Хосе Хіралем почав роздавати зброю робітникам і студентам. Казарми займали озброєні республіканці, вони вбивали військових, яких підозрювали в допомозі бунтівникам. Наступ останніх сповільнився і в якийсь момент почав слабшати. У повстанців відчувався брак зброї і боєприпасів, оскільки практично всі військові заводи залишилися на півночі на республіканській території.

На допомогу бунтівникам прийшли Німеччина та Італія. Понад 100 тисяч італійських і 50 тисяч німецьких солдатів та офіцерів взяли участь у Громадянській війні в Іспанії. Завдяки такій допомозі заколот набув подальшого розвитку.

Цікаво, що спочатку звернення республіканського уряду не знаходило жодного відгуку в Москві. Сталіну категорично не подобалося те, що не комуністи, а соціалісти грають першу скрипку в НФ. Більше того, не подобалася Москві і участь в НФ лівих організацій, насамперед троцькістського толку.

Проте до серпня 1936 року в Кремлі дійшли висновку, що іспанським республіканцям слід надати допомогу. Почалася історія з інтернаціональними бригадами і так званими радянським добровольцями.

Починаючи допомагати Іспанії, Сталін переслідував дві мети. По-перше, вивести СРСР з міжнародної ізоляції і утвердити як рівноправного гравця, принаймні, в Європі. По-друге, відвернути увагу від поширюваної чистки, що отримала назву Великого терору.

З багатьох країн до Іспанії стікалися комуністи, люди лівих переконань і антифашисти. СРСР надавав інтербригадовцям допомогу і намагався взяти їх під свій контроль. Разом з цим до Іспанії приїжджали анархісти, здебільшого з країн Латинської Америки, ліві радикали і противники сталінізму. Вони не записувалися до інтербригад, а приєднувались до родинних організацій та їх збройних формувань.

Разом з військовими радниками, льотчиками, танкістами, артилеристами з СРСР до Іспанії були направлені і радники з НКВС. Керівником усієї мережі радянських спецслужб був Олександр Орлов (Нікольський, Лев Фельдбін).

Найпильнішу увага радянські спецслужби зосередили на лівих антисталінських організаціях, насамперед на POUM. Один з її керівників Андреас Нін у 1920-х рр. жив у СРСР. Він добре володів російською мовою і переклав іспанською та каталонською мовами деякі твори російської класичної літератури. У СРСР він був прибічником Троцького, але потім розійшовся з ним. Сам Троцький відгукувався про нього як про лівого меншовика. В уряді Каталонії, що мала велику автономію, Нін перебував на посаді міністра юстиції.

Початок політичних процесів в СРСР значна частина лівих в Іспанії сприйняла украй негативно. Вони категорично не хотіли співпрацювати з радянськими радниками і тим паче виконувати їх розпорядження. Недивно, що саме POUM стала першою організацією, на яку звалилися репресії під керівництвом радянських резидентів НКВС.

Республіканський уряд з подачі комуністів вирішив узяти під контроль ситуацію в Барселоні, де був великий вплив Confederacion Nacional del Trabajo — Національної конфедерації праці (НКТ; CNT), що стоїть на анархо-синдикалістських позиціях.

У травні 1937 року уряд за планом, розробленим радянськими радниками, вирішив узяти під контроль телефонну станцію в Барселоні, що знаходилася в руках міліції CNT, але отримав відсіч зі зброєю. Почалися вуличні бої. Міліціонери POUM билися разом із загонами CNT. Опір було придушено, Ніна вигнано з уряду.

Резидент НКВС Орлов готовить фальшиві докази співпраці POUM з франкістською шпигунською мережею, начебто розкритою секретними службами республіки. На підставі таких «доказів» генеральний директор служби безпеки, комуніст Антоніо Ортега, віддає наказ затримати керівників POUM. Нін 16 червня заарештований у Барселоні. У в’язниці Алькала-де-Енарес його допитують, а потім перевозять до будинку, розташованого неподалік, де катують. Мета — отримати визнання в співпраці з агентурою бунтівників. Домогтися цього не вдалося.

У роки перебудови каталонське телебачення купило деякі архіви НКВС. З доповіді Орлова до Москви про операцію «Микола» — розправи з лідерами POUM і з Андреасом Ніном — вдалося встановити, що він його було вбито між 21 і 24 липня 1937 року. Характерно, що стіни будинків у Барселоні були розписані запитаннями: «Де Нін?» Влада відповідала фальшивкою: у Саламанці, там була резиденція франкістського уряду, або в Берліні.

На основі фальшивих звинувачень перед Спеціальним центральним трибуналом з шпигунства і державної зради, постали керівники POUM. Проте колишній прем’єр соціаліст Ларго Кабальєро і анархістка Федеріка Монтсень категорично відкинули звинувачення, висунуті на адресу POUM. Трибунал виправдав керівників партії. Процес у чомусь був блідою копією московських, які тривали в цей період.

Під прапором Іспанської республіки воювали доволі різнорідні сили. Причин її поразки достатні багато. Однак практично всі дослідники звертають увагу на деструктивну діяльність радянських спецслужб, що виконували політичні завдання Сталіна. У тому числі й з усунення його противників. Не випадково серед іспанських комуністів виявилося досить багато тих, хто після падіння республіки в березні 1939 року по всьому світу в ескадронах смерті вбивав противників Сталіна.