Життя і смерть у «скляному будинку»

Закінчення. Початок читайте у №98 (с.7)

Отже, Михайло Грушевський, за документами чекістів, поставав керівником «української контрреволюції» у Москві, але «вписують» його чомусь все-таки в «Російську національну партію». В цей час в Україні починається чергова атака на академіка. В травні 1934 року міністр освіти УСРР Володимир Затонський офіційно звертається до секретарів ЦК КП(б)У Станіслава Косіора і Павла Постишева з нагадуванням про необхідність якось розв’язати питання з Грушевським у Москві. Наближалась чергова сесія ВУАН, і якби було дано згоду московського керівництва, його можна було б вивести зі складу академії. Однак «вожді» України дозволу на вигнання Грушевського з академії не одержали.

Академіка в Москві не чіпали, хоча «компромат» проти нього накопичувався. Зокрема, у травні 1934 року тимчасово виконуючий обов’язки Секретно-політичного відділу ГПУ УСРР Б.Козельський надсилає до начальника Секретно-політичного відділу ОГПУ СРСР Г.Молчанова повідомлення про те, що Грушевський має намір втекти за кордон, до Фінляндії, скориставшись для цього відрядженням до Ленінграда. У Москві до цього повідомлення поставились серйозно і 19 травня 1934 року Молчанов звернувся до Козельского з проханням надіслати всі документи про можливу втечу академіка за кордон. Разом із тим до постійного представника ОГПУ Ленінградського військового округу Горіна Молчанов надсилає меморандум такого змісту: «За наявними даними академік Грушевський Михайло Сергійович, який мешкає у Москві, найближчим часом готує втечу за кордон. У Ленінграді підготовлено техніку нелегального переїзду до Фінляндії. Здійсніть заходи ретельної розробки зв’язків Грушевського. У випадку його приїзду до Ленінграда візьміть його під зовнішній нагляд і розробку. Грушевський арешту підлягає лише у районі кордону при спробі переходу. У ході розробки доповідайте по «ВЧ». №9272. Молчанов. 19 травня 1934 р.»

Отже, Грушевського не чіпали. Ба більше, йому надають можливість поїхати на відпочинок. 6 вересня академік виїхав з Москви, а 9 вересня 1934 року прибув разом iз дружиною та донькою до станції Мінеральні Води, звідки поїхав до Кисловодська. Вже з цього моменту його взяли під нагляд.

Ще 17 серпня 1934 року заступник начальника Секретно-політичного відділу Головного управління держбезпеки НКВД СРСР Г.Люшков повідомляє телеграмою уповноваженого НКВД по Північно-Кавказькому краю Лаврушина: «Своє керівне становище серед українських націоналістичних кадрів Грушевський зберіг і дотепер .

Він нами активно розробляється по справі «Старец», по якій є перекриті агентурні відомості про підготовку втечі Грушевського за кордон.

Не виключаємо можливості, що подорож Грушевського до Кисловодська буде використана для зустрічей з організаторами втечі, а можливо, і практичного її здійснення.

Відвернення втечі Грушевського має виняткове політичне значення.

Пропонуємо:

1. Відрядити до Кисловодська досвідченого оперативного працівника для організації агентурної розробки Грушевського у Кисловодську;

2. Забезпечити перлюстрацію усієї його кореспонденції;

3. Забезпечити постійне стеження за ним через розвідку та агентуру. У випадку виїзду супроводжувати його розвідкою;

4. Забезпечити виявлення та перевірку зв’язків Грушевського у Кисловодську і особливо осіб, які приїздять до нього на зустрічі;

5. Про хід розробки Грушевського інформуйте нас спецповідомленням кожні п’ять днів.

Грушевського супроводжуємо розвідкою» .

Як відомо, Грушевський помер 24 листопада 1934 року. Це сталося о 2 – й годині дня у Кисловодській міській лікарні імені О.Рикова, де він перебував у палаті №2 з 13 листопада 1934 р. з діагнозом «Злоякісний карбункул спини. Сепсіс». Збереглася повна історія хвороби вченого за №1364, яка дозволяє буквально по днях відтворити зміни фізичного стану і погіршення його здоров’я, що й призвело до смерті. Всупереч розповсюдженій раніше версії про те, що Грушевському було зроблено дрібну операцію фурункула на шиї, можна тепер вiдтворити правдиву картину тогочасних подій. Ось, наприклад, уривки із записів в історії хвороби: «Поступил в тяжелом состоянии... Подвергся 4-кратному оперативному вмешательству... Глубокий старик... Спина представляет собой большую раненую поверхность от шеи до поясницы. На спине гноящаяся рана от бывших операций. На шее больше к низу раненая поверхность с обильным количеством гноя».

Звертає на себе увагу і той факт, що захворів Грушевський ще у жовтні 1934 року, тобто не в лікарні, а у санаторії. 12 жовтня йому зробили першу операцію карбункулу. Перше повідомлення про це було таким: «По заключению врачей Грушевский опасно болен. Наблюдение за семьей заслуживающего ничего не дало».

Після першої операції вчений перебував у ліжку з високою температурою. Його стан не покращився і 16 жовтня було зроблено нову операцію. Ось як про це було сказано у повідомленні Управління НКВД по Північно-Кавказькому краю, яке організовувало стеження за вченим у Кисловодську, до СПО ГУГБ (2-е відділення): «16.10.34 г. произведена вторая операция. Больной имеет температуру 39,9.

Врачи утверждают, что Грушевский, возможно, пролежит в постели до 1 ноября 1934 года.

Новых связей за этот промежуток времени не отмечено».

Однак звернімо увагу на те, що в історії хвороби йдеться про чотирикратне «оперативне втручання». 16 листопада було зроблене переливання крові, взятої від Катерини Михайлівни. 19 листопада стан М.Грушевського різко погіршився. 22 листопада зробили нове переливання. Знову від доньки, але це вже його не врятувало. 24 листопада лікарі констатували: «Смерть при нарастании сердечной слабости».

А ось як виглядає перебіг хвороби М.Грушевського в цілому по днях. Цитую нововіднайдену копію хвороби:

«13/11

Поступил в тяжелом состоянии. В течении последнего месяца, находясь в санатории КСУ (Комиссия содействия ученым. — Ю.Ш. ), страдает злокачественным карбункулом спины. Подвергся 4-х кратному оперативному вмешательству. (Напис латиною). Больной правильного телосложения, удовлетворительного питания. Глубокий старик. Пульс частит 110, слегка аритмичен. Спина представляет собой большую раневую поверхность от шеи до поясницы. На спине гноящиеся раны от бывших операций. На шее больше книзу раневая поверхность с обильным количеством гноя. Кверху вплоть до волосистой части головы напряженно — болезненный карбункул. В области поясницы второй созревший большой карбункул.

14/11

Под эфирным наркозом множественные, проникающие разрезы в области верхнего и нижнего карбункулов. Обильные гнойные выделения. К вечеру состояние удовлетворительное. Особых жалоб нет.

15/11

Состояние без изменений. Повязка обильно промокшая гноем.

16/11

Переливание крови цитратным способом 300 куб. см взятой от дочери. К концу переливания резкий озноб. Переливание перенес хорошо.

17/11

Утром нормальная температура. Самочувствие прекрасное.

18/11

Температура снова поднялась, состояние по-старому. (Латина).

19/11

Состояние тяжелое, озноб. Пульс частый слабого наполнения.

20/11

Опухоль поднимается выше к волосистой части головы. Формируется абсцесс в области угла левой лопатки.

21/11

Под хлорэтиловым наркозом дополнительный разрез шеи, разрез нового абсцесса. Все ткани имбибированы гноем, проникающим до глубоких слоев. Пульс частый. Больной в полусознании.

22/11

Переливание от дочери 300 крови. Переливание без осложнений и без реакции. К вечеру состояние тяжелое. Пульс 120 слабого наполнения, аритмичен. Состояние полусознательное, бред. (Латина).

23/11

Состояние тяжелое, резкая слабость, упадок аппетита, сонливость, бред. (Латина).

24/11

Сердечная слабость нарастает, температура ниже нормы. Пульс 120, едва прощупывается. Сознание помрачено. В 2 ч. дня смерть при нарастании сердечной слабости».

Після того, як Грушевський пішов із життя, директор Кисловодського санаторію Комісії сприяння вченим (російська аббревіатура — КСУ), в якому академік перебував на відпочинку разом iз дружиною та донькою, надсилає телеграму до свого московського керівництва: «Грушевский умер. Семья желает хоронить в Киеве. Срочно выясните-молнируйте возможность добиться отдельного вагона. Венгеровский».

Однак телеграму надіслав не тільки директор санаторію, а й дочка вченого. Вона повідомила про смерть батька московським друзям. Ось як про це було сказано у повідомленні Управління НКВД по Північно-Кавказькому краю до заступника начальника СПО ГУГБ НКВД Г.Люшкова: «...Сообщаем, что после смерти Грушевского дочь его телеграммами- молниями оповестила по Москве:

1. Ипатьеву, проживающую по Б.Грузинской, №56, кв. 2.

2. Бачманову — по Погодинской, №2/3, кв. 102.

3. Опокова — Петровские линии, №20, кв. 23.

4. Богомольца — Сивцев вражек, №4, кв. 4».

26 листопада тіло Грушевського у супроводі Марії Сильвестрівни та Катерини Михайлівни було відправлено поїздом №15, який прибув до Києва 28 листопада о 15-й годині із запізненням на дві години. На вокзалі небіжчика зустріли члени урядової комісії у справі похорону академіка на чолі з В.Порайком, кілька вчених-академіків, родичі. Тіло перевезли до Академії наук, де до нього було відкрито доступ з 18 до 22-ї години, наступного дня, тобто 29 листопада, — з 10 до 13-ї години. Тоді ж, наступного дня , відбувся похорон на Байковому цвинтарі.

За всіми цими скорботними подіями чекісти продовжували пильнувати і телеграмами подавати інформацію до Москви на ім’я В.Балицького, Я.Агранова та К.Паукера. Те, що інформація надійшла до останнього, який був начальником особистої охорони Сталіна, засвідчує, що «вождь народів» і на цьому етапі виявляв інтерес до долі Грушевського.

Не залишився поза увагою чекістів і сам процес похорону. В одному з документів зазначалося, що все пройшло спокійно, а чисельність тих, хто проводжав вченого у останню путь досягала 600 осіб, з яких на самому цвинтарі були присутніми 400 осіб.

Збереглися також спецзведення про реагування у зв’язку із смертю Грушевського. Чекісти уважно аналізували, хто і що говорить у зв’язку із цією скорботною подією. Цікаво, що фактично відразу після смерті вченого виникла версія про її насильницький характер. Ось що говорилося у одному із спецзведень: «Антирадянськи настроєні націоналістичні кола намагаються тлумачити смерть акад. Грушевського М.С., як акт насильства. У інституті хімічної технології ВУАН невелика група наукових співробітників, обговорюючи перше повідомлення у пресі, вказувала, що Грушевського насправді отруїли».

Цікаво, що в цих документах зафіксовано і відгуки на смерть вченого, висловлені майбутніми радянськими письменниками-класиками. Наприклад, Любомир Дмитерко, позначений чекістами як «письменник, галичанин», говорив: «...Ми перейшли на організацію таких самих інсценувань, як і у Польщі. Київські письменники один за одним відправляються у ДОПР, а над тими, хто залишився на свободі, висить дамоклів меч. У мене враження, що Грушевського навмисне відвезли до Кисловодська помирати».

Юрій Дольд (майбутній Дольд- Михайлик, автор комуністичного шпигунського бестселера «И один в поле воин») передрікав нову хвилю репресій «...Прочитав про смерть, і що ж. Доручив своїй дружині терміново переглянути все листування, всі книжки, знищити всілякі підозрілі факсиміле тощо. Після такого похорону завжди починаються арешти і нові хвилі терору». Цікаві висловлювання належать і майбутньому авторові надгробку Грушевському, видатному архітектору Василю Кричевському: «...Ось і ховаємо Михайла Сергійовича і серце розривається від болю, хоча б в останнє побачити його чудове обличчя, але до труни не допускають, не можна підійти поплакати по-стариковськи, тяжко мені...»

Чимало людей просто через острах, побоюючись репресій, не пішли до тіла Грушевського, виставленого для офіційного прощання в Академії наук, яка була змушена була ховати вченого, але не могла його повноцінно шанувати.

У 1936 році Василь Кричевський і скульптор Іван Макогон спорудили на Байковому цвинтарі надгробний пам’ятник, який офіційно так і не було відкрито, оскільки у той час була у розпалі викривальна кампанія проти «українського буржуазного націоналізму», уособленням якого для комуністичного режиму упродовж багатьох років залишався Михайло Грушевський.

У листопаді 1934-го, відразу після смерті Грушевського, академік Володимир Вернадський зафіксував: «Я вважав і вважаю, що Грушевський зробив величезну справу для відродження українського народу… Велика постать, щоб не казали, яка залишила глибокий слід у національній самосвідомості України. Як воно розгорнеться у майбутньому?» На це запитання Вернадського доведеться відповідати ще не одному поколінню українців, а з поміж них — історикам. А поки що вкрай важливо створити повноцінний життєпис Михайла Грушевського.