«Прочитайте тую славу...»
Полемічні нотатки харків'янина Ігоря Рассохи «Ми — народ переможців» («День», №220) спонукають до роздумів над історичною долею нашої Батьківщини, над тим, чим вимірюється історична велич народу, що таке, власне, історична перемога. Є в І. Рассохи міркування, з якими не можна не погодитися. Так, він пише: «Щоб тебе поважали інші, треба для початку із повагою ставитися до самого себе». Воістину, так! І це однаково стосується як окремої особи, так і свідомості цілого народу.
Незгоду з міркуваннями І. Рассохи викликає інше. Автор відносить до часів Тараса Шевченка традицію знущально-хамського ставлення до власної історії. І далі він наводить відомі рядки самого Шевченка, які, пише він, «ми радісно (?!) декламуємо ще зi шкільної лави»: «Раби, підніжки, грязь Москви, варшавське сміття — ваші пани, ясновельможнії гетьмани». З наступних тверджень І. Рассохи стає навіть ясним, що він вбачає в цих словах Кобзаря... антиукраїнський дух.
Мені здається, не варто авторові заочно навчати Тараса Григоровича українського патріотизму. Краще б він вчитався в контекст шевченкових рядків із послання «І мертвим, і живим...». Шевченко з ядучим сарказмом таврує пиху та снобізм українських та псевдоукраїнських аристократів, які підносять до небес «славу» своїх предків та своєї Вітчизни (розглядаючи останню як свою власність):
Так, нам є чим пишатися. Ми — народ Шевченка і Франка, Грушевського і Лесі Українки, Сагайдачного і Довженка... Але вчитаймося знову в заклик Шевченка з того ж послання «I мертвим і живим...»:
Випуск газети №:
№230, (1999)Рубрика
Історія і Я