Спільники степового вітру

23 грудня 1921 року в нерівному бою з чекістськими та військовими підрозділами більшовицької окупаційної армії загинув видатний діяч повстанського визвольного руху отаман Григорій Іванов (Тишанін).  

ПОЛЕГЛОГО ОТАМАНА ЗАМІНИВ ЙОГО МОЛОДШИЙ БРАТ  

Протягом 1921 року загін отамана Іванова залишався чи не єдиним у Катеринославській губернії повстанським формуванням, яке продовжувало запеклу військово-політичну боротьбу з окупаційним більшовицьким режимом. Раптово з’являючись у тих чи інших місцях Криворізького та сусідніх повітів і так само раптово зникаючи, невловимі месники наводили жах на більшовицьких ставлеників і поплічників, щоразу змушуючи їх шукати вітру в полі.

Проти повстанців діяли численні підрозділи регулярної Червоної армії, військ внутрішньої охорони (ВОХР), внутрішньої служби (ВНУС), міліції, різноманітні маневрові, винищувальні та каральні загони ЧК, частини особливого призначення (ЧОП), загони комнезаможів тощо. Але стікаючи кров’ю, втрачаючи побратимів, рідних і близьких і усвідомлюючи свою приреченість, кращі сини поневоленої російським більшовизмом України продовжували нерівну виснажливу боротьбу.

Загін отамана Іванова, який діяв переважно в Криворізькому повіті, з кінця 1920-го й протягом усього 1921 року був найбільшим головним болем очільників Криворізької повітової, Катеринославської губернської і навіть центральної більшовицької влади. Спочатку його очолював Ілля Іванов (Тишанін), а після загибелі отамана на чолі невловимих месників став його молодший брат Григорій.

Дослідник повстанського руху на Криворіжжі Олександр Мельник, якому вдалося зібрати відомості про отаманів краю в державних архівах і відомчому архіві управління СБУ в Дніпропетровській області, зазначає, що обидва брати походили із заможної селянської родини села Миколаївка ІІ (нині Казанківський район Миколаївської області). За словами історика, Ілля, вірогідно, був старшим. Точна дата народження Григорія невідома. Олександр Мельник припускає, що майбутній повстанський ватажок народився десь між 1895-1896 роками. Стосовно його освіти також документальних свідчень немає. Посилаючись на інформацію Якова Соколовського (грудень 1998 р.), брат якого Феодосій Соколовський служив у ЧК, дослідник повстанського руху повідомляє, що Григорій нібито закінчив учительську семінарію у Новому Бузі й деякий час викладав у земській школі. [1].

Перші свідчення про активну участь Іллі Іванова (Тишаніна) в повстанському русі зустрічаються в документах 1918 року. [2] Про те, що Ілля починав збройну боротьбу з більшовизмом у загонах Андрія Гулого-Гуленка та Нестора Махна, знаходимо також у працях відомого дослідника повстанського руху Романа Коваля, який одним із перших звернув увагу на цю визначну постать. [3]

Отаман Ілля Іванов (Тишанін). Малюнок-реконструкція Віталія Македонського

Як повідомляється у радянських джерелах, п’ятого березня 1920 року загони отаманів І. Тишаніна та Р. Федорченка захопили Кривий Ріг. [4] Сьомого березня того ж року Ілля Тишанін разом з отаманом Мелашком захопив Верхньодніпровськ, де розгромив усі радянські установи. [5] А в липні 1920 року Ілля вже командував полком у «Степовій дивізії» Костя Пестушка (Степового-Блакитного) і був «начальником» дивізійної кавалерії. [6]

Однак пізньої осені 1920 року, не підкорившись наказу Степового про демобілізацію дивізії і перехід у підпілля до отримання сигналу про загальноукраїнське повстання, Ілля Іванов зі своїм загоном вирішив продовжити збройну боротьбу з більшовицьким режимом. З того часу повстанський загін отамана Іванова почав діяти самостійно на території Криворізького і суміжних з ним повітів. Як зазначається в документах органів ЧК цього періоду, «банда Іванова» чи не найбільше з усіх існуючих на той час повстанських загонів проявляла себе на ниві опору органам радянської влади в селах повіту й підготовки загального повстання.

Івановці сповідували найбільш прийнятну в умовах відкритого степу тактику ведення партизанської війни невеликими мобільними загонами у 30-70 шабель, які раптово збиралися у тій чи іншій частині повіту, здійснювали напади на радянські установи та органи місцевої влади й так само раптово зникали. В ході кожного такого нападу на сільські ради та військкомати повстанці знищували радянських керівників, комісарів, чекістів та активістів, палили документи про виконання продрозкладки, здачі продподатку та списки мобілізованих до лав Червоної армії. Під час голоду, який вже лютував у селах повіту, і нескінченних мобілізаційних кампаній до лав Червоної армії такі дії івановців для місцевих селян були у прямому сенсі рятівними. Своїми зухвалими нападами на радянські установи повстанці рятували життя тисячам своїх земляків, які опинялися на межі голодної смерті внаслідок примусового вилучення продовольства або мали йти помирати за владу рад у лавах Червоної армії.

Як зазначається у чекістських документах, головною метою івановців було блокування роботи та руйнація радянських органів на місцях і підготовка загального повстання. Агітуючи селян не здавати окупантам грабіжницький продподаток, вони закликали їх зі зброєю в руках захищати свої права. За даними органів ЧК, до складу повстанського загону Іванова входило до 18 чоловік «бывшего кадрового офицерства, в том числе штабофицеры». Не зважаючи на здійснені ГубЧК численні арешти видних діячів повстанського руху, петлюрівська підпільна організація, за свідченням чекістів, продовжувала проявляти «упорную активность в смысле организации восстания». Особливо високу підтримку, як підтверджують чекістські звіти, петлюрівська організація мала саме в Криворізькому повіті. [7]

Згідно з інформаційним зведенням Криворізького повітполітбюро від 5 липня 1921 року, отаман Ілля Іванов (Тишанін) загинув у бою поблизу села Христофорівка. У зведенні також повідомлялося, що залишки повстанського загону в понад 20 шабель і при двох кулеметах очолив молодший брат отамана Григорій Іванов (Тишанін). [8].

Не зважаючи на втрату отамана в особі Іллі Іванова (Тишаніна), фактично до кінця 1921 року більшовики не могли нічого вдіяти і з повстанським загоном, очолюваним його молодшим братом Григорієм. Численні загони КНС і чекістсько-міліцейські спеціальні формування по боротьбі з повстанством вкупі з задіяними підрозділами регулярної армії зазвичай отримували облизня, ловлячи вітра в полі.

«ТІЛЬКИ ПОВСТАННЯ НАШЕ СПАСІННЯ»

Загін Іванова продовжував активні дії на території Криворізького повіту, залишаючись чи не єдиним у Катеринославській губернії повстанським формуванням, яке вело запеклу військово-політичну  боротьбу з радянською владою. У характеристиках отамана Григорія Іванова, які фігурують у багатьох звітах, протоколах та інших документах військових нарад, чекістських, партійних і радянських органів, постійно підкреслюється, що головне завдання ватажка повстанців – «срыв продналога и разрушение соввласти на местах». І дійсно, цієї стратегічної лінії Григорій Іванов (Тишанін) послідовно дотримувався впродовж усього його не надто тривалого, але надзвичайно героїчного і жертовного шляху відчайдушної боротьби за свій народ, за Україну. Навіть усвідомлюючи свою приреченість у цій борні, він та його побратими-повстанці мужньо йшли до кінця, сподіваючись, що їхня місія буде недаремною.

Повстанці обговорюють план перехоплення хлібного обозу повіт продзагону. Сучасна реконструкція подій під час вшанування героїв Холодного Яру, 2012 р.

Про це свідчать і численні чекістські оперативні зведення другої половини 1921 року, які рясніють повідомленнями про напади «банди Іванова» на радянські установи в селах повіту. Так, у зведенні від 22 липня 1921 р. повідомляється, що загін отамана Іванова напав на с. Скелеватка і захопив у полон трьох чекістів. [9]. У зведенні від 12 серпня 1921 р. зазначається, що загін івановців захопив Петрівський волвиконком і спалив усі папери. [10].

В іншому зведенні говориться, що 24 серпня 1921 р. загін отамана Іванова вночі оточив с. Каширіне Костромської волості та вчинив пошук «для побиття комісарів, жидів і кацапів». При цьому повстанці говорили селянам: «Якщо хочете бути голодними, то віддайте хліб радам». Повітова ЧК вимагала протягом кожних 6-ти годин надавати з місць зведення про рух повстанських загонів. [11].

Того ж 24 серпня 1921 р. штаб  Харківського  військового  округу  наказав  Катеринославському губкому КП(б)У головну увагу звернути на Криворізький повіт, де активно діяв і збільшувався загін отамана Іванова, який вже складався з двох частин. [12].

«Несмотря на то, что во всех остальных уездах крупный бандитизм был изжит, в Криворожском уезде он существовал в виде банды Иванова петлюровской окраски», – говориться в підсумковому звіті Катеринославської ГубЧК за 1920-1921 рр. З цього приводу в звіті підкреслюється, що саме це й послужило головним мотивом реформування чекістської структури в Криворізькому повіті – «замены Политбюро Уездной чрезвичайной комиссией». [13].

Криворізьку повітову надзвичайку було створено на початку серпня 1921 року. Її головою призначили начальника штабу Катериносласької ГубЧК т. Петрова. [14]. Власне новостворена повітова ЧК (за схемою її організаційної побудови) була такою ж, як і губернська, але в мініатюрі. Саме на неї й було покладене головне завдання – «ликвидация банды Иванова». [15].

Однак напади невловимих месників отамана Іванова на сільські ради, військкомати і радянські продоргани не припинялися. Здійснюючи рейди по селах Криворізького повіту та за його межами, Іванов постійно висилав у навколишні села агітаторів із закликом не здавати грабіжницького продовольчого податку, не прирікати своїх дітей на лютий голод і зі зброєю в руках захищати свої права, себе і свої родини від московсько-більшовицького свавілля.

Яскравим зразком громадянської турботи про долю України та її народу, щирого занепокоєння тим, як її занапастили чужинці й видавлюють з неї останні соки, і застереженням щодо неминучої катастрофи є листівка отамана Іванова із зверненням до селян.

«Товариші!

Хто сильний, хто сміливий, хто не бажає погибелі своєму народові, хто знає, що прийшов той час, коли всі повинні узятися за рушниці проти жидів і комуністів, проти тих, хто занапастив нашу Україну і видавлює з неї останні соки. Обрікає людей на голод і гибель.

Брати — це не можливо бути, щоб над нами панували жиди, щоб наша гарна, весела і вільна  Україна  була робітницею носатим кацапам, але в плотський і тяжкий гріх буде нам, коли ми не підемо рятувати своїх дітей, матерів і жінок від грядущої чорної хмари, повинні задавити гадину, що лазить і робить на нашій рідній землі. Єднайтесь,  товариші,  час прокинутися, іти на боротьбу, на поміч тим, котрі і зараз різними кучками б’ються за це святе діло. Злітайтесь, орли України, докупи. Докажіть жидам свою козацьку доблість і мощь. Розумійте те, що тільки повстання наше спасіння, що палає в тілі комуністів і жидів наше щасливе життя.

І так браття — вставайте проти ворогів — прославимо нашу сильну Україну. Вставайте  проти гніту комуни!

Геть жидів і кацапів! Хай живе вільна Україна, Україна людей.»

Серпень 1921 р. [16].

Листівка отамана Іванова із зверненням до селян – витяг з переписки Криворізького повітового комітету КП(б)У та Катеринославської військової наради про роботу міліції. Подано за виданням Мельник О.О. Антибільшовицький рух опору на Криворіжжі (1919 – 1923). – Кривий Ріг: Видавець Роман Козлов, 2018 /.

1 вересня 1921 р. загін отамана Іванова в кількості 60 бійців увійшов до села Бокового, де розігнав місцеву комісію зі збору продподатку. На зібраному в селі мітингу отаман попередив селян, щоб ті не здавали продподаток. [17].

6 вересня 1921 р. на станції Рядова загін Григорія Іванова вів бій з батальйоном 133-го червоноармійського полку. На допомогу оточеним червоним прибуло 50 кавалеристів. Повстанці мусили відійти в напрямку Долинської. [18].

7 вересня 1921 р. івановці здійснили наліт на с. Ганнівка. Нападники знищили волосні книги продрозкладки і списки мобілізованих до лав Червоної армії. [19]. Кількома днями по тому повстанці перехопили хлібний обоз повітпродзагону. [20].

Повстанці у засідці в очікуванні хлібного обозу повітпродзагону. Сучасна реконструкція подій під час вшанування героїв Холодного Яру, 2012 р.

9 вересня 1921 р. вночі загін Григорія Іванова зробив наліт на с. Очеретяне Федорівської волості. Повстанцями було вбито начальника розвідки 46-го батальйону ВЧК, а червоноармійців роззброєно, роздягнено й відпущено. [21].

На засіданні військової наради УСРР, яка відбулася 12 вересня 1921 року, було оприлюднено інформацію, що міліція Казанківського району в кількості 65 осіб влилася до складу загону отамана Григорія Іванова. [22].

13–14 вересня 1921 р. загоном Іванова були розгромлені волвиконкоми в селах Братолюбівка і Варварівка. У бою за Братолюбівку загинули 30 червоноармійців і 28 продпрацівників. [23].

14 вересня 1921 р. під час бою з червоними біля ст. Рядова загинув помічник отамана Іванова – колишній червоний командир Григорій Коваль. [24].

21 вересня 1921 р. івановці захопили Шестірянську волость і знищили справи волвиконкому, взявши в полон кількох радянських працівників. [25].

На спеціальному засіданні Повітової військової наради, яка відбулася 11 жовтня 1921 р., зазначалося, що з боку повстанців існує велика загроза для зсипних пунктів і нападу на Кривий Ріг. У своїй доповіді голова ПВН з люттю зазначав: «Банда Иванова гуляет по всему уезду, по сводкам видно, что почти ежедневно мы теряем людей —  бойцов и сотрудников, теряем пулеметы. …Банда  Иванова  наглеет,  она  вплотную  подходит к ссыппунктам и оперирует в 25 верстах от Кривого Рога. Кроме того, что она может разгромить ссыппункты, ничего нет не невероятного, если Ивановцы сделают налет на Кривой Рог, что они обещают, тем более, что в настоящее время здесь при УЧК находятся их близкие, как ценные заложники». [26].

На засіданні Катеринославської губернської військової наради (ГВН) її голова – помічник командувача військами ХВО т. Германович констатував, що головним повітом по бандитизму в губернії залишався Криворізький, де оперувала «трудноуловимая банда Иванова». За його словами, в інших повітах «політичного бандитизму» на той час вже не існувало, а лише «мелко-уголовный бандитизм». (З протоколу Катеринославської губернської воєнної наради і Катеринославської губернської ЧК від 9 листопада 1921 р.). [27]. 

Затяжна війна з повстанством вимагала від більшовицького режиму та його військового  командування пошуку більш ефективних методів і тактики боротьби у цьому кривавому протистоянні. У другій половині 1921 р. почали реорганізовувати підрозділи, які воювали з повстанством. За типом повстанських створювалися мобільні кавалерійські загони, до  складу яких включали тачанки з кулеметами. Продумувалася схема швидкої заміни стомлених коней при переслідуванні повстанців тощо. Постачання таких формувань здійснювалося «державним коштом» – тобто забезпечували продовольством, конфіскованим у «куркулів» і всіх, хто підтримував збройну опозицію.

З осені більшовики почали відроджувати в селах загони самооборони. До них приймали лояльних до більшовицького режиму селян, яким за участь у таких загонах надавали певні пільги та винагороду. Закликаючи селян зробити неможливою появу «бандитів» на селі, їх зобов’язували всіма силами сприяти органам ЧК, міліції шляхом негайної передачі даних про їхнє місцеперебування. Селяни мали «арештовувати всіх підозрілих осіб на селі, а також окремих бандитів і доставляти їх до міліції й ЧК…». Згідно з наказом Катеринославського губвиконкому всі сільські посадові особи мали негайно повідомляти військові частини та виконавчі органи радянської влади про появу повстанських загонів, осіб, які надають їм допомогу, і про всіх підозрілих. [28].

Для безперервної боротьби з Івановим більшовицьке керівництво вирішило перекинути частину бійців регулярної армії і терміново організувати загін повітової міліції з 100 бійців на 20 тачанках. [29].

З метою швидкої ліквідації загону Григорія Іванова начальник бойової дільниці  С.Мацилецький звернувся до командування Харківського військового округу з проханням підпорядкувати йому всі військові частини, які є в Криворізькому повіті.  [30].

Усі вищезазначені та ціла низка інших заходів суттєво звужували соціальну та економічну базу підтримки повстанців і за значного збільшення кількості частин регулярної армії, задіяних у придушенні селянського збройного опору, дозволили зрештою взяти невловимих месників отамана Іванова в облогу.

«СИНИ СКРИВДЖЕНИХ БАТЬКІВ»

Чим далі, сіті, розставлені проти повстанців по всьому Криворізькому повіту, ставали для них суцільною пасткою, і ледве не на кожному кроці на івановців очікували створені спеціальні загони по боротьбі з повстанством або підрозділи регулярної армії.

Повстанці у засідці. Сучасна реконструкція подій під час вшанування героїв Холодного Яру, 2012 р.

Так, в оперативних зведеннях повідомлялося, що для боротьби з загоном Іванова 23 вересня 1921 р. зі станції Долгінцеве на бронепотязі виїхав загін ДТНК під командуванням Попруги (8 тачанок, 10 кавалеристів, 6 кулеметів). [31].

Панцирник, який у 1920-1921 рр. брав участь в операціях проти повстанців. По центру з біноклем командир М.В. Задорожній. З фондів КІКМ

Біля станції Рядова відбувся бій між загоном Попруги і повстанцями. Розбитий Попруга відступив до станції П’ятихатки. [32].

О.В. Попруга – місцевий чекіст, який у 1921 р. очолював маневрений загін по боротьбі з повстанцями. З фондів КІКМ

Запеклий бій загону отамана Іванова з другим батальйоном третього полку особливого призначення 28 вересня 1921 р. відбувся в Червоній балці поблизу Недайводи. Повстанці мусили відступити в Карнаухівську волость. [33]. 30 вересня 1921 р. загін отамана Іванова вступив у бій з частинами Червоної армії біля с. Романівка Веселотернівської волості. [34].

У Веселотернівській волості проти Іванова діяв також спеціальний маневрений підрозділ, сформований із загону Григорія Мазура, загону повітової військової наради Баранюка і загону Верхньодніпровської міліції зі станції П’ятихатки.  [35]. На боротьбу з невловимими месниками на чолі з легендарним отаманом було кинуто й повітовий загін ЧК чисельністю в 355 бійців. [36].

У населені пункти Криворізького повіту, які підтримували повстанців, наказом Катеринославської губЧК згодом було введено кавалерійські підрозділи. [37]. У таких селах робилися засідки, а інформатори звідусіль передавали в ЧК маршрути руху загону Іванова. Однак, не зважаючи на це, повстанці продовжували робити рейди по селах повіту і в жовтні, і в листопаді, і в грудні. При цьому ледве не в кожному кутку на них очікували заздалегідь підготовлені до бою військові підрозділи і спецзагони більшовицького режиму.

Так, 4 жовтня 1921 р. загін Іванова  вступив у  бій  з  133-м  піхотним  полком  в  районі с. Варварівка, в якому троє повстанців отримали поранення. [38].

У ніч з 8 на 9 жовтня загін знову мусив прийняти бій з 133-м полком біля с. Братолюбівка. Цього ж дня один з підрозділів повстанського загону здійснив наліт на с. Новоіванівка  Веселотернівської волості. [39]. За інформацією чекістських джерел, загін Іванова розділився спочатку на 2, а потім на 3 загони – під командуванням Іванова, Лютого і Медведєва. [40].

Зокрема в одному з добових бюлетенів секретно-інформаційного відділу РНК УССР зазначалося: «В Криворожском районе 25/Х появилась банда «Сыны обиженных отцов», командует которой атаман Лютый. В состав банды входит много петлюровских агентов — бывших офицеров. По данным Разведупра «Сыны обиженных отцов» являются одним из отрядов банды Иванова». [41].

В іншому ж добовому бюлетені секретно-інформаційного відділу РНК УССР від 6 грудня 1921 р. вже говорилося про Лютого як про одного з отаманів загону Іванова, а в минулому – командира Олександрійської (Степової) дивізії. Тобто йшлося про колишнього соратника Костя Пестушка – отамана Лютого (Ялисея Черевика). Щоправда в зазначеному документі його помилково називають командиром Олександрійської дивізії, хоча він був насправді командиром 1-го кінного полку в дивізії Степового, а потім став його помічником.

Бій повстанців з червоноармійцями. Сучасна реконструкція подій під час вшанування героїв Холодного Яру, 2012 р.

«Несмотря на длительное преследование, банда Иванова в Криворожском уезде  продолжает свои операции. В  последней  стычке  с  Ивановым  выяснилось,  что среди комсостава банды есть некто Лютый. Лютый — известный атаман, член крупнейшего Повстанкома, ликвидированного в октябре 1920 года и называвшегося  «Александрийским Окружным Повстанческим Комитетом». Лютый командовал тогда первой Александрийской повстанческой дивизией, подчиненной названному выше  повстанкому». [42].

Отже досвідчений отаман Лютий і його загін «Сини скривджених батьків» у складі повстанського з’єднання невловимих месників Іванова продовжував відчайдушну боротьбу з більшовицьким окупаційним режимом.

 Як зазначається у чекістських звітах, з 12 на 13 жовтня загін Іванова захопив с. Гурівка і роззброїв міліцію. Два міліціонери перейшли на бік повстанців. [43]. 20 жовтня івановці здійснили наліт на с. Ордовасилівка, розігнали волвиконком, спалили всі справи, розбили телеграфний і телефонний апарати. А вже на сусідньому хуторі Зав’ялівка їм довелося вступити в бій з підрозділами Червоної армії. [44].

P.S. Продовжується збір коштів на спорудження в Кривому Розі пам'ятника видатному діячеві українського визвольного руху, Головному отаману Холодного Яру Костю Пестушку (Степовому-Блакитному). Підтримати проєкт можна посильними внесками шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок ГО «Громадський клуб «Український час»:

П/р № UA353510050000026008878996198

у відділенні АТ «УКРСИББАНК» в м. Кривий Ріг,

МФО 351005, Ідентифікаційний код 43502775

 або на корпоративну платіжну картку:

 UKRSIBBANK BNP PARIBAS GROUP 

5582 5920 7520 0189

Віддаймо належну шану тим, завдяки кому ми не забули про волю!

 Меморіал Визвольного Руху ГО «Громадський клуб «Український час»