«Старий Фріц» без маски

Був грудень. Становище Фрідріха межувало з катастрофічним. Хоч як він намагався бити переважаючих ворогів поодинці, але супротивники (Росія, Австрія, Франція, Швеція, більшість дрібних німецьких держав) явно переважали.

Фрідріх II із династії Гогенцоллернів народився в січні 1712 року. Доля від самого народження поставилася до нього досить суворо. Його батько, король Фрідріх Вільгельм II, був людиною надто деспотичною, запальною і примхливою. Пруссія того часу практично нічим не відрізнялася від багатьох інших німецьких держав. Можливо, саме це й пригнічувало старого короля. Свого сина він виховував дуже жорстко — вже в 10 років Фріц стояв на варті нарівні з солдатами й за будь-якої погоди.

Принц прагнув бути освіченою людиною, вивчив французьку й англійську мови й серйозно займався музикою. Однак батько вірив, що краще покликання для сина — це армійська служба. Стараючись напоумити впертого нащадка, він вдавався й до методів фізичного впливу. Фрідріх навіть пробував втекти до Англії, за що розлючений батько мало його не стратив. І все ж бажання й воля батька були виконані — полководцем він усе-таки став. Навіть більше, саме як воєначальник він здобув визнання в усій Європі. Фрідріх, ледве вступивши у

28-річному віці на прусський трон, відразу ж почав війну із сусідньою Австрією, намагаючись відняти Силезію.

Війна за австрійську спадщину була для Фрідріха цілком успішною. Пруссія здобула таку бажану Силезію. Чисельність прусської армії сягала 160 тисяч. Різке посилення міцності Пруссії викликало надто гостру реакцію російської імператриці Єлизавети Петрівни, а також Швеції, Франції і, зрозуміло, Австрії. Зі свого боку Фрідріх зумів укласти вигідну дипломатичну угоду з Англією, яка стала союзницею Пруссії в майбутній війні. У серпні 1756 року 90-тисячна армія Фрідріха вторглася в Саксонію (котра була в таборі союзників) і захопила її. Розпочалася Семирічна війна.

Воєнні дії відбувалися з поперемінним успіхом. Тактика пруссаків була для свого часу безсумнівно передовою. Так, вони першими почали використовувати зімкнені дивізійні колони, що істотно збільшило маневреність армії. Король увів у військах залізну дисципліну. Легендарними стали його слова: «Солдат у мирний час повинен боятися палиці капрала більше, ніж ворога у воєнний час». Він дуже пишався своєю кіннотою (кірасирами, драгунами, гусарами). Майстерно маневруючи нею, Фрідріх здобув дві ефектні перемоги над австрійцями і французами відповідно при Россбаху й Лейтені. Однак головна складність для короля полягала в тому, що сили антипрусської коаліції значно перевершували його власні. Йому доводилося з армією здійснювати марш-кидки, з’являючись там, де противник був найбільш небезпечним.

Найважчою для Фрідріха була кампанія проти російської армії. У серпні 1757 року прусська армія зазнала поразки під Гросс-Егерсдорфом; через рік після важкої і жорстокої битви під Цорндорфом армія короля була вкрай знекровлена і, по суті, визнавши поразку, відступила. Перемога об’єднаної російсько-австрійської армії поблизу Кунерсдорфа відкривала фельдмаршалу Петру Салтикову шлях на Берлін. І тоді Фрідріх, у повній прострації, маючи намір накласти на себе руки, написав у свою столицю: «Усе втрачено — рятуйте двір і архіви». Російсько-австрійська армія увійшла в Берлін, щоправда, була вона там недовго.

І все ж король вірив у свою зірку і не марно. Кампанія 1761 року була невдалою для нього, але 21 грудня померла російська імператриця Єлизавета. Її наступник, Петро III, який обожнював усе прусське, відразу почав переговори про мир, підписав його і повернув Фрідріхові всі зайняті землі. Окрім цього, він надав йому експедиційний корпус. Це дозволило королеві кинути всі свої сили проти австрійців. У лютому 1763 р. Фрідріх підписав із ними вигідний мир, залишивши за собою Силезію. Семирічна війна закінчилася.

Фрідріх помер 1786 року, в 74-річному віці. Останні роки він присвятив дипломатичному зміцненню своїх позицій у боротьбі проти Австрії й Росії. 1772 року, взявши участь у першому перерозподілі Польщі, король ще раз грунтовно розширив свої володіння.

Грубий вояка, який жорстоко карав своїх солдат за найменше порушення дисципліни шпіцрутенами, і світський державник, який, незважаючи на ворожнечу із Францією, вибудував для себе в Потсдамі вишуканий палац Сан-Сусі саме у французькому дусі. Король—філософ, що писав трактати на тему моралі, й істинно діловитий німець, що прокидався о

4-й ранку й міг працювати 18 годин поспіль; людина, яка вірила в могутність військової сили і в той же час витончений хитрун, котрий вправно грав на протиріччях ворогів — таким був Фрідріх.

Історія його правління повчальна й для України. Скільки королів, імператорів, канцлерів, фюрерів і президентів керували після нього Пруссією, а потім і всією Німеччиною! Але за 200 з гаком років після смерті Фрідріха, якого не даремно називали «північним Соломоном», жоден із них не піддавав сумніву законність офіційно затвердженого за ним титулу Великий. Чи не докір це нам, котрі постійно переписують свою історію? І то підносимо своїх героїв до небес, то шлемо на них же прокляття.