Уроки Дубровника для України

Сьогоднішню ситуацію в Україні часто розглядають в контексті подій 20-річної давності в Югославії. Прямих аналогій не так eже й багато. Але вивчення хроніки протистояння між югославськими республіками і центром, аналіз поведінки міжнародних організацій та світової спільноти в момент Балканської кризи сьогодні абсолютно необхідні для передбачення розвитку ситуації в нашій країні і навколо неї.

«ВІЙНА ЗА МИР»

У жовтні нинішнього року виповнюється 23 роки з дня початку облоги Дубровника. Битва за місто-пам'ятник на березі Адріатичного моря стала одним sз найяскравіших епізодів війни Хорватії за свою незалежність.

1 жовтня 1991 року югославські війська перейшли адміністративний кордон Чорногорії та Хорватії і атакували Дубровник. В операції були задіяні частини Югославської народної армії (ЮНА) і батальйон Територіальної оборони Чорногорії, що складалися переважно з мобілізованих чорногорських резервістів, а також добровольців (четників).

Белград і Тітоград (назва столиці Чорногорії в часи СФРЮ) переслідували кожен свою мету.

Кулемет, встановлений на висоті над Дубровником

Югославське (сербське) керівництво мало намір забезпечити автономію регіону Дубровник від центральної хорватської влади. В межах реалізації цього плану серби, які проживають у Дубровнику, незадовго до вторгнення югославських військ заявили про небезпеку з боку хорватських націоналістів і зажадали створення «Республіки Дубровник» під заступництвом Белграда. Сербські активісти провели збори і мітинг, в якому взяв участь Радован Караджич - лідер Сербської демократичної партії, що виступала за створення Великої Сербії.

Разрушенный город. Из архива черногорского издания Vijesti.me

Чорногорія, в свою чергу, розраховувала в результаті військових дій приєднати до своєї території півострів Превлака, розташованого біля входу в Бока-Которську бухту. Півострів був єдиною ділянкою бухти, що не належала Чорногорії. Чорногорські лідери заявили, що існуюча адміністративна межа між республіками однієї держави намальована «напівграмотними більшовицькими картографами» і потребує перегляду.

Для підготовки громадської думки до вторгнення в сусідню республіку в Чорногорії проводилась широка пропагандистська кампанія. Політики і ЗМІ стверджували, що в Дубровнику проходить підготовку 30-тисячна армія усташів (хорватських добровольців) та іноземних найманців для нападу на Чорногорію. Чорногорцям розповідали, що хорвати мають намір забрати частину чорногорської території - узбережжя Бока-Которської бухти, яке, як і Дубровник, належить до історичного регіону Далмація.

Напад на Дубровник, відповідно, подавався як превентивний удар. Військову кампанію, що почалася, чорногорські ЗМІ назвали «Війна за мир».

РУШНИЦІ ПРОТИ ГАРМАТ

Чисельність югославських збройних сил склала загалом від 20 до 30 тисяч осіб. В розпорядженні сил ЮНА були танки, важка артилерія, авіація і військові кораблі.

Югославським військам протистояло від 700 до 900 захисників Дубровника - поліцейські, бійці національної гвардії, цивільні резервісти (багато студентів, які перервали навчання і повернулися захищати своє місто), з мінімальною кількістю важкого озброєння (кілька мінометів). Більшість захисників Дубровника були озброєні мисливськими рушницями.

Зруйноване місто. З архіву чорногорського видання Vijesti.me

Таким чином, сили нападників на Дубровник частин югославської армії перевершували сили захисників міста приблизно в 30 (!) разів.

Першими ж днями після початку бойових дій Дубровник був відрізаний від решти частини Хорватії. Повідомлення здійснювалося лише за допомогою швидкохідних катерів по морю. У місті не було електроенергії, телефонного зв'язку, не працював водогін. Командування ЮНА неодноразово пропонувало захисникам міста здатися, проте вони відкидали таку можливість.

ПІД ЗАХИСТОМ ЮНЕСКО

Світова спільнота тим часом вимагала від учасників конфлікту припинення бойових дій і досягнення політичного компромісу (переформатування Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія в Конфедерацію).

8 листопада 1991 року Європейський союз увів проти Югославії економічні санкції, змушуючи всі сторони протистояння до миру. Однак бойові дії не припинилися.
Югославські війська регулярно обстрілювали Дубровник з артилерії, літаків, кораблів. Жителі міста вивісили прапори ЮНЕСКО, щоб підкреслити статус міста, що перебуває під захистом цієї міжнародної організації, але обстріли продовжилися.

2 грудня 1991 року було скасовано санкції та надано економічні пільги чотирьом югославським республікам - Словенії, Хорватії, Македонії та Боснії і Герцеговині, які погодилися на план врегулювання конфлікту, запропонований ЄС. Водночас проти Сербії і Чорногорії, що відкинули пропозиції європейців з компромісного «розлучення» СФРЮ, санкції продовжували діяти. Вважається, що саме з цього моменту Європейський союз де-факто став вважати югославські республіки окремими суб'єктами міжнародного права, по суті, визнавши розпад єдиної держави під назвою «Соціалістична Федеративна Республіка Югославія».

 

Хрест - пам'ятник жертвам війни, встановлений на горі Срдж, на місці, з якого велися обстріли міста

Рішення ЄС про збереження санкцій щодо Сербії і Чорногорії не призвело до деескалації. 6 грудня 1991 року стався найінтенсивніший обстріл Дубровника - він тривав більше 10 годин. Загинуло 14 людей, близько 60 отримали поранення. Сильні пошкодження отримала стара частина міста, внесена ЮНЕСКО до списку всесвітньої культурної спадщини.

Кадри палаючого Дубровника облетіли увесь світ і стали символом героїчної оборони міста. Люди на всіх континентах співчували обложеним хорватам і переживали за долю Дубровника. Війська ЮНА постали перед усім світом в образі полчищ варварів, які вчинили замах на досягнення цивілізації.

Ця картинка переламала хід подій. У результаті міжнародне співтовариство однозначно стало на бік Хорватії в її боротьбі за незалежність.

НЕЗАЛЕЖНА ХОРВАТІЯ

19 грудня 1991 року Хорватія визнається як незалежна держава. Першою таке рішення ухвалює Ісландія. 23 грудня Хорватію визнає Німеччина. Під тиском міжнародної громадськості югославське командування змушене припинити обстріли міста.

Тим часом падає бойовий дух ЮНА. Югославські війська стоять на місці, наступати на місто їм не дають, і сенс перебування на фронті для багатьох стає незрозумілим. Найбільш деморалізованими виявилися мобілізовані чорногорці - крім того, в тилу почалася кампанія за повернення чорногорських солдатів додому.

У духовній столиці Чорногорії Цетинє в грудні 1991 року проходять численні антивоєнні мітинги. Низка політиків вимагає від військового командування республіки повернути чорногорських солдатів із фронту без звинувачення в дезертирстві.

Одночасно хорватська армія посилюється і збільшує свою присутність у регіоні. Подейкують про істотну іноземну допомогу. Так чи інакше, але до квітня 1992 року хорватам вдається одержати низку перемог та істотно потіснити частини югославської армії.

Наприкінці весни 1992 року Хорватія остаточно і безповоротно стає незалежною державою - 22 травня 1992 р. країна офіційно стала членом ООН.

Через три дні, 25 травня 1992 року, за наказом командування ЮНА, облогу Дубровника було знято, югославські війська відступили.

У жовтні 1992 року Хорватія повернула контроль і над прикордонним з Чорногорією районом Конавле.

СУМНІ ПІДСУМКИ

Під час боїв за Дубровник і його околиці було вбито або поранено близько 800 солдатів, включаючи 166 чорногорських резервістів, загинуло 92 мирних жителя, 33 тис. були змушені покинути свої оселі, майже 8 тис. залишилися без даху над головою.

За даними хорватської сторони, тільки прямий матеріальний збиток Дубровнику та району Конавле перевищує півмільярда євро.

Були зруйновані або розграбовані сотні приватних будинків, адміністративних будівель і підприємств, включно з міжнародним аеропортом Дубровник, від обстрілів серйозно постраждали архітектурні пам'ятники. З 824 будівель у Старому місті Дубровника було пошкоджено 563 (майже 70 %). Дев'ять будівель були повністю знищені і не підлягали відновленню.

Через кілька років після облоги Дубровника чотири командири ЮНА були засуджені до різних термінів у Міжнародному трибуналі з військових злочинів у Гаазі.

Воєначальників звинуватили в обстрілі міста, які призвели до руйнування пам'яток архітектури, що мають світове значення, і до загибелі мирних жителів.

Суд над Радованом Караджичем - політиком, який переконував жителів Дубровника у необхідності приєднання до Великої Сербії – триває до сьогодні. Але його судять за злочини на іншій війні, в іншій частині Югославії - в Боснії.

23 РОКИ ПО ТОМУ

Сьогодні в Чорногорії намагаються не згадувати ті події. Офіційна точка зору - проти хорватів воювали не Чорногорія, а Югославська народна армія, підпорядкована Белграду. Неофіційна - чорногорців відправили воювати проти їхньої волі, «під дулом пістолета».

У підручнику для четвертого року навчання в чорногорській середній школі участі Чорногорії у війні присвячено тільки одне речення: «В операції ЮНА в регіоні Дубровник брали участь і резервісти з Чорногорії».

Стіну, про яку колись мріяли жителі прикордонних районів Хорватії, так і не побудовано. Навпаки - хорвати провели капітальний ремонт дороги, що веде з Чорногорії до Хорватії. Тисячі туристів щорічно перетинають тепер вже державну чорногорсько-хорватський кордон, щоб поблукати романтичними вуличками середньовічного Дубровника.

Прогулюючись Дубровником, відпочиваючі з усіх кінців світу зазвичай не помічають фото військового часу, розміщених на будинках у Старому місті. На світлинах зображені ці ж будівлі, але у вогні або зруйновані від снарядів. Також мало хто з гостей міста зупиняється, щоб вивчити план міста, на якому відзначені місця найбільш сильних руйнувань.

Вулиці Старого міста

Рідкісні туристи відвідують музей, присвячений «чорногорсько-сербській агресії», який розташований у старому, ще наполеонівскому форті, що підноситься над містом. Хоча багато піднімаються на фунікулері на гору Срдж і фотографують хрест, встановлений на згадку про жертви війни за незалежність Хорватії на місці, звідки вівся обстріл Дубровника. Щоправда, мало хто читає напис на пам'ятнику...

Вид на Дубровнік з гори Срдж

ВИСНОВКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Будь-які паралелі подій навколо Дубровника в 1991-1992 рр. з українськими подіями будуть дуже умовними. Причини та обставини конфлікту істотно відрізняються.

Однак висновки щодо того, які саме чинники принесли перемогу Хорватії, нам дійсно потрібно зробити.

1. Картинка у світових ЗМІ, згідно з якою напад на Дубровник виглядав як навала варварів на один із центрів світової цивілізації.

2. Підтримка ключового члена ЄС - Німеччини. Крім того, що Німеччина визнала Хорватію однією з перших, говорять і про активну неофіційну підтримку Берліном хорватської сторони.

3. Низька боєздатність Югославської народної армії, що складалася з мобілізованих солдатів.

4. Віра в перемогу.

Перший пункт Україна може втілити лише частково, бо на Донбасі немає міст-пам'яток всесвітньої культурної спадщини.

Другий пункт неможливий в принципі - геополітичні пріоритети Німеччині сьогодні (втім, як і завжди) не передбачають беззастережної підтримки України.

Що стосується третього пункту, то, перш ніж створювати описану проблему в військах противника, її потрібно розв’язати у нашій власній армії.

Четвертий пункт, напевно, найважливіший. Абсолютно безнадійна затія з обороною Дубровника силами кількох сотень погано озброєних людей призвела до приголомшливих результатів. Так, міжнародне співтовариство, так, місто-картинка... Але, якби не мешканці Дубровника, які продовжували на зло агресорам жити в місті під обстрілами, якби не студенти, які взяли в руки зброю замість підручників, і не поліцейські, які вирішили вийти з пістолетами проти танків і гармат, ніякі б ООН з ЄС і ЮНЕСКО нічого не змогли б зробити.