Султанша Надя – повелителька Царгорода

В історії могутньої Османської імперії, яка в період свого розквіту охоплювала масштабні землі, — від Центральної Азії до Марокко і від Відня до Ємену, — був період, який історики називають «жіночий султанат». З цим часом, що тривав понад століття, зазвичай пов’язують початок завершального періоду Османської імперії. Втім, багато істориків вважають, що жіноче правління стало не причиною, а наслідком загального занепаду турецької держави. На той момент Османська імперія досягла таких величезних розмірів, що далекі походи вимагали більше витрат, ніж приносили військового прибутку. До того ж завжди існувала загроза, що довга відсутність султана в столиці могла призвести до чергового перевороту. Правителеві імперії був потрібен надійний «тил», який султан Сулейман Прекрасний знайшов у своїй дружині Роксолані. Саме він поламав традиції, що існували при султанському дворі, зробивши можливим жіноче правління.

В Османській імперії, на відміну від інших монархій, жінок не допускали до управління країною. Замість офіційного шлюбу правителі віддавали перевагу дружинам-наложницям. Робилося це, ймовірно, для того, щоб не допустити зайвого впливу на султана. Сулейман відмінив це правило і зробив своєю законною дружиною Хюррем Султан — знамениту Роксолану. Появі «жіночого султанату» сприяли і проблеми правлячої династії — недієздатність спадкоємців або їх малолітній вік.

Після Роксолани владу в імперії контролювали ще три впливові жінки різних національностей, що опинилися в ролі дружини або матері султана.

Закінчення «жіночого султанату» знову було пов’язане з українкою. Як виявилось, наші землячки в непростих умовах боротьби за владу змогли так себе поставити, що їм підкорялися і підступні чиновники, і грізні яничари. Це повною мірою стосується Турхан Султан (1628—1683), що носила титул Велика валіде-султан. Вплив цієї жінки був не меншим, а можливо, і більшим, ніж вплив Роксолани, про що свідчать її офіційні титули.

Про походження прекрасної наложниці султана Ібрагіма I відомо лише те, що вона була родом з України і до дванадцяти років носила ім’я Надія (Надя, Nadia). У цьому ніжному віці дівчинка була захоплена в полон кримськими татарами і продана вельможі Кер Сулейману Паші. Той, у свою чергу, подарував юну красуню матері султана Ібрагіма — валіде-султан Кесем, яка фактично була правителькою Османської імперії замість сина. Кесем вважала, що дівчинку чекає непогане майбутнє в гаремі, вона віддала її на виховання в палац своєї молодшої дочки Атіке. Там дівчинка здобула відповідну освіту і незабаром повернулася в Топкапи, де стала наложницею султана.

Світловолоса і блакитноока Турхан вирізнялася красою і розумом, вона швидко завоювала серце молодого султана і здобула статус хасекі. Султан Ібрагім I подорослішав, зійшов на престол Османів 1640 року, у віці 25 років, після смерті старшого брата — султана Мурада IV. На той момент Ібрагім залишався єдиним представником династії Османів по чоловічій лінії. Через те, що він був не абсолютно психічно здоровим, а також не мав досвіду в управлінні державою, реальна влада зосередилася в руках його матері Кесем і великого візира Кара Мустафи-паші. Їм потрібно було вирішувати проблему спадкоємства якомога швидше. У молодого султана було безліч наложниць і найдивніші забаганки. Існує безліч історій про розпусту і безчинства цього правителя: від розваг з голими наложницями в саду до згвалтування дочки муфтія. Крім того, у Ібрагіма траплялися жахливі напади люті. Розповідали, що одного дня він кинув у фонтан маленького сина, якого народила йому Турхан.

Саме вона першою з наложниць, у віці 15 років, подарувала Ібрагіму I сина Мехмеда. Цей хлопчик з самого народження був офіційним спадкоємцем султана. Синові Турхан було лише шість років, коли після передчасної смерті батька 1648 року він сам став султаном Блискучої Порти. Для його матері, яка за традицією повинна була отримати вищий жіночий титул, — валіде-султан (мати правлячого султана), і стати регентом при малолітньому синові, здавалося, настав зоряний час

Проте її владна свекруха Кесем Султан — гречанка Махпейкер з легкістю переграла свою недосвідчену невістку і втретє стала валіде-султан при своєму онукові, чого не траплялося ні до неї, ні після. Але, як виявилось, Турхан мала твердий характер і достатньо гідності. Три роки в палаці Топкапи плелися хитромудрі інтриги. Кінець кінцем, Кесем Султан вирішила замінити на престолі свого онука на одного з молодших братів колишнього султана, в якого була більш поступлива мати.

Втім, стати валіде-султан вчетверте Кесем не встигла — її противники пішли в наступ. Силами євнухів — охоронців гарему, в ніч на 3 вересня 1651 року, стара валіде-султан, яка сподівалася на підтримку яничарів, була задушена уві сні.

Зі смертю своєї головної конкурентки Турхан здобула титул валіде і стала регентом, а на перші ролі при дворі висувалися її прибічники, головним з яких був Сулейман-ага, старший чорний євнух. За підтримки палацових євнухів Турхан усунула від влади всіх ставлеників яничар. Великий візир Сиявуш-паша перейшов на її бік. Ватажки яничар були призначені губернаторами у віддалені провінції і незабаром убиті за наказом султана, а їх величезні статки було конфісковано.

Володіючи всією повнотою влади, Турхан поділила повноваження, аби молодий султан міг поступово набиратися досвіду. Хроніки оповідають про те, що Турхан Султан не лише супроводжувала свого сина під час важливих зустрічей, але й виступала від його імені на переговорах з посланцями, щоправда, через фіранку. Усвідомлюючи свою недосвідченість у державних справах, молода валіде-султан передбачливо радилася з членами уряду. Цим самим вона зміцнила свій авторитет серед вищих сановників імперії.

Проте правління Турхан було затьмарене важкими проблемами — плачевним станом турецького флоту, війною з венеціанцями на Криті й фінансовою кризою через великі військові витрати. Податкові та фінансові реформи, що проводилися урядом, виявилися непопулярними в народі, навесні 1656 року почався новий заколот яничар, які зажадали страти трьох десятків прибічників Турхан. У тому числі ватажків євнухів, яких було скинуто з палацової стіни в натовп. Анархія в Стамбулі тривала майже два місяці, після чого прибічникам Турхан удалося посіяти розбрат між яничарами і кавалерією Османа. Незабаром командувача яничар було страчено, а самі вони заспокоїлися. Після цього заколоту на пост великого візира було призначено Кепрюлю Мехмед-пашу, за чию кандидатуру висловилася Турхан та її прибічники. Він здобув набагато ширші повноваження, ніж його попередники.

Це призначення фактично було кінцем «жіночого султанату». Протягом п’яти років великий візир відвоював у венеціанців всі захоплені ними османські території. Регентство Турхан Султан закінчилося 1658 року, коли її синові Мехмеду виповнилося 16 років. Після цього мати султана спрямувала всю свою енергію на інші державні справи. Турхан зайнялася благодійністю і будівництвом, у чому досягла чималих успіхів. Під її керівництвом було побудовано дві фортеці біля входу до Дарданелл, які досі стоять на азіатському і європейському березі протоки. Ці фортеці мали захистити Стамбул від нападу головних конкурентів на море — підступних і хитромудрих венеціанців.

Крім того, 1665 року під керівництвом Турхан було закінчено будівництво однієї з п’яти красивих мечетей Стамбулу — Йені Джамі, розпочате ще наприкінці XVI століття. Разом з мечеттю до архітектурного комплексу входили школа, громадські лазні, фонтани, ринок і мавзолей. Турхан активно займалася благодійністю і в народі була відома як покровителька бідних. Вона померла 5 липня 1683 року, доживши віку 55 років, і була похована в гробниці, на території добудованої нею мечеті, що свідчить про велику пошану до цієї жінки. Гробницю «султанші Наді» турецькі гіди і зараз показують туристам.

Після неї вельми впливовою особою при дворі була ще одна українка — Шехсувар Султан, хоча такою владою, як її попередниці, вона не володіла. 1687 року син Турхан — султан Мехмед IV на прізвисько Мисливець, який не зумів після смерті матері втримати владу, був позбавлений влади в результаті змови. Примітно, що до історії України син «султанші Наді» Мехмед IV мав безпосереднє відношення. Саме при ньому турецька армія вторглася до України, захопила Подолію і спалила козацьку столицю Чигирин. Сам Мехмед IV став адресатом легендарного листа запорізьких козаків, у якому вони лають султана останніми словами і знущаються з його титулів. За іронією долі, сам Мехмед наполовину був українцем, про що запоріжці, напевно, не здогадувалися. Доля його матері, як і багатьох інших українських дівчат, що опинилися в турецькому полоні, знайшла своє віддзеркалення в козацьких думах. Їх образ, як вважав письменник і збирач фольклору Пантелеймон Куліш, трансформувався в романтичний образ Марусі Богуславки — легендарної українки, яка допомогла звільнитися запоріжцям з турецької неволі. Цю козацьку думу, що надихала поетів і композиторів, тривалий час по всій Україні виконували кобзарі та бандуристи.