Трагедія полону: погляд «по цю лінію фронту»
Вітчизняна історіографія минулої війни довгі роки практично замовчувала і не розробляла теми, пов’язані з проблемами полону. Про своїх співвітчизників — полонених — не писали, хоча кількість їх вимірювалась мільйонами: на них «батько усіх народів», перекладаючи відповідальність за прорахунки вищого керівництва держави і свої власні, причепив зловіщий ярлик-клеймо — зрадники народу. Що в перекладі на загальнодоступну мову для дослідників означало: тема закрита! А про полонених із числа вояків ворожого табору — цих класово ворожих елементів — взагалі не варто було й згадувати, і витрачати сили. А між тим військовополонені — ці бідолахи-сіромахи війни — це ж мільйони людських доль, що розплачувалися як правило спочатку за чужі, а вже потім і за свої гріхи.
Ось про тих бранців, що опинились у радянських таборах для військовополонених, а це поляки і фіни, німці і румуни, італійці і японці та інші — розповідає вперше видана на цю тему в Україні фундаментальна монографія знаного вітчизняного дослідника історії війни Анатолія Чайковського «Плен. За свои и чужие грехи. Военнопленные и интернированные в Украине в 1939 — 1953 гг.» (Киев, Парламентское издательство, 2002, — 503 с.).
Загальновідомо, що фашисти перетворили полон в продовження війни і створили для цього цілі технології знищення, перш за все, радянських полонених. А як же на цьому тлі виглядає картина утримання полонених в радянських таборах? Зацитуємо автора книги: «Даже поверхностный анализ ситуации о содержании военнослужащих Красной Армии в нацистских лагерях, а солдат и офицеров вермахта и его союзников в советских, позволяет увидеть существенные различия. Главное из них заключается в том, что во втором случае, (т. е. в советских лагерях. — В.С. ) отсутствовало массовое уничтожение людей» (підкреслимо і наголосимо на цьому!). На підтвердження цієї думки красномовні цифри: із загальної кількості військовополонених іноземних армій в радянських таборах померло (загинуло) більше 700 тис. (18%), а в таборах Німеччини — понад 3,3 млн. чоловік (58%).
Звичайно, це аж ніяк не привід для ідеалізації положення військовополонених за колючим дротом на радянських теренах. Тут були свої труднощі, драми і трагедії. Полон — це покарання. Проте — і автор це аргументовано доводить на солідній документальній основі, — в радянських таборах хоч і була власна і досить жорстока система і технологія утримання полонених, але загалом це не була технологія продовження війни.
Книга А. С. Чайковського насичена різноманітними документами і матеріалами, свідченнями і споминами бранців, радянських військовослужбовців, що були причетні до утримання останніх. Тут оживають тисячі реально діючих персонажів, та ще й яких колоритних! Наприклад, тих, що були в близькому оточені фюрера... Та багата фактографія цієї книги доповнюється цікавими авторськими роздумами і оцінками про війни, всю огидність цього явища, про полон і полонених тощо.
І в цьому, вже починаючи із вибору теми та вироблення власного дослідницького підходу — парадигми, — простежується, як на мій погляд, одна показова і симптоматична тенденція: намагання автора показати долю людини, що потрапляє у жорна війни. І це вельми позитивне явище і свідчення, у даному випадку на прикладі рецензованої книги, того, що вітчизняна історична наука, оновлюючись, позбавляється барикадно-класових підходів і виходить таки на сучасний гуманістично-цивілізаційний рівень вивчення історичної минувшини, в центрі якої — людина. Такий виразно антропоцентричний підхід А. С.Чайковського простежуємо не лише в розповідях про минуле — про полонених 1939 — 1953 рр. Він простежується і в його намаганні своєю книгою долучитися до формування і розповсюдження культури миру (не війни, а саме миру!), зміцнення взаємопорозуміння та поваги між народами, в тому числі і між учорашніми військовими супротивниками.
В багатотомній історії Другої світової війни заповнена ще одна сторінка — сторінка про полон, але це є погляд «по цю лінію фронту». Вона написана добротно, якісно і цікаво. Та на тлі цієї монографії виразно чується вимога навіть не стільки наукового штибу, скільки морально-етичного: нам, історикам — нащадкам тих, хто приніс Перемогу — конче потрібне фундаментальне і правдиве дослідження про наших військовополонених, що потрапили, частіше не добровільно, а в силу трагічних обставин в лещата фашистського полону. А, ті що чудом вижили, потрапили ще й під прес вітчизняної репресивної машини, точніше — ГУЛАГу.
«Людина на війні» – невичерпна в своєму трагізмі тема, що заслуговує на всебічне і неупереджене вивчення. Книга А. С.Чайковського — яскраве тому підтвердження.
Телефон ведучих сторінки «ІСТОРІЯ ТА «Я»:
414-90-00 — Сергій МАХУН, Ігор СЮНДЮКОВ, «День» Адреса електронної пошти (e-mail): master@day.кiev.ua
