Звичайний кінець світу

Кипів камінь. Кипів метал. Кипіли, випаровувалися і плавилися тіла сотень тисяч людей. Як це не жахливо звучить, більше за всіх пощастило тим, хто згорів у цьому пекельному вогні вмить, навіть не встигши усвідомити, що ж, власне, з ними сталося. Жахливою була доля інших жертв — на них чекали хвилини, години, місяці і роки нескінченних мук на шляху до неминучої смерті. Перше (і поки єдине: хто милував — Бог, випадок або колективний розум людства?) в світовій історії атомне бомбардування японських міст Хіросіми і Нагасакі, здійснене за наказом вищого державного керівництва США в особі Президента Гаррі Трумена 6 і 9 серпня 1945 року, забрала життя 240 тисяч (в Хіросімі) і 90 тисяч чоловік (в Нагасакі). Уражені радіацією люди (зауважимо, в абсолютній більшості — мирні!) продовжували вмирати ще кілька десятиріч.

Для тих, хто пережив атомний кошмар, ті серпневі дні 1945-го стали справді Кінцем Світу (ми можемо з холодною відчуженістю додати: тільки в двох окремо взятих містах, але чи легше від цього загиблим?). Шість десятиріч відділяє нас від серпневого Апокаліпсиса. Захоплені скаженим ритмом світу, що змінюється і вступає до нової ери («інформаційного суспільства», «суспільства біотехнології», «еру економіки знань»), багато хто з нас якось трохи забули, що навіть за умови всіх успіхів на шляху роззброєння ядерні держави — чисельність яких, схоже, стрімко збільшується — і, насамперед, США і Росія усе ще володіють атомним потенціалом, що дозволяє не один раз знищити все живе на Землі. А чи маємо право ми забувати про таке?

Застосування ядерної зброї проти Японії мало свою дуже цікавуі виняткову за своїм драматизмом передісторію. Але спочатку слід, мабуть, хоча б коротко торкнутися проблеми «наука і етичні мотиви вчинків ученого» (і ширше за те: «наука і її вплив на майбутнє людства»). Жодне наукове відкриття не мало такого величезного впливу на хід всесвітньої історії, як ціла серія експериментальних і теоретичних відкриттів групи великих фізиків ХХ століття, які працювали в різних країнах, як правило, незалежно один від одного і які провели небувалу революцію в наших знаннях про атомний світ. У 1938—1939 роках Отто Ган, Лізе Мейтнер і Фріц Штрассман (Німеччина) встановили, що атомне ядро урану перебуває в нестійкому стані. Воно здатне розщеплюватися, виділяючи при цьому колосальну кількість енергії. У цьому ж напрямку проводили свої дослідження Фредерік Жоліо- Кюрі (Франція), Енріко Фермі і Лео Сциллард (США), Джеймс Чедвік (Англія), ряд радянських вчених — усі вони дійшли схожих висновків.

І досить скоро стало зрозуміло, що розщеплення урану- 238 (як і його ізотопу, урану- 235) може відкрити шлях до створення зброї масового знищення (тоді писали «вибухової зброї») виняткової руйнівної сили. Події ще раз підтвердили, по-перше, абсолютну правильність прогнозу одного видатного німецького мислителя ХIХ віку (чиє вчення ще недавно було прийнято вважати «всесильним» і «єдино вірним») про те, що наука дуже скоро стане «безпосередньою продуктивною силою», здійснюючи тим самим величезний вплив на долі людства, а, по-друге, неможливість абстрагуватися від політики (а вже тим більше «втекти» від неї) навіть для найвидатніших вчених епохи.

У серпні 1939 року Альберт Ейнштейн — єдиний іноземний вчений, чиє ім’я було відоме в Америці майже кожному — підписав лист на ім’я президента Рузвельта. Геніальний фізик, видворений з Німеччини після приходу до влади нацистів, вже декілька років жив в еміграції в США. У своєму зверненні до Рузвельта Ейнштейн (обох, зауважимо, об’єднувала ненависть до Гітлера) звертав увагу господаря Білого дому на те, що «уран може бути в найближчому майбутньому перетворений на нове й важливе джерело енергії». Зокрема, «стала ймовірною можливість ядерної реакції у великій масі урану», і «це нове явище також може привести до створення виключно могутніх бомб нового типу. Одна бомба цього типу, доставлена кораблем і зірвана в порту, як мінімум, цілком зруйнує весь порт із прилеглою територією» — писав Ейнштейн. Вченого — він не приховував це — турбувало передусім одне питання: як запобігти створенню цієї страшної зброї в нацистській Німеччині, яка володіла, як відомо, фізиками світового класу і солідними можливостями?

Тільки в жовтні 1939 року (в Європі вже йшла Світова війна) особистий друг Рузвельта, фінансист Олександр Сакс передав лист до рук президента. У відповідь на сумніви лідера США в тому, що обговорення цього питання взагалі є доцільним, Сакс нагадав своєму знаменитому співрозмовнику один повчальний історичний факт: у 1805 році, коли Наполеон готувався до важкої і непередбачуваної висадки своїх військ в Англії, до нього з’явився молодий американський винахідник Роберт Фултон і запропонував використати в майбутній операції судно, яке працює на паровому двигуні (перший в світі пароплав!), що гарантувало перемогу над парусним флотом британців. Наполеон висміяв винахідника, не оцінивши значення його відкриття. А хід світової історії, якби імператор виявися більш проникливим, міг би бути зовсім іншим...

Рузвельт усе зрозумів. Він викликав секретаря і наклав резолюцію на лист Ейнштейна: «Це вимагає дій» (цікаво, а як би повелися наші державні лідери в такій ситуації?). А далі — почалося найцікавіше. Почалася атомна гонка провідних країн, залучених у Другу світову війну (США, Велика Британія, Німеччина, СРСР, в значно меншій мірі — Японія). По мірі того, як ставало зрозуміло, що створення нової руйнівної зброї виняткової сили — справа дійсно реальна, загострювалася боротьба за виграш у часі (він цілком міг стати і виграшем у війні): хто з провідних держав першим зуміє створити атомну бомбу? Тут ми зустрічаємося з карколомними поворотами сюжету (так, щоб перешкодити створенню атомної бомби нацистами, норвезькі партизани спільно з англійськими десантниками з ризиком для життя підірвали завод із виробництва «важкої води» в Рьюкані (Північна Норвегія), а в 1940 році, під час окупації Франції гітлерівцями, вдалося таємно вивезти до Англії наявний в країні запас урану).

У США роботи зі створення нової страшної надзброї широко розгорнулися в другій половині 1942 року, після того, як в Чикаго було проведено вперше в світі керовану ланцюгову ядерну реакцію. Керувати всіма надсекретними роботами в рамках «Манхеттенського проекту» було доручено генералу Леслі Гровсу (про вчених-фізиків він висловився так: «Це дорогуваті схиблені казанки»). Проте не треба думати, що керівництво США не усвідомлювало, якими високими є ставки. До досліджень в рамках «Манхеттенського проекту» було залучено найбільших вчених Заходу: Оппенгеймер, Фермі, Бор, Лоуренс, Теллер; в проект було вкладено багато мільярдів доларів. Коли Трумену під час Потсдамської конференції доповіли про проведення 16 липня 1945 року в Аламагордо (штат Нью-Мексико) першого випробування атомної бомби (військові любовно і з гумором називали її Товстун і Малюк) — Президент США з радістю сказав: «Тепер у мене буде палиця проти цих хлопців!» Мався на увазі Радянський Союз; це до питання про те, чи правомірно покладати всю відповідальність за початок «холодної війни» лише і виключно на СРСР...

Проте застосована бомба була проти Японії. Причому застосована тоді, коли результат Другої світової війни ні в кого не викликав жодних сумнівів. Наказ віддав «глибоко віруючий» християнин — баптист Гаррі Трумен. Поза сумнівом, головним мотивом цієї акції було залякування. Літаку-надфортеці, який здійснював операцію, командир екіпажу полковник Тіббетс дав ім’я своєї матері «Енола Гей». Приведемо розповідь членів екіпажу про те, як вони сприймали цей «подвиг», що вбив сотні тисяч людей.

Радіометрист Джон Стіборик: «Коли ми скинули бомбу, всі побачили, що і ми браві хлопці». Стрілець Роберт Керон: «Я робив знімки. Це було захоплююче видовище. Гриб попілясто-сірого диму з червоною серцевиною. Видно було, що там всередині все горить. Мені було наказано полічити пожежі. Чорт забирай, я відразу ж зрозумів, що це немислимо! Кипляча імла, що крутиться, схожа на лаву, накрила місто». Бортмеханік Артур Шумард: «Все в цій хмарі було смертю. Разом із димом вгору летіли якісь чорні уламки. Хтось із нас сказав: «Це душі японців підносяться до неба...»

Мабуть, вистачить. Один із творців бомби, Джордж Кістяківський (до речі, родом з України, але чи це той випадок, коли цим варто пишатися?) похмуро зазначив у день її першого випробування, 16 липня 1945 року: «Я впевнений, що перед кінцем світу, в останню мілісекунду існування Землі остання людина побачить те саме, що бачили сьогодні ми». А Роберт Оппенгеймер, великий фізик, процитував рядки з древньоіндійської священної книги «Бхагавадгіта»: «Якщо блиск тисячі сонць Разом спалахне на небі, Людина стане Смертю, загрозою Землі». Замислимося над цими словами в 60-ту річницю вступу людства до нинішньої, атомної ери...