«Як воно було колись, за Вітовта...»

Чому епоха князя Вітовта, котрого на його батьківщині, у Литві, називають Великим, цікава і в нинішній Україні, та що можуть зробити виші трьох країн, аби наша держава стала європейською не тільки за географічним розташуванням? Про це вели мову представники трьох університетів  Каунаського, Люблінського і Східноєвропейського – у Луцьку під час науково-практичної конференції «Князь Вітовт: історична постать на тлі епохи».

У Луцьку, де розташований Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, завжди похваляться двома речами: знаменитим середньовічним замком, який визнано одним із семи чудес України і який значною мірою збудував князь Любарт, а його справу продовжив князь Вітовт, а також з’їздом європейських монархів, котрий у 1429 році тут зібрав наступник Любарта – Вітовт. Обидва були литовцями за походженням, князями Великого Литовського князівства, а Лучеськ у часи зокрема Вітовта став другою столицею цього князівства. Та епоха Вітовта Великого цікава не тільки тим, що при ньому місто отримало поважний статус і розвиток, а й тим, що він, власне, був одним із, кажучи по-сучасному, пророків євроінтеграції. Сім тижнів засідали у луцькому замку королі та імператори з усієї Європи, і не тільки мед-пиво пили, а й вирішували важливі міждержавні справи. Навіть у наступні століття в документах не раз вживали слова «як воно було за князя Вітовта» – і те, що було за князя Вітовта, наводилося як зразок розумної дипломатії та порозуміння задля процвітання своєї держави.

І якщо уроки історії не засвоюються як належне, вона знову їх задає. Як сказав під час науково-практичної конференції ректор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки професор Ігор Коцан, через 600 років Україні доводиться знову мати справу з сусідом-агресором, і нам знову доводиться повертатися до питання об’єднання з сусідами, котрі є нашими партнерами. У Луцьк на наукову конференцію по епосі князя Вітовта прибули ректор університету Вітовта Великого із Каунаса професор Юозас Аугутіс, декан факультету філософії Люблінського католицького університету Іоанна Павла II пані Моніка Вальчак (вона представляла інтереси ректора цього вишу ксьондза і професора Антоні Дембіньскі). Вони також взяли участь в урочистостях з нагоди 76-річниці заснування університету (його попередником є Луцький вчительський інститут).

Власне сама конференція зібрала науковців, краєзнавців, істориків і  студентів – майбутніх істориків та краєзнавців, але була цікавою і для нефахівців. Працювали три секції, названі панелями, і в кожній розглядався той чи інший аспект теми. Це і геополітичні процеси у центрально-східній Європі другої половини XIV – першої половини  XV століть, і як же багато аналогій тут із часом нашим, з українською дійсністю. Соціальні, економічні та культурні процеси у Литві й Русі в епоху Вітовта, внесок університетів у розвиток євроінтеграційних процесів в Україні – це теми, які також викликали дискусії, але й визначили точки дотику для вишів трьох країн.

Проректор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Світлана Гаврилюк зазначила, що виш уже тривалий час досліджує значення Вітовта Великого як у геополітичних процесах, так і для розвитку Луцька. Існує ціла низка програм щодо співпраці з університетами Литви і Польщі у вивченні спільної історії, зокрема Східноєвропейський університет став членом Балтійсько-Українського консорціуму вишів. Як історик вона відзначає, що в часи Вітовта держави не ворогували, а шукали порозуміння, і це так актуально для наших часів і нашої дійсності.

У резолюції, прийнятій учасниками конференції, відзначено, що за правління Великого князя Литовського, Руського і Жемантійського керована ним територія перетворилася у потужну державу, Вітовт придушував сепаратистські помисли удільних князів, послідовно протидіяв експансії московського князівства і домігся розширення своїх володінь. Але при ньому і древній Лучеськ став важливим центром тогочасної Європи, отримав потужний економічний розвиток. Враховуючи все це, представники трьох університетів вважають, що пам’ятник Вітовту Великому у Луцьку був би і вшануванням цієї непересічної історичної особи, і нагадуванням нащадків про те, як треба керувати державою. Тому звертаються до Луцької міської ради щодо визначення місця для такого пам’ятника, щодо того, аби участь у проекті його брали студенти трьох вишів: волинського, литовського і польського.