95 весна Йосипа Бурга

На жаль, ім’я цього письменника, його творчість нині маловідомі в Україні. Поза тим, новели й есе Йосипа Бурга читають та перекладають у багатьох країнах Європи, Америки, Ізраїлі, Німеччині й Австрії. Його часто запрошують читати лекції в найпрестижніші університети, проводяться творчі вечори Бурга. А посли різних країн, акредитовані в Україні, приїжджають до письменника у гості на Буковину де пан Йосип народився і живе у Чернівцях .

Бург — унікальна постать у літературі. Він народився у 1912 р. у карпатському містечку Вижниця. Батько Йосипа був плотогоном, а мати — домогосподаркою. Якось вона попросила рабина, щоб благословив дитину, а той відповів: «Він уже благословенний»! У п’ять років Йосипа віддали навчатися в хедер — традиційну єврейську школу, де тлумачили Тору, і в початкову школу. У 13 років, згідно з традицією, хлопчик мав уже почати заробляти собі на хліб. І Йосип став навчатися фаху кравця (тоді їхня сім’я переїхала з Вижниці в Чернівці) , а ввечері відвідував гімназію, навчання в якій оплачував за свій рахунок. Згодом Йосип Бург їде на навчання до Відня, в університет, де вивчає германістику. Це були буремні 30-ті роки, коли в Європі вже піднімав голову фашизм. Згодом пережите у Відні ляже в основу багатьох творів письменника, зокрема, оповідання «В сутінках», в якому є епізод, що розкриває Бурга як людину, яка ніколи не зраджувала ні себе, ні свій народ... Йосип пригадує, як уперше він прийшов на вечір у Студентське єврейське товариство, на якому всі спілкувалися... по- німецьки. Якось студент із Галичини прочитав вірш «Молитва за ідиш» і зал «голосно і зневажливо заревів, виражаючи своє не сприйняття ідиш»... До речі, коли Бург здавав колоквіум з давньонімецької мови професору, відомому германісту, той похвалив його прекрасне володіння мовою.

— Він запитав, яка моя рідна мова, і я відповів коротко — ідиш, пане професоре, — пригадував Й. Бург. — Я помітив, що він хотів щось сказати. Можливо, звичне, що ідиш — це зіпсута німецька. Однак він ще раз пильно подивився на мене і промовив щось цілком несподіване, промовив чітко, просто і без жодної помилки: — Ідиш, молодий друже, це самостійна мова. В мене запаморочилась голова. Все тіло зненацька кинуло в жар. Мені здалося, що все навкруги голосно співає: «Ідиш — це самостійна мова»! І недобрим відлунням відізвався в моїй пам’яті вечір в «Юдеї».

Коли ж Йосип Бург у 1934 р. у газеті «Черновіцер блеттер» опублікував своє перше оповідання й приніс часопис, щоб похвалитися батькові, той також запитав сина, чому ж він не пише німецькою, адже ідиш — це мова ремісників, а не письменників... Тут доречно буде згадати, що саме із Чернівців вийшли в світ поети, без яких важко уявити собі всю літературу ХХ століття, зокрема, її німецькомовну гілку, — Пауль Целан та Роза Ауслендер. Йосип Бург не захотів писати ні німецькою, яка була дуже популярною у той час на Буковині (цей край 200 років був у складі Австро-Угорщини), ні румунською, яка була державною до 1941 року. Він вирішив писати мовою свого народу, незважаючи ні на зневагу, з якою ставились до ідиш багато європейців, ні на суворі переслідування за так званий «космополітизм» у сталінські часи, коли письменник мусив покинути улюблену роботу на кафедрі в інституті, недописану дисертацію по творчості Генріха Гейне, навіть улюблене місто, в якому жив…

«Цілий день палилася велика піч, але я не міг зігрітися. Відчував, як мене дедалі більше сковує страшний, всепроникний холод. У кутку на стіні висіла велика чорна тарілка, вона скаженіла від люті, випльовуючи гори злоби і жовчі проти євреїв: «Вони отруюють криниці… І я вже приготувався, щоб рушити в дорогу», — так описує той період письменник у новелі «Рут»... Важка дорога тривала більш як ціле десятиріччя. На початку 60 х років Йосип Бургразом із дружиною Ніною Оболенською та донькою Мірою приїжджає на Буковину: спочатку зупиняється в містечку Сторожинець, а згодом переїжджає у Чернівці. Із усієї своєї родини він застає живим тільки двоюрідного брата. Мама письменника загинула страшною смертю від рук фашистів... У цей час ще тривала «хрущовська відлига», а у Москві заснували перший центральний журнал на ідиш «Советіш геймланд». Йосип Бург, який до цього часу писав «у шухляду», отримав новий імпульс до творчості. Він став одним із найактивніших учасників відродження єврейської літератури. Але на рідній Буковині Бурга як письменника майже не знали, хіба що старше покоління євреїв, яке ще пам’ятало рідну мову й могло читати журнал, в якому час від часу з’являлися його твори. А молодому поколінню пропонували такий собі літературний ерзац у вигляді роману про створення на одному із чернівецьких заводів машини для в’язання п’ятого пальця на рукавичках — цей твір місцевого автора, до речі, члена Спілки письменників СРСР з ідиш дуже швидко переклали на російську... Серед цієї провінційної «мертвечини», як писав критик Леонід Фінкель, «у невеликій квартирі в новому районі живе інший письменник, у чию поштову скриньку мало не щодня листоноша вкидає небажані, м’яко кажучи, конверти із заморськими марками. І ще більш дивно, що кожне нове оповідання цього письменника друкують якісь сумнівні з офіційної точки зору газети й журнали: польський, американський, ізраїльський»... Тільки у 1980 році (через 40 років після виходу першої книги «Над Черемошем») виходить на ідиш книга письменника «Життя продовжується», а у 1983 р. — «Перегук часів». Лише у 75 літньому віці ЙосипаБурга приймають у члени Спілки письменників СРСР (уперше його приймали в 1941-му разом із Ольгою Кобилянською, та квиток одразу не видавали, а коли почалася Друга світова війна, всі документи пропали).

У 1987 р. у Москві в перекладі на російську виходить книга Бурга «Жизнь продолжается», а за кордоном перекладаються й видаються його твори в Німеччині, Австрії, Польщі… А Україна? Буковина, яку письменник любить, адже завжди говорить про себе так: «Я буковинець із голови до п’ят», він стверджує, що, багато побачивши у своєму житті, та кращого краю, ніж Карпати, він не бачив. Дійсно, на Буковині Й. Бурга люблять та поважають. Блискучий переклад його творів на українську мову здійснив відомий перекладач Петро Рихло. У передмові до книги «Квіти і сльози» він пише: «Інколи здається, що він пише якусь одну безкінечну книгу, в якій неможливо поставити останньої крапки, як неможливо її поставити в самому житті. В книгах Йосипа Бурга ми не знайдемо лицемірства і фальші, а натомість побачимо, що всі його новели й повісті зіткані зі споминів, сліз і видінь, втрачених ілюзій і сподівань».

Сьогодні Йосип Кунович Бург — почесний громадянин міста Чернівці, лауреат престижної міжнародної літературної нагороди Ізраїлю — премії Сеґала. А в рідному містечку Вижниця одна з вулиць носить його ім’я. І все ж, маючи європейську славу, Йосип Бург є культовий український єврейський письменник. Він найбільше переживає, що на Заході його досить часто називають «останнім письменником на східних просторах Європи, хто пише на ідиш». Адже все своє життя він присвятив саме збереженню й розвитку своєї рідної мови.

У Йосипа Бурга чимало прекрасних творів, що звеличують людину. Це і «Маковей» — про українського священика, який під час війни рятував євреїв, «Хавеле» — про історію першого кохання, «Скалки», «Моя забута пісенька» — розповіді про власне дитинство. Та особливо зворушує читачів бургівська «Обручка». Це історія про Юну Шифре, яка вийшла заміж за молодого лісоруба Зуню, але щасливою була всього один день, бо життя її коханого чоловіка забрав ліс. Два десятиліття самотня вдова пере білизну багатіям. Та одного вечора в її бідну хатину прийшов односелець — збирати допомогу на весілля сироті. І його погляд упав на обручку Шифре. Це був її єдиний скарб. Удова віддала обручку дівчині-сироті, щоб та стала щасливішою, ніж вона. Коли ж прийшла на цвинтар до свого чоловіка, щоб попросити в нього пробачення за цей учинок, Шифре здалося, що голос Зуні промовляє до неї: «Якби я міг, я обцілував би кожен пальчик на твоїх розпухлих руках»... Творчість Йосипа Бурга — патріарха єврейської літератури на ідиш — це обручка на щастя своєму народові.

«День» поздоровляє письменника з днем народження. Бажаємо пану Йосипу міцного здоров’я та творчої наснаги і щоб його книжки читали якнайбільше людей на Батьківщині та за кордоном.