Під знаком руди й металу

У лютому 1919 року на І З’їзді Рад робітничих, селянських і червоноармійських делегатів з 35-ти волостей Криворіжжя волосне містечко Кривий Ріг проголосили містом і створили Криворізький повіт. 23 квітня 1919 року рішення з’їзду було затверджене урядом Х. Раковського і з того часу місто руди й металу офіційно входить до складу Катеринославської губернії, а з 1932 року – Дніпропетровської області.

Відтоді Кривий Ріг став гігантським промисловим мегаполісом, який простягнувся вздовж залізорудного родовища з півночі на південь на 126 кілометрів (відстань між крайніми точками по прямій — 66 км.). Місто вважається одним із найдовших у світі (третє за протяжністю), але й одним із найбільш забруднених шкідливими викидами гірничо-металургійного виробництва і разом з тим – одним із найзеленіших населених пунктів України. За чисельністю населення Кривий Ріг посідає восьме місце серед найбільших українських міст і перше місце – серед міст, які не є обласними центрами. Станом на 1 січня 2018 року в місті проживало 632 тис. 422 чол., а в межах так званої Криворізької агломерації – майже один мільйон осіб.

Кривий Ріг, біля найбільшого в Європі квіткового годинника

Однак населення Кривого Рогу стрімко скорочується. За 25 років української незалежності кількість його мешканців зменшилася майже на 100 тисяч. Кривий Ріг є лідером в області й загалом в Україні за кількістю онкохворих і наркозалежних. Показники природного приросту тут найнижчі в країні. І це є певною мірою та ціна, яку доводиться платити містянам за тони видобутої руди, виробленого металу та чималі валютні надходження, які осідають в кишенях олігархів і металургійних магнатів.

З нагоди 100-літнього ювілею міста руди й металу в Криворізькому історико-краєзнавчому музеї пройшла презентація книги «Кривий Ріг: погляд через століття», підготовленої заступником директора музею Олександром Мельником і старшим науковим співробітником Іриною Стеблиною. На основі архівних документів, матеріалів, наукових видань в книзі подано інформацію про основні події та досягнення в соціально-економічному і культурному розвитку Кривого Рогу від проголошення та отримання статусу міста до наших днів і відповідним екскурсом у давнину.

Презентуючи книгу, її автори Олександр Мельник та Ірина Стеблина намагалися відтворити атмосферу доленосного для Кривого Рогу з’їзду

Як зазначають історики, питання щодо надання Кривому Рогу статусу міста періодично порушувалося криворіжцями фактично з 1860 року, коли населений пункт отримав статус містечка. Зокрема, з проханням про надання Кривому Рогу статусу міста громада містечка зверталася в 1912 році до царя Миколи ІІ. Однак російський самодержець зголосився надати криворіжцям лише статус «заштатного міста». Від «сомнітєльной  чєсті» криворізька громада тоді відмовилась. І ось сім років по тому більшовики виявилися більш щедрими від поваленого ними російського самодержця.

Делегати з’їзду

Серед причетних до процесу набуття Кривим Рогом статусу міста та створення відповідно Криворізького повіту чимало знакових особистостей. Називаючи прізвища діячів тогочасного Кривого Рогу, один із співавторів книги «Кривий Ріг: погляд через століття» Олександр Мельник вказує на одну досить сумну закономірність: практично всі вони завершили свій життєвий шлях доволі трагічно. 

Одним із ініціаторів надання Кривому Рогу статусу повітового міста був Олександр Ксенофонтович Фесенко, який головував на з’їзді, робив основну доповідь про важливість Криворізького залізорудного басейну для країни і закликав делегатів з’їзду підтримати резолюцію про створення Криворізького повіту. Після одностайного ухвалення резолюції 193-ма делегатами там же на з’їзді він був обраний головою повітового виконавчого комітету (перебував на цій посаді з 27.02.19 по 23.04.19). У подальшому був на профспілковій і партійній роботі. До 1934 року обіймав посаду заступника голови Всеукраїнського ЦК незаможних селян. З 1934 року перебував на керівній роботі в Народному комісаріаті землеробства Української СРР. У 1937 році заарештований органами НКВС і 19 квітня 1938 року засуджений до страти.

Видана в 1919 році брошюра з доповідями, виголошеними на з‘їзді

Головний геолог щойно створеної Райруди Едуард Карлович Фукс, який готував економічне обґрунтування виділення окремого Криворізького повіту фактично в межах залізорудного родовища, в січні 1938 року був заарештований органами НКВС і 2 квітня 1938 року помер у в’язниці, вірніше, перебуваючи в лікарні під конвоєм.

Юрист Іван Павлович Вареніков, який готував адміністративно-правове обґрунтування виділення окремого Криворізького повіту, 13 жовтня 1928 року покінчив життя самогубством. Це сталося внаслідок фабрикації проти нього справи про підготовку контрреволюційного заколоту і висунення йому звинувачення нібито в причетності до контрреволюційної групи.

Музейна експозиція, підготовлена з нагоди 100-річчя проголошення Кривого Рогу містом

Іще одна знакова постать – Григорій Федорович Тернюк. У 1917 році був єдиним у Криворізькому басейні депутатом Всеросійського Центрального Комітету РСДРП. Вважався меншовиком. У 1917 – 1918 рр. від імені криворізької громади вів перемовини з Центральною Радою про присвоєння Кривому Рогу статусу міста та утворення Криворізького повіту. Оскільки ухвалити таке рішення Центральна Рада не встигла, довелось вирішувати його з більшовиками. Сліди Григорія Тернюка губляться у 1924 році. Як відомо, саме в цей час по завершенні громадянської війни в країні рад набирали обертів масові арешти меншовиків і подальша доля заарештованих була невідомою. «Якщо взяти до уваги досить високий ранг Тернюка у соціал-демократичному уряді Керенського, – пояснює Олександр Мельник, – йому, напевно, теж вкоротили віку десь на неосяжних сибірських просторах».

Секретар-стенографіст з’їзду Клавдія Йосипівна Міхна – єдина з п’яти головних діючих осіб, причетних до проголошення Кривого Рогу містом, благополучно дожила до старості. У 1926-1928 роках очолювала Криворізьку міську раду. Потім працювала у ВУЦВК у відділі по роботі серед жінок, була секретарем ЦК Помдіту. З 1934 року понад два десятиліття була народним суддею, хоча відповідної юридичної освіти не мала. Заочно закінчила юридичний інститут лише наприкінці суддівської кар’єри. Однак на той час, як зазначає Олександр Мельник, головною чеснотою був не фаховий рівень, а особиста відданість радянській владі. З 1955 року – персональний пенсіонер республіканського значення. Померла 1971 року в Харкові.

У процесі підготовки книги «Кривий Ріг: погляд через століття» інший співавтор Ірина Стеблина звернула увагу ще на одну цікаву закономірність – повторення числа 27 у ключових датах міста. Скажімо, 27 квітня 1775 року біля зимівника Кривий Ріг було відкрито поштову станцію. Саме цю дату чомусь і було взято за початкову точку відліку в історії Кривого Рогу як поселення і вона й до сьогодні є офіційною датою його заснування. Хоча існує ціла низка свідчень про більш давнє походження Кривого Рогу.

Цифра 27 фігурує й у багатьох інших важливих датах. Зокрема 27 грудня 1860 року Кривий Ріг отримав статус містечка. І нарешті – 27 лютого 1919 року Кривий Ріг було проголошено містом. Отже, що це – магічне число чи просто випадковість? Про це, очевидно, варто було б запитати у  нумерологів.

Панорама промислового Кривого Рогу

Що ж до подальшої долі Кривого Рогу як гірничо-металургійного центру України, за оцінками геологів, запасів залізної руди у Криворізькому басейні має вистачити принаймні ще на одне сторіччя. Отже, битва за руду й метал, яка понад сторіччя тому розгорнулася з початком гірничих розробок в Кривбасі, і цей бурхливий період, що його відомим російським письменником і журналістом Володимиром Гіляровським було влучно названо «залізною лихоманкою», триватиме й надалі. Тож не виключено, що на черговому сторічному відтинку Кривий Ріг, можливо, отримає зрештою й черговий статус – обласного центру, адже питання щодо створення Криворізької області також неодноразово ставилося впливовими криворіжцями на різних історичних етапах розвитку міста.