80 життів Андрія Паніна

Чудовий, рідкісно обдарований актор, загинув 6 березня у своїй «холостяцькій» квартирі на південному заході столиці при загадкових і до цих пір не до кінця з’ясованих обставинах.

Попередня версія правоохоронних органів свідчила, що Андрій Панін отримав смертельну травму, «впавши з висоти власного зросту, оступившись або спіткнувшись об щось». За інформацією багатьох ЗМІ, у крові актора знайшли велику дозу алкоголю. Та й сусіди Паніна в один голос стверджували, що він зазвичай приїжджав на Балаклавський проспект після сварок із дружиною, актрисою МХТ Наталією Рогожиною, або після стомливих зйомок і тут дозволяв собі зняти стрес. Директор актора Геннадій Русін, навпаки, заявив, що Панін був абсолютно тверезий, але напередодні захворів і приїхав на цю квартиру, щоб не заразити вірусом своїх дітей. Ще одну версію висунула популярна столична газета. Із посиланням на неназване джерело з бюро судово-медичної експертизи вона повідомила, що актора перед смертю жорстоко побили. І що характер багаточисельних травм виключає версію про нещасний випадок. Аби отримати таку кількість травм, робить висновок газета, акторові довелося б з силою падати не менше 20 разів.

У результаті за фактом смерті Андрія Паніна Слідчий комітет РФ порушив кримінальну справу за статтею «Спричинення тяжкої шкоди здоров’ю, що викликає смерть потерпілого». При цьому у відомстві зауважили: слідчі мають усі підстави вважати, що смерть Паніна була все ж ненасильницькою, а справа порушена для проведення судмедекспертиз, які допоможуть з’ясувати справжні причини смерті актора. Але, думається, незалежно від результату цього розслідування наша скорбота не буде меншою з приводу загибелі талановитого актора, який нещодавно переступив свій 50-річний рубіж і був на злеті.

Андрій Панін, стартував у кіно досить пізно — в 30-річному віці, — і був одним із лідерів свого покоління. Про це говорять режисери Олександр Мітта, Карен Шахназаров, Павло Чухрай, які знімали актора. Досить сказати, що за 20 років Панін зіграв близько 80 (!) найрізноманітніших ролей, починаючи з дебютної стрічки «По прямой» і закінчуючи фільмами, які ще чекають виходу на екрани. Серед його героїв були офіцери й офісні нероби, кілери та слідчі, робітники й аристократи, терористи і ченці, пройдисвіти та відлюдники...

За день до звістки про смерть актора я як академік «Ніки» з радістю проголосував за Андрія Паніна в номінації «Краща роль другого плану»: він із властивою йому неймовірною правдивістю і добротою, що буквально променіє з очей, зіграв фронтовика у фільмі Олександра Прошкіна «Искупление». А в масштабній історичній картині Андрія Прошкіна «Орда», яка претендує на 11 «Нік», Панін настільки ж переконливо зіграв жорстокого хана Тінібека. Такій працьовитості та майстерності акторського перевтілення можна лише позаздрити.

Андрій Панін працював багато, ревно, на знос, немов передчуваючи свою швидку смерть. Лише нинішнього року до виходу на екрани готуються відразу чотири фільми з його участю, у тому числі «Бомба», «Гетеры майора Соколова», «Хочу увидеть, как она умрет», нарешті, давно очікуваний телесеріал «Шерлок Холмс», у якому актор зіграв доктора Ватсона. Озвучувати цю роль буде, на жаль, уже інший виконавець, що, крім усього іншого, є непростим творчим завданням — у Паніна була досить своєрідна манера мовлення, яку нелегко імітувати.

Сам Андрій Панін ніколи і нікого не імітував. Він просто жив на екрані, щедро віддаючи героям свої нерви, серце, дихання, здоров’я. І в цьому акторському самозреченні став спадкоємцем по прямій тих великих майстрів російського кіно, поряд із якими він упокоївся на Акторській алеї Троєкуровського цвинтаря.

Леонід ПАВЛЮЧИК, оглядач «Труда»

* * *

ЧИМ БІЛЬШИЙ АРТИСТ, ТИМ ВІН ПРОСТІШИЙ, ДОСТУПНІШИЙ

— Я попрацював у деяких міжнародних проектах, але нічого цікавого для себе в них не знайшов, — зізнався Андрій ПАНІН в одному з інтерв’ю. — Та і не дуже я ломився в ці двері. У Голівуді теж у деяких проектах якимсь чином брав участь. У мене в цьому голівудському спруті два товариші — Ілля та Равіль, які живуть там уже з початку 90-х, коли модно було прагнути до Лос-Анджелеса. В кожного із них по півсотні фільмів, у серйозних людей працювали на майданчику, на зразок Стівена Содерберга. Але там можна все життя прожити чекаючи, що ось-ось станеш знаменитим, та так нічого і не отримати. Голівуд страшний надією. Володька Машков, напевно, найталановитіший із тих росіян, хто там час від часу знімається, але в перший ряд і він не вийшов. Адже взагалі ніхто зі східного блоку в суперзірки Голівуду до цих пір не пробився.

Чесно сказати, мені в цілому і Голівуд не цікавий, я прекрасно засинаю під бойовики всілякі «наворочені». Окремі лише фільми раптом приковують увагу — і тут, і там. У відсотковому співвідношенні у нас якісного кіно стільки ж, скільки й у них, запевняю. Там дві з половиною тисячі картин за рік — із них, дай Боже, щоб десяток набрався хороших. Але й у нас пара-трійка за рік також набереться. Я знайомий із декількома великими голівудськими знаменитостями і ось, що скажу: чим більше артист, тим він простіший, доступніший.

olgalitskaya@livejournal.com