ЗАПИТАННЯ «Дня»
— Чи мають право сучасні комуністи або інші рухи, що вважають себе лівими, називатися продовжувачами справи націонал- комуністів доби 20 — 30-х років в Україні?Іван ЧИЖ, народний депутат України, «Всеукраїнське об’єднання лівих «Солідарність»:
— Безперечно так; я належу і з гордістю зараховую себе до лівих. Ліва політична ознака – це саме ознака захисту людей, що живуть своєю працею, чи то суто фізичною, чи інтелектуальною. І права, ліберальна позиція, то є позиція обслуговування інтересів великого капіталу. Чому я відношу себе до націонал-комуністів? Ми партія державницька. Проблема лівого руху — на нього припасовано антидержавницький ярлик, всупереч тому, що і за Акт проголошення незалежності України, і за Конституцію України в її новому форматі хто, як не ліві, голосували. Неможливо побудувати міцну, по-справжньому незалежну Україну, створюючи райське життя для дуже малого прошарку надбагатих. А формулу об’єднуючої національної ідеї ми запропонували дуже просту, але й промовисту: «Щаслива людина — міцна Україна». Ось в цьому контексті ми й є націонал-комуністами в кращому розумінні цього поняття. Нещодавно ми провели засідання виконкому партії за темою «Історична пам’ять, історична правда та історична справедливість». Ми свідомо підняли цей пласт, що веде відлік від 20 — 30 років.
Юрій ШАПОВАЛ, професор, доктор історичних наук, Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАН України:
– Звичайно, ні. Хоча б тому, що націонал-комуністами не народжувались, а ставали в силу певних обставин. Так, національне визволення і державну самостійність України націонал-комуністи виводили з марксистської теорії, але згадайте, з якої «шинелі» вони переважно вийшли. Це – українські есери і українські соціал-демократи. Тобто державники і вороги російського шовінізму стали комуністами і проголосили, що з СРСР можна зробити, хоч і «союз нерушимый», але все ж таки «республик свободных» (О.Шумський, М.Волобуєв, М.Скрипник). Відтак з самого початку їхні погляди були амбівалентними (нехай більшовицька, однак Україна!), несли в собі ту політичну дихотомію, яка згодом дозволила більшовикам легко зробити з них «націонал- ухильників». Щоправда, спочатку їм кинули «кістку» у вигляді політики «коренізації»/«українізації», яка закінчилася погромними антиукраїнськими акціями 1932 — 1938 років. Ставати сьогодні націонал-комуністом, маючи власну державу, це або фатальне нерозуміння ситуації, або колосальне лицемірство, або просто гра, мета якої буде зрозуміла пізніше. Втім, недаремно мовиться: «Якщо ви здатні ясно висловлювати свої думки, вам нема чого робити в політиці».
